ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
14 лютого 2022 року м. ОдесаСправа № 923/1457/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.
секретар судового засідання, за дорученням головуючого судді: Іванов І.В.
за участю представників учасників справи:
від Товариства з обмеженою відповідальністю «БУШЕЛЬ ПАК», м. Дніпро - не з'явився;
від Товариства з обмеженою відповідальністю “АДАН БІЗНЕС”, м.Київ - не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БУШЕЛЬ ПАК», м. Дніпро
на рішення Господарського суду Херсонської області від 09.12.2021 року, м. Херсон, головуючий суддя Ярошенко В.П., повний текст рішення складено та підписано 22.12.2021 року
у справі № 923/1457/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АДАН БІЗНЕС”, м.Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «БУШЕЛЬ ПАК», м. Дніпро
про стягнення заборгованості в сумі 942 438 грн. 34 коп.,-
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю “АДАН БІЗНЕС”, м.Київ звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУШЕЛЬ ПАК», м. Дніпро, в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за договором на постачання товару №29/01-20-1С від 29.01.2020 року у розмірі - 942438 грн. 34 коп.; з яких: сума заборгованості за договором з урахуванням положень п.6.5.1 Договору складає 704 902 грн. 63 коп., пеня - 62 216 грн. 20 коп., штраф - 125 772 грн. 13 грн., користування чужими грошима - 31 108 грн. 10 коп., 3% річних - 14 022 грн. 38 коп., інфляційні втрати - 4 416 грн. 89 коп.; а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 14 136 грн. 57 коп. та витрати на правову допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свої зобов'язань за договором на постачання товару №29/01-20-1С від 29.01.2020 року в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлені нафтопродукти.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 09.12.2021 року у справі №923/1457/21 (суддя Ярошенко В.П.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “АДАН БІЗНЕС”, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУШЕЛЬ ПАК», м. Дніпро про стягнення заборгованості за договором поставки задоволено у повному обсязі; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУШЕЛЬ- ПАК", м. Дніпро на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АДАН БІЗНЕС", м. Київ заборгованість за договором №29/01-20-1С від 29.01.2020 року у розмірі 942438 грн. 34 коп., з них: сума заборгованості за Договором з урахуванням положень п.6.5.1 Договору в розмірі 704 902 грн. 63 коп., пеня в розмірі 62 216 грн. 20 коп., штраф в розмірі 125 772 грн. 13 коп., користування чужими грошима в розмірі 31 108 грн. 10 коп., 3% річних в розмірі 14 022 грн. 38 коп., інфляційні нарахування в розмірі 4 416 грн. 89 коп. та суму судових витрат в розмірі 14136 грн. 57 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем порушено взяті на себе зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати за поставлені нафтопродукти, з огляду на що місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача, у тому числі і щодо стягнення з відповідача нарахованих постачальником сум збільшення ціни за спірним договором, користування чужими коштами, пені, штрафу, 3% річних, інфляційних втрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «БУШЕЛЬ ПАК», м. Дніпро з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 09.12.2021 року у справі № 923/1457/21 та ухвалити нове, яким скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції від 09.12.2021 року у справі №923/1457/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АДАН БІЗНЕС”, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУШЕЛЬ ПАК», м. Дніпро про стягнення суми.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник зазначає, що незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції полягає в тому, що стягнута з нього сума штрафних санкцій значно перевищує суму основного зобов'язання, а відтак, на думку апелянта, обсяг відповідальності є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, з огляду на що такий майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітних плат працівникам підприємства.
Також відповідач наголошує на тому, що судом неправомірно не взято до уваги акти звірки, наявні в матеріалах справи, а саме, що в акті звірки, наданому позивачем, сума основного боргу за поставлений товар становить 388860 грн. 67 коп., а в акті звірки, наданому відповідачем, сума заборгованості, з урахуванням часткової оплати, становить 336946 грн. 37 коп. Отже, на переконання скаржника, судом першої інстанції невірно встановлено суму основного боргу по договору поставки.
На думку скаржника, нарахування збільшення вартості ціни товару у відповідності до п.6.5.1. договору, є також своєрідною штрафною санкцією і тому, нарахування штрафу, пені, 3% річних на загальну суму боргу разом із штрафом є неприпустимим. При цьому, відповідач наголошує, що усі штрафні санкції повинні нараховуватися на суму основного боргу згідно акту звірки, яка відображається в бухгалтерських обліках позивача і відповідача.
