14 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 380/9990/21 пров. № А/857/20176/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року у справі № 380/9990/21 (головуючий суддя Карп'як О.О., м. Львів) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просив стягнути з відповідача середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31937,19 грн., з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2020 по 23.05.2021 року в розмірі 31654, 02 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а також не повністю досліджено обставини справи, просить скасувати таке рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до частини 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Разом з тим, ні Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», ні іншими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця зі служби.
При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Відповідно до частини 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З вищевикладеного слідує, що передбачений частиною першою ст. 117 КЗпПУ обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпПУ.
При цьому стаття 117 КЗпПУ не поширюється на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Вказана правова позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпПУ може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статті 116, 117 КЗпПУ більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обгрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Отже, за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 червня 2018 року по справі №810/1543/17, від 18 листопада 2019 року по справі №0940/1532/18, від 06 червня 2018 року по справі №804/1782/16 та від 24 січня 2018 року по справі №807/1502/15.
За таких підстав, апелянт вважає, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нездійсненні нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні а саме індексації грошового забезпечення за період 20 червня 2020 року по 24 травня 2021 року в розмірі 31654,02 гри є необгрунтованими.
Крім того, позивач помилково вважає, що день звільнення та виключення із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а саме 19 червня 2020 року, а також день отримання ним індексації грошового забезпечення 24 травня 2021 року повинні бути враховані при нарахуванні йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Також апелянт зазначає, що позивач зробив неправильний розрахунок, оскільки не врахував позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц.
Враховуючи очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача військова частина дійшла висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований у меншому розмірі.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2020 року у справі №260/348/19.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 116 від 18.09.2020 року позивача з 20.06.2020 року виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 року у справі №380/7189/20 залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.02.2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 липня 2014 року по 19 червня 2020 року з урахуванням червня 2014 року, як базового місяця. Зобов'язано відповідача нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2014 року по 19 червня 2020 року з урахуванням червня 2014 року та березня 2018 року, як базових місяців та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. В решті позовних вимог відмовлено.
Відповідно до банківської виписки з рахунку позивача на банківський рахунок позивача 24.05.2021 року надійшли кошти в розмірі 31 780 грн. 59 коп.
Розглядаючи спір та задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Крім того суд першої інстанції зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Суд першої інстанції вважав, що зважаючи на приписи частини 2 статті 116 Кодексу законів про працю України, відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у повному обсязі у день звільнення 20.06.2020 року.
З урахуванням зазначеного суд дійшов висновку, що оскільки позивачу не виплачена належна йому індексація грошового забезпечення у день звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.
При цьому при обрахунку суми, що підлягає стягненню суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку.
Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: індексація грошового забезпечення - 31780 грн. 59 коп. (частка компенсації)/175855,68 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (336 днів) х 523,38 грн.). Істотність частки невиплаченої суми індексації грошового забезпечення (31780,59 грн.) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 21.06.2020 по 23.05.2021 становить 0,18 (31780,59 / 175 855, 68 х 100%).
Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,18 розраховується наступним чином: 523,38 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 0,18 = 94,20 грн. - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 94,20 грн. х 336 (днів затримки розрахунку) = 31654,02 грн.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд першої інстанції вважав, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 21.06.2020 року по 24.05.2021 року (невиплата індексації грошового забезпечення) має бути виплачений позивачу у розмірі 31654 грн. 02 коп., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Однак суд апеляційної інстанції вважає, що при розгляді справи судом не враховано те, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 року у справі №380/7189/20, яким зобов'язано відповідача нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2014 року по 19 червня 2020 року з урахуванням червня 2014 року та березня 2018 року як базових місяців, виконано відповідачем частково.
Згідно ж положень ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Оскільки розрахунок з позивачем, згідно його тверджень проведений лише частково, то вимоги про відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлену статтею 117 КЗпП України є передчасними, а відтак позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - задовольнити повністю.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року у справі №380/9990/21 - скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін