Постанова від 15.02.2022 по справі 902/791/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року Справа № 902/791/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Дужич С.П. , суддя Миханюк М.В.

без виклику сторін у справі

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровікна"

на рішення Господарського суду Вінницької області, ухваленого 03.11.21р. суддею Яремчуком Ю.О. о 12:22 год. у м.Вінниці, повний текст складено 10.11.21р.

у справі № 902/791/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрійський завод підйомно-транспортного устаткування"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровікна"

про стягнення заборгованості 111154,25 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 03.11.2021р. у справі №902/791/21 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрійський завод підйомно-транспортного устаткування" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровікна" про стягнення заборгованості 111154,25грн. задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровікна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрійський завод підйомно-транспортного устаткування" 108 144,00грн. основного бору; інфляційних втрат в розмірі 216,29грн.; 3% річних в розмірі 462,20грн.; пені в розмірі 2 331,76грн. та 2 270,00грн. відшкодування судового збору.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євровікна" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвали нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Також, просить стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що товар прийнятий по кількості та якості і від відповідача відсутні будь - які претензії щодо даного питання є необґрунтованим;

- вказує, що судом першої інтенції не взято до уваги претензію відповідача від 01.06.2021р., оскільки дану претензію суд взагалі не взяв до уваги і не оцінив текст претензії, в якому саме і ставиться питання щодо виконання вимог договору позивачем;

- покликається на те, що суд першої інстанції незаконно не взяв до уваги відсутності факту підписання Акту виконаних монтажних робіт, що в цілому призвело і до прийняття незаконного і не обґрунтованого рішення по справі;

- вважає, що позивач, отримавши у відповідності до умов договору 80% вартості товару, жодним чином не виконавши взяті на себе зобов'язання, вирішив діяти недобросовісно, приховавши факт неможливості виконати умови договору зі своєї сторони та здійснити монтаж товару, всупереч умовам договору намагається безпідставно покласти відповідальність на відповідача у вигляді стягнення неіснуючих збитків;

- вказує на те, що вимоги позовної заяви є незаконними і безпідставними, вони не підтверджені будь - якими належними доказами та документами, а тому у задоволенні позовної вимоги необхідно відмовити у повному обсязі.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №902/791/21 у складі: головуючий суддя Коломис В.В., суддя Дужич С.П., суддя Миханюк М.В..

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №902/791/21/7862/21 від 06.12.2021р. матеріали справи №902/791/21 витребувано з Господарського суду Вінницької області.

21.12.2021р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли справи №902/791/21.

Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.12.2021р. №01-04/1092, у зв'язку із перебуванням у відпустці головуючого судді (судді-доповідача) по справі №902/791/21 - Коломис В.В. у період з 20.12.2021р. по 14.01.2022р. включно, відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України, ст.155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 19, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.9.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначити повторний автоматизований розподіл справи №902/791/21.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №902/791/21 у складі: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Дужич С.П., суддя Миханюк М.В..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.12.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровікна" на рішення Господарського суду Вінницької області від 03.11.2021р. у справі №902/791/21 та ухвалено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровікна" на рішення Господарського суду Вінницької області від 03.11.2021р. у справі №902/791/21 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Також, запропоновано позивачу у справі подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в порядку ст.263 ГПК України.

25.01.2022р. на поштову адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрійський завод підйомно-транспортного устаткування" надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровікна" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 03.11.2021р. у справі №902/791/21 - без змін.