Враховуючи наведені обставини, апелянт, посилаючись на правові позиції касаційного суду щодо зменшення судом нарахованого розміру цивільно-правової відповідальності стверджує, що сума стягуваних з нього штрафних санкцій втричі перевищує суму основного зобов'язання, що має для підприємства вкрай негативні фінансові наслідки та є нерозумною.
Інших доводів апеляційна скарга не містить.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БУШЕЛЬ ПАК», м. Дніпро на рішення Господарського суду Херсонської області від 09.12.2021 року у справі № 923/1457/21, справу призначено до судового розгляду.
Позивач справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття провадження у справі не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
В судове засідання представник скаржника не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчить наявне у матеріалах справи поштове повідомлення від 25.01.2022 року про направлення на адресу відповідача ухвали Південно - західного апеляційного господарського суду про відкриття провадження у справі.
Представник позивача в судове засідання також не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Зокрема, 14.02.2022 року електронною поштою на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “АДАН БІЗНЕС”, м.Київ надійшла заява про оголошення перерви у судовому засіданні (вх. №300/22/Д2), у якій позивач просив суд апеляційної інстанції оголосити перерву в судовому засіданні у зв'язку із підготовкою та наданням відзиву на апеляційну скаргу.
Розглянувши зазначену вище заяву, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, у зв'язку із тим, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов'язковою, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, в тому числі клопотання про участь представника скаржника під час перегляду справи апеляційним судом в режимі відеоконференеції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «БУШЕЛЬ ПАК», м. Дніпро не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Херсонської області від 09.12.2021 року у справі № 923/1457/21 є правомірним та таким, що не потребує скасування, виходячи з наступного.
Господарським судом Херсонської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
29.01.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АДАН БІЗНЕС", м.Київ (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БУШЕЛЬ-ПАК", м.Дніпро (покупець) був укладений договір поставки № 29/01-20-1С, за умовами п. 1.1. якого постачальник передає у власність покупця нафтопродукти, а покупець приймає їх та сплачує їх вартість. Кількість, асортимент, ціна та інші необхідні для поставки партії товару дані визначаються у заявках, що складаються покупцем в електронному вигляді та надсилаються на електронну адресу постачальника на умовах даного договору.
За умовами п. 3.4. договору визначено, що фактична кількість поставленого товару відображається в перевізних документах та є підставою для здійснення остаточних розрахунків між сторонами.
Умови поставок кожної партії товару узгоджується сторонами у відповідних заявках. Заявка на товар надсилається електронною поштою на електронну адресу постачальника, постачальник після отримання заявки погоджує її шляхом поставлення підпису уповноваженої особи та печатки підприємства на заявці та відправляє її покупцю (п. 4.1.2. договору).
Розділом 6 договору, укладеного між сторонами по справі, встановлено порядок розрахунків між ними та ціну товару, що поставляється.
Пунктом 6.1. договору визначено, що ціна товару, що поставляється, узгоджується сторонами для кожної партії товару окремо у заявках. Ціна та кількість товару за договором складається з загальної вартості і кількості товару, що поставляється за даним договором протягом терміну його дії (п. 6.2. договору).
За вимогами узгодженого між сторонами п. 6.3 договору передбачено, що покупець зобов'язується оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати на підставі рахунку-фактури постачальника протягом одного банківського дня з моменту отримання рахунку - фактури постачальника. Ціна товару зазначена у рахунку-фактурі є остаточною і є дійсною виключно протягом 1 (одного) банківського дня з моменту виставлення рахунку - фактури. У разі прострочення строку оплати рахунку-фактури, ціна на товар визначається за поточними цінами діючими на день оплати, що встановлені постачальником. Рахунок може бути направлений на електронну адресу покупця, яка зазначена в даному договорі. Днем отримання рахунку покупцем вважається день направлення такого рахунку постачальником електронною поштою.
Пунктом 6.5.1. договору визначено, що у разі прострочення оплати товару покупцем на один календарний день ціна неоплаченої частини товару збільшується на 0,04 грн. за літр за кожен день прострочення.
