Справа № 127/11417/21
Провадження № 22-ц/801/409/2022
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.
Доповідач:Сопрун В. В.
15 лютого 2022 рокуСправа № 127/11417/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Сопруна В.В.,
суддів Матківської М.В., Міхасішина І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу №127/11417/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2021 року, яке ухвалене суддею Вохміновою О.С. в Вінницькому міському суді Вінницької області, повний текст складено 06 серпня 2021 року,
В травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, мотивуючи позовні вимоги тим, що 10 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до якого позивач позичив відповідачу гроші в сумі 5500 доларів США, що підтверджується розпискою ОСОБА_2 . Повернути гроші відповідач зобов'язався на першу вимогу. За змістом розписки позика є безвідсотковою.
02 лютого 2021 року на адресу відповідача позивач направив першу вимогу про повернення коштів, проте відповіді не надано.
Повторно, 27 квітня 2021 року та 30 квітня 2021 року позивач направив відповідачу вимоги про повернення коштів, які також не виконані відповідачем. На усні звернення позивача щодо повернення коштів ОСОБА_2 не реагує, на телефонні дзвінки не відповідає.
Таким чином, позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 загальну суму боргу - 5 500 доларів США та судові витрати.
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2021 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 10 травня 2016 року в сумі 5500 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 03 серпня 2021 року становить еквівалент 147620 грн, витрати на правничу допомогу в сумі 15000 грн та судовий збір в сумі 1523,50 грн.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 грудня 2021 року в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення від 03 серпня 2021 року відмовлено.
Не погодившись з вказаним заочним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно вважав доведеним факт укладення розписки та отримання цих коштів.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване заочне рішення - без змін.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 02 лютого 2022 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 10 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір безвідсоткової поворотної позики, згідно з яким позикодавець ОСОБА_1 надав позичальнику ОСОБА_2 грошові кошти - 5500 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути всю суму позики на першу вимогу.
На підтвердження передання всієї суми позики відповідач ОСОБА_2 надав розписку від 10 травня 2016 року (а.с.124 оригінал розписки).
Позикодавець виконав умови договору позики від 10 травня 2016 року та передав грошові кошти позичальнику ОСОБА_2 , який, в порушення взятих на себе зобов'язань, борг не повернув.
ОСОБА_1 неодноразово звертався до ОСОБА_2 з вимогою про повернення боргу в сумі 5 500 доларів США за розпискою від 10 травня 2016 року, що підтверджується листами від 02 лютого 2021 року, від 27 квітня 2021 року, від 29 квітня 2021 року (а.с.6 - 10), однак, своє зобов'язання відповідач не виконав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що наявність оригіналу розписки у ОСОБА_1 свідчить про невиконання умов договору позики відповідачем ОСОБА_2 , чим порушуються права позивача.
Колегія суддів, погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Виходячи з вимог статей 1046, 1047, 1049 ЦК України у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування цих положень закону суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця позичальнику.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
Установивши на підставі належним чином оцінених доказів, що між сторонами виникли правовідносини на підставі договору позики, суд першої інстанції, з чим і погоджується апеляційний суд, зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог, оскільки за своїм змістом розписка укладена між сторонами є борговим документом, що свідчить про факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора грошової суми у розмірі 5500 доларів США, а від так містить умови зобов'язального характеру для відповідача щодо повернення грошових коштів в розумінні статей 1046, 1047, 1049 ЦК України.
Належних і допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач не отримував грошові кошти відповідно до розписки від 10 травня 2016 року, ним не надано та не спростовано.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що на момент звернення позивача до суду та до ухвалення рішення судом, ОСОБА_2 не виконав зобов'язання за договором позики, оскільки не повернув отримані від нього кошти в повному обсязі в розмірі 5500 доларів США.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідач договір позики (розписку) не оспорював, в тому числі і у зв'язку із його безгрошовістю. Презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину у встановленому законом порядку в ході розгляду справи не спростована відповідачем, тому доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Інші доводи апеляційної скарги також є безпідставними, оскільки не спростовують факт не отримання коштів в борг відповідачем.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині, отже рішення суду першої інстанції є законним, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 15 лютого 2022 року.
Головуючий Сопрун В.В.
Судді Матківська М.В.
Міхасішин І.В.