Зокрема, обґрунтовуючи поданий відзив, позивач вказує на те, що 24.05.2021р. представниками сторін була підписана видаткова накладна №РН-0000027 та товарно-транспортна накладна №18, а також той факт, що про відсутність будь-яких документів під час приймання товару відповідач не вказував, повноваження представника відповідача не оспорювалися ані в судовому засіданні, ані до цього, це підтверджує факт належного виконання позивачем своїх обов'язків за договором поставки №20-12/20 від 24.12.2020р., у т.ч. надання всіх супровідних документів до товару. Також звертає увагу на обставини щодо приймання товару за договором поставки №20-12/20 від 24.12.2020р., а також вимоги законодавства, зокрема щодо належності доказів та доведення обставин (ст.ст.74, 76, 77 ГПК України), вважає, що посилання відповідача на претензію про невідповідність товару чи якості його монтажу зі строни позивача (направлена 01.06.2021р., а саме після листа позивача №2825/21 від 28.05.2021р. про виконання відповідачем п.2.2 договору та оплату вартості товару), є безпідставними та такими, що не відповідають умовам договору та законодавства. Також, вказує, що з огляду на факт отримання відповідачем товару за договором №20-12/20 від 24.12.2020р., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000027 та товарно-транспортною накладною №18 від 24.05.2021р., вважає, що відповідач зобов'язаний був сплатити 100% вартості товару у строк до 07.06.2021р..

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 24.12.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Олександрійський завод підйомно-транспортного устаткування" (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Євровікна” - (замовником) було укладено договір поставки №20-12/20 (далі - договір), згідно п.1.1 якого постачальник зобов'язався на умовах, передбачених цим договором виготовити, поставити, провести монтаж, пусконалагоджувальні роботи, випробування і передати у власність замовнику, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити "товар".

Предмет договору (товару), його опис і характеристика, кількість, ціна одиниці товару, вартість партії в цілому та інші параметри товару містяться в Специфікаціях (додаток), що є невід'ємною частиною даного договору.

Якість товару повинна відповідати вимогам нормативної документації та стандартам, діючим на території України. Товар має бути новим, придатним для використання за призначенням, відповідати визначеним у Специфікації та документації на товар характеристикам у тому числі, вимогам технічної специфікації (додаток до цього договору). Постачальник підтверджує, що на момент продажу товару він не переданий у заставу, не є предметом спору, не знаходиться під арештом, на нього не поширюються права будь-яких третіх осіб (п.п.1.2, 1.3 договору).

Між сторонами умовами договору було погоджено, що постачальник зобов'язується:

Виготовити та поставити товар замовнику відповідно його замовлень.

Разом з товаром постачальник зобов'язаний надати замовнику на товар, що поставляється, всі необхідні документи: видаткову накладну; товаро-транспортну накладну; паспорт крана; інструкція з монтажу та настанова з експлуатації крана; сертифікат якості, сертифікат відповідності, декларація відповідності, а також інші документи, які підтверджують якість та відповідність товару нормативній документації та стандартам, діючим на території України; габаритне креслення, яке є невід'ємним додатком цього договору. (п. п. 2.1.1., 2.1.2, договору).

Пунктами 2.2.1, 2.2.2. договору передбачено, замовник зобов'язується: належним чином забезпечувати приймання товару на підставі норм і правил, установлені законодавством України. Після отримання від постачальника письмового повідомлення про готовність Товару до відвантаження, Замовник зобов'язується в термін 3 робочих днів підготувати майданчик для встановлення крану) для проведення постачальником або залученою ним третьою особою монтажних робіт.

У відповідності до п.3.1 договору - товар повинен відвантажуватися в упаковці, що відповідає характеру товару, що поставляється, забезпечує його повну схоронність від усякого роду ушкоджень, псування і т.п..

Доставка товару здійснюється на умовах: 21100 м.Вінниця вул.Чехова 7Б. (згідно ІНКОТЕРМС 2010).

Передача товару замовнику відбувається на підставі накладних.

Право власності на товар, що поставляється, переходить від постачальника до замовника з моменту 100% сплати по договору та належного завершення постачальником монтажних пусконалагоджувальних, випробувальних робіт, що підтверджується відповідними документами.