Сторони щомісячно звіряють заборгованість по договору шляхом підписання Актів звірки взаєморозрахунків, при цьому, кожна із сторін зобов'язана протягом 15-ти календарних днів місяця, наступного за звітнім, після отримання від іншої сторони Акту звірки взаєморозрахунків, підписати його та надати його іншій стороні. У разі направлення постачальником Акту звірки взаєморозрахунків покупцеві та останній не підпише вказаний акт або не направить вмотивовану відмову від підписання акту звірки взаєморозрахунків в строк 15-ти календарних днів з моменту отримання, такий акт вважається погодженим покупцем. В разі необхідності акти звірки взаєморозрахунків складаються за вимогою сторін (п. 6.6. договору).
Платіжне доручення банківській установі покупця обов'язково повинно містити посилання на цей договір та номер і дату відповідного рахунку - фактури постачальника (п. 6.9 договору).
Умовами п. 7.1.2. договору сторони погодили, що право власності на товар і ризик випадкової загибелі товару переходить до покупця з моменту поставки товару, незалежно від термінів здійснення оплати.
У випадку ненадходження від покупця повної оплати за відвантажений товар в строки, встановлені договором, та з урахуванням ч. 2 с. 551 Цивільного кодексу України, постачальник має право нарахувати, а покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення заборгованості, від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання грошового зобов'язання. Пеня нараховується протягом всього періоду прострочення грошового зобов'язання без обмежень щодо строку такого нарахування (п. 7.3. договору).
Пунктом 7.3.1. договору передбачено, що у разі несплати неустойки у вигляді пені, передбаченої п. 7.3. договору протягом 10 календарних днів, постачальник має право нарахувати штраф у розмірі 20% вартості (ціни) відвантаженого товару.
Сплата штрафу покупцем не звільняє останнього від сплати інших штрафних санкцій (пені) та обов'язкових фінансових зобов'язань за договором.
За умовами п. 10.10. договору загальний строк позовної давності становить 5 років. Спеціальна позовна давність про стягнення неустойки (штрафу, пені) становить 5 років.
Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до 21.12.2020 року в частині поставок, а в частині здійснення грошових розрахунків - до повного виконання грошових зобов'язань. Якщо жодна зі сторін у термін одного місяця до закінчення терміну дії договору не виявила бажання його розірвати, договір вважається пролонгованим на термін 1 рік з дати його закінчення або з дати його пролонгації на тих самих умовах.
На виконання умов вказаного вище договору, 29.10.2020 року постачальник поставив покупцю паливо дизельне Energy-ДП-3-Євро5-ВО у кількості 31,68 т, що приведено до т. 15 град. Цельсія, у кінцевому розрахунку - 37732,25 л. на загальну суму з ПДВ 628860 грн. 67 коп., що підтверджується видатковою накладною №1759, оформленою належним чином.
Поставка палива також підтверджена Товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів від 29.10.2020 року, яка підписана уповноваженими особами сторін по справі без застережень та зауважень.
Матеріали справи також містять зареєстровану належним чином в ЄРПН податкову накладну від 29.10.2020 року №116, з якої вбачається факт наявності правовідносин між сторонами щодо поставки нафтопродуктів на суму 628860 грн. 67 коп. та акцизну накладну від 29.10.2020 року №3090, належним чином зареєстровану в ЄРАН, що також підтверджує факт поставки відповідачу позивачем спірного товару.
З акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.10.2020 року по 07.06.2021 року, підписаного та скріпленого печатками сторін, вбачається, що станом на 29.10.2020 року постачальником було поставлено покупцю нафтопродукти на загальну суму 628860 грн. 67 коп. 30.11.2020 року покупцем за поставлений товар було сплачено 100 000 грн., 29.12.2020 року - 20000 грн., 30.12.2020 року - 20000 грн., 25.01.2021 року - 15000 грн., 14.04.2021 року - 50000 грн., 18.05.2021 року - 25000 грн.,26.05.2021 року - 10000 грн. Станом на 26.05.2021 року, заборгованість відповідача перед позивачем за рахунком на оплату від 28.10.2020 року №1515 складала 388860 грн. 67 коп.
З банківської виписки позивача за період з 29.01.2020 року по 22.07.2021 року АТ «ПУМБ» вбачається, що на виконання господарських зобов'язань за поставку палива на загальну суму 628860 грн. 67 коп., відповідачем перераховано наступні кошти: 30.11.2020 року - 100 000 грн., 29.12.2020 року - 20000 грн., 30.12.2020 року - 20000 грн., 25.01.2021 року - 15000 грн., 14.04.2021 року - 50000 грн., 18.05.2021 року - 25000 грн.,26.05.2021 року - 10000 грн.
