вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" грудня 2021 р. Справа№ 910/13798/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Скрипки І.М.
Михальської Ю.Б.
секретар судового засідання: Бендюг І.В.,
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 13.12.2021,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Пролог Трейдінг”
на рішення Господарського суду міста Києва
від 21.05.2021 (повний текст складено 31.05.2021)
за заявою Міністерства оборони України
про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 за нововиявленими обставинами
у справі № 910/13798/20 (суддя Васильченко Т.В.)
за позовом Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Пролог Трейдінг”
про стягнення 428 994, 72 грн,
Історія справи
У вересні 2020 року Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Пролог Трейдінг” про стягнення 428994,72 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором про постачання товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України) №286/2/19/61 від 20.05.2019 несвоєчасно поставив обладнання у заклади Міністерства оборони України, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 186167,52 грн та штраф у розмірі 242827,20 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю “Пролог Трейдінг” про стягнення 428994,72 грн відмовлено повністю.
12.04.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 у справі №910/13798/20 на підставі пункту 3 частини 2 статті 320 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скасовано судове рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
Подана заява обґрунтована тим, що постановою Верховного Суду від 25.03.2021 у справі №910/15132/19 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 та залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2020, яким відмовлено у визнанні укладеною додаткової угоди до договору про постачання товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти державного бюджету України) №286/2/19/61 від 20.05.2019 в частині продовження строку поставки товарів, що свідчить про наявність нововиявленних обставин, так як постанова апеляційної інстанції, яка стала підставою для ухвалення судового рішення у справі №910/13798/20, скасована.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/13798/20 заяву Міністерства оборони України про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 за нововиявленими обставинами у справі №910/13798/20 задоволено.
Рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 у справі №910/13798/20 скасовано.
Позовні вимоги Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю “Пролог Трейдінг” про стягнення 428994,72 грн задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 186167, 52 грн, штраф у розмірі 242827,20 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 6434, 92 грн.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача судовий збір за подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення у розмірі 9652,38 грн.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що заявником доведено наявність нововиявлених обставин у даній справі та одночасне існування сукупності трьох підстав, з наявністю яких є достатні правові підстави для скасування судового рішення за нововиявленими обставинами згідно частини 2 статті 320 Господарського процесуального кодексу України, адже в даному випадку відмова у задоволенні позову Міністерства оборони України була мотивована виключно з урахуванням висновків, наведених у постанові Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі №910/15132/19, яке наразі скасовано.
Скасовуючи попереднє рішення та задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд виходив з встановлених обставин порушення відповідачем зобов'язання зі своєчасної поставки товару.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю “Пролог Трейдінг” звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.
Так, скаржник зазначає, що незважаючи на прострочення строків поставки товару, відповідач виконав свої зобов'язання за договором поставки у повному обсязі, при цьому відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів для виконання свого зобов'язання.
Крім того Товариство з обмеженою відповідальністю “Пролог Трейдінг” зазначає, що оскільки відповідач виконав свої зобов'язання у повному обсязі та враховуючи, що Міністерству оборони України як кредитору не було завдано жодних збитків, на думку скаржника, суд повинен був урахувати положення статей 550, 551 Цивільного кодексу України та зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи 20.05.2019 між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Пролог Трейдінг” (постачальник) укладено договір про постачання товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України) №286/2/19/61 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується у 2019 році поставити Міністерству оборони України обладнання для закладів громадського харчування (далі - товар), зазначений у специфікації, а замовник забезпечити приймання та оплату товару в кількості та у строки.
Згідно з пунктом 1.2 договору ціна, кількість та строки постачання товару визначаються специфікацією. Так, у специфікації сторони погодили, а саме: найменування товару - обладнання для їдалень (39312200-4) (лінія самообслуговування на 1000 чол.); строк постачання - 135 календарних днів з дати укладення договору (в термін до 02.10.2019 включно); кількість 19 шт.; загальну ціну товару - 7323360,00 грн.
Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів “Інкотермс” (2010) згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами тощо. Терміни постачання обладнання визначено у рознарядці Міністерства оборони України (додаток до договору), яка є невід'ємною частиною договору.
Так, у вищевказаному додатку до договору, сторонами погоджена рознарядка Міністерства оборони України за специфікацією, згідно якої визначено 4 військові частини у місті Харкові, Львові, Києві та Одесі для постачання товару та термін поставки - 135 календарних днів з дати укладення договору (в термін до 02.10.2019 включно).
Місцем поставки товару є військові частини Збройних сил України, що зазначені у рознарядці Міністерства оборони України згідно з розрахунком поставки та обов'язковим дотриманням передбачених нею вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантаження. Датою поставки товару вважається дата надходження товару до одержувача замовника, яка вказана в акті приймання-передачі (пункти 5.2, 5.3 договору).
Пунктами 8.1, 8.2 договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та договором. У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти постачальник сплачує замовнику штрафні санкції (штраф, пеня) у розмірах, передбачених пунктом 8.3 договору.