Товар вважається поставленим постачальником і прийнятим замовником у кількості, зазначеній у видатковій накладній, і з показниками якості, зазначеними в сертифікаті (свідоцтві) якості, по факту підписання уповноваженим представником замовника відповідної видаткової накладної (п.п.3.2-3.5 договору).

Згідно п.4.1 та 4.2 договору, між сторонами погоджено, що ціна та порядок розрахунків за даним договором викладені в Специфікаціях, які є невідємними частинами даного договору. Ціна товару, узгоджена сторонами у відповідній Специфікації, може змінюватись виключно за взаємною згодою сторін. Розрахунки за цим договором здійснюються у безготівковій формі в національній валюті України - гривнях (з урахуванням податку на додану вартість), шляхом прямого банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідно до п.п.9.1, 9.2 та 9.3 договору - даний договір набирає сили з моменту його підписання представниками обох сторін, є укладеним на термін до 31.12.2021р. і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором у повному обсязі. У разі відсутності до дати закінчення дії договору офіційного письмового повідомлення надісланого рекомендованим листом з повідомленням про вручення від будь - якої із сторін до іншої сторони про небажання продовжувати договірні відносини, строк дії цього договору вважається кожного разу автоматично пролонгований до 31 грудня наступного року включно.

Даний договір може бути змінений, доповнений чи достроково розірваний за згодою сторін. Пропозиції щодо внесення змін і доповнень в даний договір, направлені однією Стороною іншій, розглядаються протягом 5 робочих днів.

Усі зміни і доповнення до даного договору укладаються в письмовій формі й оформляються додатковими угодами, що стають невід'ємною частиною даного договору.

Також, 24.12.2020р. між сторонами підписано Специфікацію №1 до договору поставки №20- 12/20 (додаток №1 від 24.12.2020р.) якою узгодили: найменування Товару (Кран мостовий, підвісний, одно балковий в/п 5 т., струмопровід тролейний закритого типу 380-400V-3P+PE), його опис та характеристику, кількість, ціну одиниці товару/послуги, вартість партії в цілому, порядок постачання, а також порядок розрахунків за його поставку.

Загальна вартість поставленого Товару склала - 540 720,00грн.. Термін постачання товару: 60 робочих днів з моменту (дати) виконання замовником передоплати. Порядок розрахунку за Товар, визначений у два етапи: 80% - як передоплата товару у сумі 432 576,00грн. та 20% від вартості, що складає 108144,00грн. в т.ч. ПДВ - по факту підписання Акту виконаних монтажних робіт крана, але не пізніше 15 календарних днів з моменту дати отримання товару на склад замовника, що підтверджується видатковою накладною (Акт прийому - передачі товару). (п.1 додатку №1 до договору).

Термін виконання монтажних, пусконалагоджувальних і випробувальних робіт крана: 7 календарних днів за умови надання майданчику для проведення монтажних робіт. (п.3 додатку №1 до договору)

Гарантійний строк експлуатації складає 18 місяців від дати введення в експлуатацію, але не більше 24 місяців від дати поставки за умови додержання правил експлуатації. (п.5 додатку №1 до договору)

Умови поставки: DDP 21100 м.Вінниця вул.Чехова 7 Б (згідно ІНКОТЕРМС 2010). (п.6 додатку №1 до договору)

Специфікація, складена в 2-х екземплярах які мають однакову юридичну силу по одній для кожної із сторін і є невід'ємною частиною договору.

Крім того, 24.12.2020р. між сторонами було підписано додаток №2 до договору технічні характеристики крану мостового одно балкового підвісного в/п 5 т.

Також, 24.12.2020р. між сторонами у справі було підписано додаток №3 до договору габаритне креслення.

Надалі, 28.12.2020 р. відповідач згідно платіжного доручення №93 перерахував позивачу 80% від вартості товару кошти в розмірі 432 576,00грн..