У зв'язку із неповним та несвоєчасним розрахунком відповідача за поставлене дизельне паливо позивач здійснив розрахунок заборгованості та нарахував покупцю основну заборгованість з урахуванням зростання ціни на 0,04 коп/л у розмірі 704902 грн. 63 коп., пеню - 62216 грн. 20 коп., відшкодування за користування чужими грошима у розмірі 31108 грн. 10 коп., 3% річних у розмірі 14022 грн. 38 коп., інфляційні втрати - 4416 грн. 89 коп., штраф - 125772 грн. 13 коп., несплата яких стала підставою для звернення позивача з відповідним позовом до місцевого господарського суду.
Разом з тим, під час розгляду судом справи по суті, до відзиву на позовну заяву відповідачем було подано Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 29.10.2020 року по 30.11.2021 року, відповідно до якого кінцеве сальдо останнього станом на 25.11.2021 року становило 298860 грн. 67 коп. Проте, вказаний акт підписано лише з боку покупця та скріплено його печаткою. Підпису постачальника на цьому акті немає, як і відсутні будь-які письмові докази направлення акту на адресу постачальника електронною поштою, поштовим зв'язком тощо.
Будь-яких інших письмових доказів оплати у повному обсязі вартості отриманого за видатковою накладною товару від 29.10.2020 року №1759 матеріали справи не містять.
Предметом спору у даній справі є наявність або відсутність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУШЕЛЬ ПАК», м. Дніпро на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АДАН БІЗНЕС”, м.Київ нарахованої останнім суми заборгованості та штрафних санкцій за спірним договором поставки палива.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
Скаржником рішення суду першої інстанції фактично оскаржується лише в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості з урахуванням збільшення ціни, нарахованих позивачем сум пені та штрафу з огляду на що рішення суду переглядається лише в межах зазначених доводів та вимог у відповідності до приписів ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, а обставини правомірності стягнення з відповідача суми нарахованих позивачем 3% річних, інфляційних втрат та нарахованої суми за користування чужими коштами, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не перевіряється.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За положеннями ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу (ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Частина 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлює, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Так, судами першої та апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що між позивачем та відповідачем по справі існують тривалі договірні господарські відносини щодо поставки палива та нафтопродуктів, що підтверджується договором від 29.01.2020 року № 29/01-20-1С.
На виконання умов вказаного вище договору, 29.10.2020 року постачальник поставив покупцю паливо дизельне Energy-ДП-3-Євро5-ВО у кількості 31,68 т, що приведено до т. 15 град. Цельсія, у кінцевому розрахунку - 37732,25 л. на загальну суму з ПДВ 628860 грн. 67 коп., що підтверджується видатковою накладною №1759, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів від 29.10.2020 року, податковою накладною від 29.10.2020 року №116 та акцизною накладною від 29.10.2020 року №3090.
Так, відповідачем поставлене позивачем паливо 29.10.2020 року було частково оплачено, що підтверджується банківською випискою позивача за період з 29.01.2020 року по 22.07.2021 року, наданою АТ «ПУМБ», а саме, відповідачем перераховано наступні кошти: 30.11.2020 року - 100 000 грн., 29.12.2020 року - 20000 грн., 30.12.2020 року - 20000 грн., 25.01.2021 року - 15000 грн., 14.04.2021 року - 50000 грн., 18.05.2021 року - 25000 грн., 26.05.2021 року - 10000 грн., на загальну суму 240 000 грн.
Таким чином, станом на 26.05.2021 року, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлене паливо становила 388860 грн. 67 коп., що не заперечувалося Товариством з обмеженою відповідальністю «БУШЕЛЬ ПАК», м. Дніпро ані під час розгляду справи по суті судом першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи.
Проте, за умовами спірного договору поставки, зокрема його п. 6.3 передбачено, що покупець зобов'язується оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати на підставі рахунку-фактури постачальника протягом одного банківського дня з моменту отримання рахунку - фактури постачальника, а п. 6.5.1. договору визначено, що у разі прострочення оплати товару покупцем на один календарний день ціна неоплаченої частини товару збільшується на 0,04 грн. за літр за кожен день прострочення.
