ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
09 лютого 2022 року м. ОдесаСправа № 915/1624/16
Південно-західного апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Лавриненко Л.В., Мишкіної М.А.
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
Представники учасників справи у судове засідання не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2021
по справі №915/1624/16
за заявою Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційний комплекс “Соляні”
про визнання банкрутом
У провадженні Господарського суду Миколаївської області перебуває справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційний комплекс “Соляні” в межах якої ліквідатор Сашин О.А. звернувся з заявою про покладення субсидіарної відповідальності на засновників, керівників та заінтересованих осіб у зв'язку з доведенням до банкрутства ТОВ ЖЕК «Соляні».
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 в задоволенні заяви ліквідатора про притягнення до субсидіарної відповідальності засновників, керівників та заінтересованих осіб відмовлено.
Однак, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020, у даній справі, рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 скасовано, заяву ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності задоволено, зокрема, в частині вимог ліквідатора про покладання субсидіарної відповідальності на ОСОБА_1 та стягнуто солідарно, у тому числі з гр. ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційний комплекс «Соляні» грошові кошти в сумі 3 190 062,79 грн. субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника, у зв'язку з доведенням до банкрутства.
У червні 2021 ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з заявою про відстрочення виконання судового рішення - постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 терміном на один рік.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2021 відстрочено виконання судового рішення - постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 у справі № 915/1624/16 терміном до 16.12.2021 в частині стягнення з гр. ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційний комплекс “Соляні” грошових коштів в сумі 3190062,79 грн субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника, у зв'язку з доведенням до банкрутства.
В мотивах оскаржуваної постанови суд першої інстанції зазначив, що заява про відстрочення виконання рішення суду у даній справі обґрунтована тим, що боржник має трьох дітей, двоє з яких є неповнолітніми, дружину-інваліда. Вказані обставини боржник підтверджує поданими доказами, а саме копіями пенсійного посвідчення дружини - ОСОБА_2 та свідоцтв про народження дітей.
Враховуючи викладені ліквідатором заперечення проти заяви про відстрочення виконання рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог та задовольняє заяву про відстрочення виконання рішення у цій справі в рамках встановленого ч. 5 ст. 331 ГПК України строку, а саме до 16 грудня 2021 року включно.
Не погодившись із даною ухвалу ОСОБА_1 звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/1624/16 від 04.11.2021 та постановити нову ухвалу, якою надати відстрочку терміном на один рік з моменту звернення з заявою про відстрочку.
В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою апелянт зазначає, що є батьком трьох дітей та прожитковий мінімум на утримання дитини станом на 11 травня 2021 року становить 2395 гривень на одну дитину. Щомісячна потреба витрат на дитину на сьогоднішній день становить, щонайменше 7185 грн. Крім того, моя дружина потребує додаткових коштів на лікування.
Скаржник зазначає, що працює директором TOB «НОВОТОР» та має заробітну плату 6000 грн в місяць. Таким чином, виконати рішення в частині стягнення з боку скаржника, на його думку, не вбачається можливим.
За твердженням апелянта, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2020 року не визначено ступінь його вини. Таким чином, не встановлена наявність його вини у виникненні спору, на матеріальний стан ОСОБА_1 впливає наявність трьох неповнолітніх дітей, інвалідність дружини.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції не розглянув всіх доводів та надав відстрочку лише на один місяць з моменту винесення ухвали.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.12.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №915/1624/16 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2021 та призначено справу до розгляду на 09.02.2022.
Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від арбітражного керуючого Сашина О.А. в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
В обґрунтування своїх заперечень арбітражний керуючий зазначає, що надання згоди на відстрочення виконання рішення призведе до затягування ліквідаційної процедури, збільшення витрат ліквідаційної процедури.
Арбітражний керуючий також наголошує, що Кодекс України з процедур банкрутства, є спеціальним правовим актом, заява про відстрочку виконання судового рішення, розглядається в межах справи про банкрутство, але даним нормативним актом не передбачено можливість відстрочки.
Стосовно посилання апелянта на не визначення судом ступеню його вини арбітражний керуючий зазначає, що дана справа про банкрутство розглядається за правилами Кодексу з процедур банкрутства, а не Кримінального кодексу України. Кодекс з процедур банкрутства не визначає ступеня вини, вина у даному випадку виражається у доведенні до банкрутства, що у відповідності до приписів Кодексу є підставою для притягнення до субсидіарної відповідальності.
Також арбітражний керуючий наголошує на тому, що апелянт працює не лише на ТОВ «Новотор», а є керівником та засновником інших підприємств.
Арбітражний керуючий також відзначає, що апелянт не вказав яким чином його добробут покращиться протягом строку на який він просить відстрочити виконання рішення, що дасть можливість погасити заборгованість з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних.
У судове засідання суду апеляційної інстанції від 09.02.2022 представники учасників справи не з'явились. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення.
Зокрема, ухвала про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду була вручена апелянту ОСОБА_1 17.01.2022.
Арбітражний керуючий Сашин О.А. надав до суду апеляційної інстанції заяву про розгляд справи за його відсутності.
З огляду на таке, колегія суддів не вбачає перешкод у здійсненні розгляду справи за відсутності представників учасників справи.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з задекларованого ст. 129-1 Конституції України принципу обов'язковості судових рішень - судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Так, ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
За приписами ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).
Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі «Фуклев проти України», заява № 71186/01, п. 84). На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», заява № 6962/02).
Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції.
При цьому, згідно ч. 2 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України, невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Частиною 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Зі змісту ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, вбачається, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 року по справі № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 року по справі № 11-рп/2012).
Поряд з цим, господарським процесуальним законодавством передбачено механізм відстрочення виконання рішення за наявності певних умов.
Так, за приписами ч. ч. 3, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Вказані норми визначають процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних з проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.
Законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений річним терміном відстрочки чи розстрочки виконання рішення з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.
Тобто, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Разом з тим, положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Крім того, питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07.10.2003 року у справі «Корнілов та інші проти України», заява № 36575/02, тривалість виконання вісім місяців).
Таким чином, для з'ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.
Відстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.
Так, в даному випадку заява про відстрочення виконання рішення суду у даній справі обґрунтована тим, що боржник ОСОБА_1 має трьох дітей, двоє з яких є неповнолітніми, дружину-інваліда. Вказані обставини боржник підтверджує поданими доказами, а саме копіями пенсійного посвідчення дружини - ОСОБА_2 та свідоцтв про народження дітей.
Також ОСОБА_1 зазначив, що є директором ТОВ “Новотор” та отримує заробітну плату 6000 грн на місяць.
Зважаючи на наведені обставини, які також зазначені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відстрочення виконання рішення, а саме постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020, на один рік з дня її прийняття.
Колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу твердження апелянта з приводу необхідності надання відстрочки виконання рішення не з моменту його прийняття, а з моменту винесення ухвали про надання відстрочки, оскільки приписами ч.5 ст.331 ГПК України чітко визначено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Отже, господарський суд законодавчо обмежений річним терміном відстрочки чи розстрочки виконання рішення з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Не заслуговують на увагу й твердження апелянта з приводу неврахування судом першої інстанції ступеню його вини та матеріального стану, оскільки суд першої інстанції, навпаки, приймаючи оскаржуване рішення взяв дані обставини до уваги та відстрочив виконання рішення на максимально законодавство визначений строк, а саме один рік з моменту ухвалення рішення щодо якого заявником порушено питання про відстрочення.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування ухвали Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2021 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2021 у справі №915/1624/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 14.02.2022.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Лавриненко Л.В.
Суддя Мишкіна М.А.