Водночас, на виконання своїх зобов'язань, що визначені у Специфікації №1 (додаток № 1 до договору) позивач здійснив поставку Товару загальною вартістю 540720,00грн на адресу Відповідача (м.Вінниця, вул.Чехова, 7Б), про що свідчить підписана представниками сторін видаткова накладна №РН-0000027 від 24.05.2021р. та товарно-транспортна накладна №18 від 24.05.2021р..

Вказані накладна були підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та застережень, скріплені відтисками печаток підприємств, претензій щодо кількості та якості товару відповідачем не надано.

Крім того, 27.05.2021р. позивачем було здійснено виконання монтажних та пусконалагоджувальних робіт, про що останнім складено відповідний Акт.

В подальшому, 28.05.2021р. позивачем було направлено на адресу відповідача лист №2825/21, в якому було повідомлено, що станом на 27.05.2021р. позивачем було виконано монтажні, пусконалагоджувальні і випробувальні роботи, тому останній просить замовника виконати п.2.2 договору та оплатити вартість товару в розмірі 20%, а саме 108144,00грн. та повернути підписані документи: довіреність №80 від 24.05.2021р. на отримання товарно - матеріальних цінностей, видаткову накладну №РН-0000027 від 24.05.2021р., ТТН №18 від 24.05.2021р., Акт виконаних монтажних та пусконалагоджувальних робіт.

Також, відповідач претензією №1 від 01.06.2021р. повідомив позивача, що проведення монтажних робіт було здійснено з грубим порушеннями, визначеними умовами договору поставки №20-12/20 від 24.12.2020р. та Специфікаціями (додатками) до нього, а також у зв'язку з невиконанням постачальником зобов'язань взятих на себе щодо виконання умов вищевказаного договору, тому відповідач вимагав у позивача провести монтаж товару згідно додатку №3 до договору поставки №20-12/20 від 24.12.2020р. з обов'язковим дотримання усіх вимог, норм та обов'язків законодавства України та укладеного між сторонами договору та надати ТОВ "Євровікна" усі документи, що визначені підпунктом 2.2 п.2.1 договору.

Згідно матеріалів справи, направлений на адресу відповідача вищевказаний Акт, докази направлення якого підтверджується описом вкладення у цінний лист, останнім не повернутий та не підписаний.

Однак, відповідачем кошти, що визначені у вимозі позивача, в розмірі 108 144,00грн. не сплачено не було.

За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Олександрійський завод підйомно-транспортного устаткування" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровікна" про стягнення 111 154,25грн..

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство з обмеженою відповідальністю "Олександрійський завод підйомно-транспортного устаткування" посилається на те, що 24.12.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Олександрійський завод підйомно-транспортного устаткування" (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Євровікна” (замовником) було укладено договір поставки №20-12/20 від 24.12.2020р., згідно умовами п.1.1 якого в позивач (постачальник) зобов'язався на умовах, передбачених цим договором виготовити, поставити, провести монтаж, пусконалагоджувальні роботи, випробування і передати у власність замовнику, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити "товар".

24.12.2020р. сторони підписали Специфікацію №1 до договору поставки №20- 12/20 (додаток №1 від 24.12.2020р.), якою узгодили: найменування товару (кран мостовий, підвісний, одно балковий в/п 5т., струмопровід тролейний закритого типу 380-400V-3P+PE), його опис та характеристику, кількість, ціну одиниці товару/послуги, вартість партії в цілому, порядок постачання, а також порядок розрахунків за його поставку.

На виконання своїх зобов'язань, що визначені у Специфікації №1 (додаток № 1 до договору) позивач здійснив поставку товару загальною вартістю 540 720,00грн. на адресу відповідача (м.Вінниця, вул.Чехова, 7Б), про що свідчить підписана представниками сторін видаткова накладна № РН-0000027 від 24.05.2021р. та товарно-транспортна накладна №18 від 24.05.2021р..