Так, умовами підпункту 8.3.6 договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості недопоставленого товару.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (пункт 11.1 договору).
При цьому, пунктом 12.1 погоджено, що зміни і доповнення до договору вносяться тільки у письмовій формі шляхом укладення відповідних додаткових угод, які підписуються сторонами цього договору та додаються до тексту як невід'ємні його частини.
На виконання умов укладеного договору, відповідач поставив, а уповноважені особи позивача прийняли узгоджене обладнання, а саме військова частина №А1361 міста Харкова - 11.10.2019 вартістю 770880,00 грн, військова частина №А2678 міста Львова - 21.11.2019 вартістю 1541760,00 грн, військова частина №А2756 міста Одеси - 22.11.2019 вартістю 770880,00 грн та військова частина №А2788 міста Києва - 29.11.2019 вартістю 1156320,00 про що свідчать акти приймання-передачі №306 від 11.10.2019, №413 від 21.11.2019, №404 від 22.11.2019 та №1045 від 29.11.2019, підписані уповноваженими особами без заперечень.
У зв'язку з несвоєчасною поставкою обладнання у заклади Міністерства оборони України, позивач просив стягнути пеню у розмірі 186167,52 грн та штраф у розмірі 242827,20 грн.
Однак, розглядаючи даній спір по суті позовних вимог судом першої інстанції було встановлено, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2020 у справі 910/15132/19 про відмову в позові скасовано, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Пролог Трейдінг” задоволено та визнано додаткову угоду до договору №286/2/19/61 від 20.05.2019, укладеною на умовах, запропонованих Товариством з обмеженою відповідальністю “Пролог Трейдінг”, а саме продовжено строк постачання товару по договору №286/2/19/61 до 30.11.2019.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, враховуючи визнання укладеною додаткову угоду до договору про постачання товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти державного бюджету України) №286/2/19/61 від 20.05.2019 в частині продовження строку поставки товарів.
При цьому, із тексту рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 у справі №910/13798/20 вбачається, що результати вирішення спору у справі №910/15132/19 стали єдиною правовою підставою відмови в задоволенні позову Міністерства оброни України.
Водночас, постановою Верховного Суду від 25.03.2021 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 та залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2020 у справі №910/15132/19, яким відмовлено у визнанні укладеною додаткової угоди в частині продовження термінів поставки обладнання.
Викладені обставини і стали підставою для звернення Міністерством оборони України із заявою про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 за нововиявленими обставинами.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Відповідно до статті 320 Господарського процесуального кодексу України рішення, постанови та ухвали господарського суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема, скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
Отже, визначеною чинним процесуальним законодавством нововиявленою обставиною на яку і посилається заявник у поданій заяві є скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
При цьому, слід враховувати, що необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи; по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).
Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.
В аспекті наведеного слід враховувати, що, в даному випадку, заявником під нововиявленими обставинами розуміється не виключно скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020, а саме відсутність істотної зміни обставин для визнання укладеною додаткової угоди про продовження строку дії договору.
При цьому, обставина необґрунтованості постанови Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі №910/15132/19, фактом чого мотивоване рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 у даній справі, може підтверджуватися виключно відповідним судовим рішенням, адже відсутні підстави вважати таке рішення нечинним/незаконним не інакше як на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.
Про наведену обставину (матеріально-правовий факт неможливості породження постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі №910/15132/19 жодних правових наслідків з моменту її постановлення) ні заявнику, ні суду в силу закріпленого в Конституції України принципу обов'язковості до виконання судового рішення, що набрало законної сили (тобто неможливості поставлення його під сумнів) не могло бути відомо при розгляді цієї справи.
В той же час, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
Відтак, матеріально-правовий факт відсутності юридичної сили у постанови Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі №910/15132/19 щодо визнання укладеною додаткової угоди про продовження строку поставки товару існував з моменту винесення такого судового акту (22.01.2021) - в тому числі і на момент розгляду даної справи, проте про його існування стало відомо з прийняттям Верховним Судом постанови від 25.03.2021 у справі №910/15132/19.
Аналогічні обставини стосуються і матеріально-правового факту відсутності обставин для визнання укладеною додаткової угоди про продовження строку поставки товару, які також існували при розгляді даної справи, але про них стало відомо з дня винесення постанови Верховного Суду від 25.03.2021 у справі №910/15132/19.
Зазначене узгоджується і з положеннями статті 204 Цивільного кодексу України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину, яка полягає в тому, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, обставини, на які посилається заявник, існували на момент розгляду справи, проте враховуючи спеціальний порядок їх встановлення, про їх існування стало відомо лише 25.03.2021.
Дані обставини мають істотне значення для вирішення справи, оскільки спростовують висновок суду, покладений в основу рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 у справі №910/13798/20 щодо поставки узгодженого товару у визначені військові частини в межах строку поставки товару, визначеного в додатковій угоді, яка була визнана укладеної постановою суду апеляційної інстанції у справі №910/15132/19.