Так, з матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що спірна поставка палива на суму 628860 грн. 67 коп. була здійснена на підставі рахунку - фактури від 28.10.2020 року №1515. Таким чином, обов'язок щодо оплати товару, у відповідності до п. 6.3. договору виник у відповідача 29.10.2020 року, а останній платіж у розмірі 10000 грн., як часткова оплата у сукупності всіх платежів у розмірі 240 000 грн. відповідач сплатив лише 26.05.2021 року, тобто, фактично через 7 місяців від дня належної оплати за паливо по спірній накладній.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем збільшення неоплаченої частини товару правомірно розраховувалося у відповідності до п. 6.12 спірного договору, яким визначено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги постачальника у такій черговості: у першу чергу сплачується штраф, пеня, плата за користування чужими коштами, 3% річних, інфляційні втрати; у другу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням грошових коштів за виконання поставки; у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Відтак, враховуючи те, що останній невчасно та не у повному обсязі розраховувався за поставлений позивачем товар, що встановлено судом, позивачем правомірно нараховано покупцю збільшення неоплаченої частини товару у відповідності до п. 6.5.1. договору, виходячи саме з суми - 628860 грн. 67 коп., що спростовує твердження скаржника, викладене ним в апеляційній скарзі про те, що суму боргу слід розраховувати саме з 388860 грн. 67 коп., як основної суми боргу, вказаної в акті взаємних розрахунків, узгодженому між сторонами. Навпаки, підписанням акта звірки взаємних розрахунків за період з 01.10.2020 року по 07.06.2021 року та відсутністю заперечень наявності заборгованості, відповідач фактично погодився з позицією позивача, яка підтверджує неповноту та несвоєчасність його розрахунків з постачальником.
При цьому, наявний у матеріалах справи Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 29.10.2020 року по 30.11.2021 року, наданий відповідачем, відповідно до якого кінцеве сальдо останнього станом на 25.11.2021 року становило 298860 грн. 67 коп. не приймається до уваги колегією суддів як належний та допустимий доказ з огляду на те, що п. 6.6. спірного договору поставки передбачено, що сторони щомісячно звіряють заборгованість по договору шляхом підписання Актів звірки взаєморозрахунків, при цьому, кожна із сторін зобов'язана протягом 15-ти календарних днів місяця, наступного за звітнім, після отримання від іншої сторони Акту звірки взаєморозрахунків, підписати його та надати його іншій стороні, у разі направлення постачальником Акту звірки взаєморозрахунків покупцеві та останній не підпише вказаний акт або не направить вмотивовану відмову від підписання акту звірки взаєморозрахунків в строк 15-ти календарних днів з моменту отримання, такий акт вважається погодженим покупцем.
Крім того, вказаний акт, підписано лише з боку покупця та скріплено його печаткою, підпису постачальника з даного акту не вбачається, як і не вбачається будь-яких письмових доказів щодо направлення цього акту на адресу постачальника електронною поштою, поштовим зв'язком тощо, або письмової відмови постачальника від його підписання, з огляду на що, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для прийняття до уваги доводів скаржника в цій частині.
Інших належних, допустимих та вірогідних доказів щодо своєчасної та повної оплати за поставлений товар скаржником ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції в установленому процесуальним законом порядку не надано, з огляду на що, колегія суддів, перевіривши розрахунки позивача та визнавши їх вірними, дійшла висновку про правомірність висновку суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “АДАН БІЗНЕС”, м.Київ про стягнення з відповідача основної суми заборгованості з урахуванням збільшення ціни поставленого товару з підстав несвоєчасної оплати у розмірі 704902 грн. 63 грн.
Щодо доводів скаржника про те, що збільшення вартості ціни товару є своєрідною штрафною санкцією, а тому нарахування пені, 3% річних та штрафу є неприпустимим, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов'язань та гарантії прав сторін. Саме така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Тобто Господарський кодекс України також передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб'єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати безперечне виконання договірних зобов'язань.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Як встановлено колегією суддів та судом першої інстанції, спірний договір поставки нафтопродуктів не є припиненим, визнаним недійсним у встановленому законом порядку, а відтак, господарське зобов'язання, яке має виконуватися сторонами, також є діючим, бо умовами спірного договору, зокрема, п. 6.5.1. було узгоджено між сторонами про збільшення ціни за 1 л палива з підстав невиконання покупцем своїх господарських зобов'язань щодо 100% передоплати за товар, який поставляється постачальником.