Як стверджується позивачем - відповідачем було частково виконано умови договору в частині розрахунків за поставлений товар, а саме, відповідач 28.12.2020р. згідно платіжного доручення №93 перерахував позивачу 80% від вартості товару кошти в розмірі 432 576,00грн.. Остаточні розрахунки за поставлений товар здійснено не було, що і стало підставою позову до суду, при цьому позивачем зі своєї сторони було повністю виконано умови договору.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 03.08.2021р. відкрито провадження у справі №902/791/21, визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 02.09.2021р..

20.08.2021р. до Господарського суду Вінницької області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№канц.01-34/7442/21 від 20.08.2021р.), в якому позовні вимоги не визнає, та зазначає, що позивачем порушені умови поставки товару, а саме товар не було поставлено в строк погоджений договором; порушені вимоги передання документації товару. Позивачем не виконані умови договору щодо монтажу, пусконалагоджувальних робіт, відповідно до якого у відповідача повинен був настати строк для остаточної оплати вартості товару.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 02.09.2021р. повідомлено учасників справи про підготовче засідання у справі, що відбудеться 23.09.2021р..

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 23.09.2021р. закрито підготовче провадження та призначити справу №902/791/21 для судового розгляду по суті на 26.10.2021р..

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Вінницької області від 03.11.2021р. у справі №902/791/21 позов задоволено повністю.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №.№2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. У відповідності до положень ч.1 ст.692 цього ж кодексу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

У відповідності до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

За приписами ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193ГК України).

Згідно ст.527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Як свідчать матеріали справи, 24.12.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Олександрійський завод підйомно-транспортного устаткування" (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Євровікна” - (замовником) було укладено договір поставки №20-12/20 (договір), згідно п.1.1 якого постачальник зобов'язався на умовах, передбачених цим договором виготовити, поставити, провести монтаж, пусконалагоджувальні роботи, випробування і передати у власність замовнику, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити “товар”. Предмет договору (товару), його опис і характеристика, кількість, ціна одиниці товару, вартість партії в цілому та інші параметри товару містяться в Специфікаціях (додаток), що є невід'ємною частиною даного договору. Якість товару повинна відповідати вимогам нормативної документації та стандартам, діючим на території України. Товар має бути новим, придатним для використання за призначенням, відповідати визначеним у Специфікації та документації на товар характеристикам у тому числі, вимогам технічної специфікації (додаток до цього договору). Постачальник підтверджує, що на момент продажу товару він не переданий у заставу, не є предметом спору, не знаходиться під арештом, на нього не поширюються права будь-яких третіх осіб (п.п.1.2, 1.3 договору).

Отже, уклавши договір, сторонами узгоджено найменування, кількість та вартість товару, який буде поставлятися позивачем, строки поставки та умови оплати, і кожна зі сторін цього договору беззаперечно взяла на себе певні обов'язки, які відображені в його умовах.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами підписано Специфікацію №1 до договору поставки №20- 12/20 (додаток № 1 від 24.12.2020р.), відповідно до якої узгодили: найменування Товару (Кран мостовий, підвісний, одно балковий в/п 5 т., струмопровід тролейний закритого типу 380-400V-3P+PE), його опис та характеристику, кількість, ціну одиниці товару/послуги, вартість партії в цілому, порядок постачання, а також порядок розрахунків за його поставку. Загальна вартість поставленого товару склала - 540720,00грн.. Термін постачання товару: 60 робочих днів з моменту (дати) виконання замовником передоплати. Порядок розрахунку за товар, визначений у два етапи: 80% - як передоплата товару у сумі 432 576,00грн. та 20% від вартості, що складає 108144,00грн. в т.ч. ПДВ - по факту підписання Акту виконаних монтажних робіт крана, але не пізніше 15 календарних днів з моменту дати отримання товару на склад замовника, що підтверджується видатковою накладною (Акт прийому - передачі товару).