За таких обставин, судом встановлено одночасне існування сукупності трьох підстав, з наявністю яких є достатні правові підстави для скасування судового рішення за нововиявленими обставинами згідно частини 2 статті 320 Господарського процесуального кодексу України, адже в даному випадку відмова у задоволенні позову Міністерства оборони України була мотивована виключно з урахуванням висновків, наведених у постанові Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі №910/15132/19, яке наразі скасовано.
Таким чином, заява Міністерства оборони України підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 у даній справі - скасуванню.
Відповідно до частини 5 статті 321 Господарського процесуального кодексу України при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
У даному випадку, предметом та підставами позову Міністерства оборони України, що розглядалися при ухваленні рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 у даній справі, є стягнення штрафних санкцій у розмірі 428994,72 грн у зв'язку з несвоєчасною поставкою обладнання відповідачем, що є порушенням його зобов'язань за договором.
Відтак, перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 у справі №910/13798/20 в порядку, визначеному Главою 3 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за встановлених судом підстав для цього, здійснюється виключно в зазначених межах первісного вирішення спору у справі №910/13798/20.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (стаття 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Так, пунктом 1.2 договору сторони встановили, що строки постачання товару визначаються специфікацією, відповідно до якої обладнання для їдалень у кількості 19 шт. загальною вартістю 7323360,00 грн підлягає постачанню у строк протягом 135 календарних днів з дати укладення договору, в термін до 02.10.2019 включно.
Позаяк, як вже було зазначено судом та не заперечується сторонами у справі, на виконання умов укладеного договору відповідачем поставлено узгоджене обладнання з порушення строку передбачено пунктом 1.2 договору, а саме до військової частини №А1361 міста Харкова на 8 діб, до військової частини №А2678 міста Львова на 49 діб, до військової частини № НОМЕР_1 міста Одеси на 50 діб та до військової частини №А2788 міста Києва на 57 діб, що підтверджується акти приймання-передачі №306 від 11.10.2019, №413 від 21.11.2019, №404 від 22.11.2019 та №1045 від 29.11.2019, які підписані уповноваженими особами без заперечень.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частина 2 статті 20 Господарського кодексу України передбачає право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом застосування штрафних санкцій.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Пунктом 8.3.6 договору сторони погодили, що за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості недопоставленого товару.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.
Відтак, оскільки судом встановлено прострочення відповідачем строків поставки товару, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 8.3.6 договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 186167,52 грн та штраф у розмірі 242827,20 грн.
При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності і в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.
Отже, оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення пункту 8.3.6 договору про постачання товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України) не суперечать нормам чинного законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на визначену договором суму, і є правовим наслідком прострочення поставки обладнання, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання зобов'язання, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу, розрахунок яких є обґрунтованим, вірним та відповідає фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства.
Відповідно до положень статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтями 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Водночас, відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення штрафні санкції.
При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги доводи відповідача про те, що прострочення виконання ним своїх зобов'язань за договором виникло не з його вини, на підтвердження чого надає лист виробника товару Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Фрост” №143 від 20.09.2019, оскільки недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника не є підставою звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, що відповідає приписам частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України.
Безпідставними є і доводи щодо настання істотної зміни обставин з технічних причин, які вплинули на своєчасне виконання ним своїх обов'язків за договором, в підтвердження чого надає копію експертного висновку №В-891 від 10.12.2019 Черкаської регіональної Торгово-промислової палати.
При цьому, слід звернути увагу відповідача на те, що умовами пунктів 9.2 та 9.3 укладеного між сторонами договору передбачено, що сторона, яка не може виконувати зобов'язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п'яти календарних днів з моменту виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ - сертифікат, який видається Торговою-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.
Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” обов'язковими для застосування на всій території України є методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень.
Водночас вказаний закон не містить положень щодо наявності у торгово-промислової палати повноважень з видачі висновків на підтвердження істотної зміни обставин, якими сторони керувались під час укладення договорів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі №910/15637/19 та від 10.09.2020 у справі №910/13459/18.
Враховуючи вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи щодо порушення відповідачем строків поставки товару та те, що право на стягнення пені за весь період прострочення встановлено сторонами у договорі, вимога позивача про стягнення з відповідача 186167,52 грн пені та 242827,20 грн штрафу є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню за розрахунком позивача, перевіреним судом.
Стосовно доводів апелянта про зменшення штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 в справі №923/1100/17, від 13.06.2018 в справі №904/9781/17.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Разом з тим, у даному випадку відповідачем не доведено наявності підстав для зменшення розміру заявлених позивачем штрафних санкцій.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/13798/20 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на апелянта.
Враховуючи ви ще викладене та керуючись статтями керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Пролог Трейдінг” на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/13798/20 залишити без задоволення.
Рішення Г Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/13798/20 залишити без змін.
Матеріали справи №910/13798/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 07.02.2022.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді І.М. Скрипка
Ю.Б. Михальська