При цьому, вимогами 230 Господарського кодексу України, якими передбачено, що під штрафними санкціями (неустойка, штраф, пеня) маються на увазі господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник комерційних відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Таким чином, у розумінні ст. 230 Господарського кодексу України, досягнення між сторонами узгодженості під час укладення договору поставки щодо нарахування збільшення ціни за 1 л палива позивачем у випадку прострочення покупцем сплати за поставлене паливо з моменту отримання рахунку - фактури не є штрафною санкцією, а є умовою господарського зобов'язання, яке має безумовно виконуватися стороною договору.
Щодо твердження скаржника про те, що сума штрафних санкцій, яка нарахована позивачем є надмірно великою, втричі перевищує суму основного зобов'язання та має бути зменшена, колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У розумінні ст. 230 Господарського кодексу України пеня є господарською санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Водночас, у відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, за умовами спірного договору, зокрема за п. п. 7.3. сторони погодили, що випадку ненадходження від покупця повної оплати за відвантажений товар в строки, встановлені договором, та з урахуванням ч. 2 с. 551 Цивільного кодексу України, постачальник має право нарахувати, а покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення заборгованості, від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання грошового зобов'язання. Пеня нараховується протягом всього періоду прострочення грошового зобов'язання без обмежень щодо строку такого нарахування. При цьому, пунктом 7.3.1. договору передбачено, що у разі несплати неустойки у вигляді пені, передбаченої п. 7.3. договору протягом 10 календарних днів, постачальник має право нарахувати штраф у розмірі 20% вартості (ціни) відвантаженого товару.
Отже, враховуючи те, що сторони погодили між собою умову нарахування пені протягом всього періоду прострочення грошового зобов'язання без обмежень строку такого нарахування, у даному випадку ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, яка визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано не застосовується.
Судом апеляційної інстанції було перевірено здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення пені та штрафу, встановлено, що позивачем суми пені та штрафу були нараховані вірно, із урахуванням 100% передоплати за паливо, що визначено договором, встановленої договором ставки пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, штрафу у розмірі 20% вартості відвантаженого товару, з урахуванням днів та сум часткових оплат, в зв'язку з чим судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про повне задоволення позовних вимог в цій частині.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
Аналіз приписів ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання про зменшення неустойки.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Зі змісту наведених норм випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є суб'єктивним правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року у справі № 916/553/19, від 22.11.2019 року у справі № 922/937/19).
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 року у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 року у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 року у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 року у справі № 902/855/18.
Таким чином, суд, досліджуючи питання щодо зменшення пені, повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів обох сторін, а не лише відповідача.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити і з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч.1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 с. 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегією суддів встановлено, що під час розгляду даної справи судом першої інстанції, відповідач не скористався наданим йому процесуальним законодавством правом на подання відповідного клопотання про зменшення нарахованих позивачем пені та штрафу, а відтак, не довів існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені та штрафу, обов'язок чого покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
З огляду вказане, твердження скаржника про наявність підстав для зменшення неустойки, яка, на його переконання, є надмірною не приймається колегією суддів. Крім того, посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду від 24.02.2021 року у справі №924/633/20 також не приймається колегію суддів, як позиція правозастосування, оскільки у справі, яка переглядалася, касаційний суд переглядав правовідносини не тотожні правовідносинам, які виникли між сторонами у даній справі. До того ж, Верховний Суд вкотре наголосив, що виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру. Проте, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання про зменшення, що скаржником під час розгляду справи судом першої інстанції здійснено не було.
В силу приписів ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за спірним договором і така відповідальність не може ставитися у залежність від фінансових складнощів відповідача, обумовлених різноманітними чинниками про які вказує останній у апеляційній скарзі, зокрема його неможливість виконання певних зобов'язань (виплата заробітної плати працівникам та іншим кредиторам).
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, посилання відповідача на можливе тяжке матеріальне становище не звільняє його від відповідальності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що в оскаржуваній частині рішення суду відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для його скасування.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «БУШЕЛЬ ПАК», м. Дніпро не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Херсонської області від 09.12.2021 року у справі №923/1457/21 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БУШЕЛЬ ПАК», м.Дніпро на рішення Господарського суду Херсонської області від 09.12.2021 року у справі №923/1457/21 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Херсонської області від 09.12.2021 року у справі №923/1457/21 - залишити без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 15 лютого 2022 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
А.І. Ярош