Судом встановлено, що на виконання умов договору, позивачем товар було поставлено відповідачу згідно видаткової накладної №РН - 00000027 від 24.05.2021р., яка була підписана уповноваженими представниками сторін без зауважень та застережень, скріплена відтисками печаток підприємств, претензій щодо кількості та якості товару відповідачем не було надано.

Отже, враховуючи умови договору, відповідач був зобов'язаний оплати вартість отриманого товару до 07.06.2021р. включно.

Як встановлено судом, відповідачем оплата отриманого товару здійснена частково та заборгованість з оплати отриманого товару складає 108 144,00грн..

Доказів на підтвердження оплати вказаної заборгованості відповідачем не надано та матеріали справи не містять.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з обґрунтованим висновком місцевого господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 108 144,00грн., що становить 20% вартості поставленого товар.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 462,20грн 3% річних, 216,29грн. інфляційних втрат та 2 331,76грн. пені.

За приписами ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 ГК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Відповідності до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч.1 ст.550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст.551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 230 ГК України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, який обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п.7.3. договору, у випадку несвоєчасної сплати товару, в узгоджені терміни, замовник платить пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не сплаченого товару за кожен день прострочення.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Перевіривши здійснений позивачем та судом першої інстанції розрахунки пені, інфляційних втрат, а також 3% річних, нарахованих за загальний період з 08.06.2021р.-29.07.2021р. на відповідну суму заборгованості, колегія суддів погоджується з їх розрахунками та вважає, що задоволенню підлягає вимога позивача до відповідача про стягнення пені в розмірі 2 331,76грн., інфляційних втрат в розмірі 216,29грн. та 3% річних в розмірі 462,20грн

Стосовно покликань відповідача на те, що ним не було здійснено остаточних розрахунків оскільки позивачем порушені умови поставки товару, а саме товар не було поставлено в строк погоджений договором; порушені вимоги передання документації товару, а також позивачем не виконані умови договору щодо монтажу, пусконалагуджувальних робіт, відповідно до якого у відповідача повинен був настати строк для остаточної оплати вартості товару, слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, видаткова накладна № РН - 00000027 від 24.05.2021р. є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції. Також, видаткова накладна та товорно-транспортна накладна від 24.05.2021р. №18 підписані представниками постачальника та отримувача, підписи представників засвідчені печатками товариств.

Як встановлено судом, що протягом розгляду справи, відповідач не заперечував факту отримання товару згідно видаткової та товарно-транспортної накладної , на які посилався позивач.

Також, жодних доказів, які б спростовували обставини щодо підписання вказаної видаткової накладних представником відповідача не подано, як і не подано жодних заперечень з цього приводу.

Водночас, матеріали справи свідчать, що доказів пред'явлення позивачу претензій та зауважень щодо кількості, якості та вартості товару або накладних на повернення товару відповідачем також не надано.

Слід також зазначити, що між сторонами умовами договору було погоджено те, що товар вважається поставленим постачальником і прийнятим замовником у кількості, зазначеній і видатковій накладній, і з показниками якості, зазначеними в сертифікаті (свідоцтві) якості, по факту підписання уповноваженим представником замовника відповідної видаткової накладної.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що відсутність претензій відповідача щодо неналежної поставки товару, недопоставки, неякісного товару чи іншого невиконання умов договору є доказом належного виконання постачальником своїх зобов'язань за договором.

Крім того, стосовно не підписання Акту виконання монтажних та пусконалгоджувальних робіт слід зазначити, що передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт (виявлені недоліки) у строк, визначений договором.

Таким чином, якщо роботи реально виконані та виконавець не отримав від замовника обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт, він може, користуючись вищенаведеною процедурою, стягнути кошти із недобросовісного замовника.

З огляду на те, що обов'язок з оплати отриманого товару виник у відповідача на підставі договору, який виконаний позивачем виходячи із його істотних умов (ціна договору, кількість та асортимент товару), відповідач зобов'язаний здійснити розрахунок з позивачем за цим договором.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставним доводи скаржника про те, що судом першої інтенції не взято до уваги претензію відповідача від 01.06.2021р., оскільки дану претензію суд взагалі не взяв до уваги і не оцінив текст претензії, в якому саме і ставиться питання щодо виконання вимог договору позивачем, з огляду на наступне.

Відповідно до п.6.1 договору передбачено, що приймання товару по кількості й по якості здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання П-7, що затверджена постановою Державного арбітражу СРСР від 25.04.1966р..

Інструкція № П-7 визначає, що під час виявлення невідповідності якості отриманого товару вимогам стандартів, технічних умов, або наданим покупцем під час замовлення товару зразків такого товару для його отримання. Покупець зупиняє подальше прийняття товару та складає Акт, в якому зазначається кількість оглянутого товару та характер виявлених під час такого прийняття дефектів (недоліків).

Інструкція №П-7 роз'яснює, що прихованими недоліками визнаються недоліки, які не були виявлені під час звичайної для даного виду продукції перевірки, та виявлені лише у процесі обробки, підготовки до монтажу, у процесі монтажу, використання та зберігання продукції.

Сторони у 5-денний строк складають Акт прихованих недоліків (Акт), але не пізніше 4 (чотирьох) місяців з дня отримання товару на склад, якщо інше не погоджене сторонами.

У випадку, коли під час прийняття товару присутні уповноважені особи обох сторін покупець ініціює складання Акту виявлених дефектів, оформляє його, продавець погоджується із змістом Акту із проставлянням відповідного підпису, або не погоджується, наводячи обґрунтування такому, та сторони узгоджують умови усунення виявлених під час прийняття товару недоліків.

З огляду на викладене вище, слід зазначити, що вказані вище обставини щодо приймання товару за договором поставки №20-12/20 від 24.12.2020р., а також вимоги законодавства, зокрема щодо належності доказів та доведення обставин (ст.ст.74, 76, 77 ГПК України) слід дійти висновку, що посилання відповідача на претензію про невідповідність товару чи якості його монтажу зі сторони відповідача, яка направлена 01.06.2021р., а саме після листа позивача №2825/21 від 28.05.2021р. про виконання відповідачем п.2.2 договору та оплату вартості товару, є безпідставними та такими, що не відповідають умовам договору, чинного Законодавства та обставинам справи.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок місцевого господарського суду про те, що враховуючи визначені у договорі та специфікації до нього умови оплати, кінцевий строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором з оплати вартості отриманого товару є таким, що настав.

За вказаних обставин, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до приписів чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що заперечення скаржника та відповідні обґрунтування в апеляційній скарзі щодо обставин справи є безпідставними та такими, що не можуть впливати на розгляд справи по суті.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Вінницької області від 03.11.2021р. у справі №902/791/21 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровікна" - без задоволення.

Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.129, 247-252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровікна" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 03.11.2021р. у справі №902/791/21 - без змін.

2. Справу №902/791/21 повернути до Господарського суду Вінницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "15" лютого 2022 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Миханюк М.В.

Попередній документ
103269785
Наступний документ
103269787
Інформація про рішення:
№ рішення: 103269786
№ справи: 902/791/21
Дата рішення: 15.02.2022
Дата публікації: 16.02.2022
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Господарське
Суд: Північно-західний апеляційний господарський суд
Категорія справи: Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі-продажу; поставки товарів, робіт, послуг
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (03.11.2021)
Дата надходження: 02.08.2021
Предмет позову: про стягнення заборгованості 111 154,25 грн
Розклад засідань:
02.09.2021 11:00 Господарський суд Вінницької області
23.09.2021 10:45 Господарський суд Вінницької області
05.10.2021 11:30 Господарський суд Вінницької області
26.10.2021 10:00 Господарський суд Вінницької області
03.11.2021 11:30 Господарський суд Вінницької області