Справа № 640/24015/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І.
11 лютого 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2021 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича про стягнення коштів, -
У жовтні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:
- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи у Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича на користь ОСОБА_1 збитки на 69 351,04 грн. з яких: пеня становить 31 979,30 грн., 3 % річних 7 377,53 грн., інфляційні збитки 29 994,21 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, визнано як встановлені обставини, які не були доведені відповідачем.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт наполягає, що йому виплачено відшкодування коштів за вкладом в Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» із затримкою, а відтак він має право на стягнення з Фонду 3% річних, інфляційних витрат та пені за час прострочення зобов'язання з виплати гарантованого відшкодування.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича про стягнення коштів та призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
10 січня 2022 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому відповідач повністю підтримує правову позицію суду першої інстанції та вказує про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2022 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2021 року на розумний строк, достатній для всебічного та повного розгляду справи.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 02 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» укладено договір банківського рахунку «Поточний рахунок «Ощадний» № 980-012-000002030.
На підставі постанови Правління Національного банку України «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» від 23 травня 2016 року № 14/БТ, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» від 23 травня 2016 року № 812, згідно з яким запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнка Ю.П. строком на 1 місяць з 23 травня 2016 року по 22 червня 2016 року.
13 червня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення № 991 «Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський», відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» з 23 червня 2016 року до 22 липня 2016 року включно.
Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12 липня 2016 року № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12 липня 2016 року № 1213, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» з 13 липня 2016 року до 12 липня 2018 року включно.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 01 вересня 2016 року № 1702 змінено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський», призначено уповноваженою особою Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова О.Ю. з 5 вересня 2016 року.
Позивач 10 серпня 2016 року звернувся з заявою до ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський» щодо включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Листом від 25 квітня 2017 року № 3г3/4531 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» повідомила позивача про відсутність підстав для включення його до переліку рахунків, за яким вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.
Зазначені обставини були предметом судового спору в адміністративній справі № 826/8910/17. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року у зазначеній справі позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ «Банк Михайлівський» щодо не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ «Банк Михайлівський» внести додаткову інформацію до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ОСОБА_1 з зазначенням суми до виплати у розмірі 90344,24 грн.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року рішення Окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року змінено шляхом викладення резолютивної частини у частині задоволених позовних вимог у наступній редакції: визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині не включення ОСОБА_1 ; зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» включити інформацію про ОСОБА_1 до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню згідно з договорами «Суперкапітал» № 980-012-000184875 від 02 лютого 2016 року та № 980-012-000002030 банківського рахунку «Поточний рахунок «Ощадний» від 02 лютого 2016 року, укладені між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Михайлівський».
На виконання вищезазначеного рішення суду позивач отримав кошти на відшкодування за вкладом у ПАТ «Банк Михайлівський» у розмірі 92 344,24 грн.
Вважаючи, що у зв'язку із затримкою виплати коштів на відшкодування за вкладом відповідач повинен виплатити заподіяні збитки (пеня, 3 % річних, інфляційні втрати), позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що Фонд не має фінансових зобов'язань перед позивачем, а нараховані на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційні не можуть бути стягнуті з відповідача як шкода, тому суд доходить висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні заявлених вимог позивача.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI) цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Згідно з п. 16 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 761/31569/16-ц.
Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Зокрема, згідно з п.п. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку).
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 46 цього Закону з дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.
Відповідно ч. 1 ст. 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
З матеріалів справи встановлено, що позовні вимоги щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб збитків на загальну суму 69 351,04 грн, з яких: пеня - 31 979,30 грн; 3 % річних - 7 377,53 грн., інфляційні втрати - 29 994,21 грн., позивач обґрунтовує тим, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб своїми діями щодо несвоєчасного повернення коштів за спірним договором порушує застереження визначені Цивільним кодексом України щодо належного та добросовісного виконання грошового зобов'язання, адже, чинним законодавством передбачено, що у разі невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, за весь час прострочення.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 526 Цивільного кодексу України визначає загальні умови виконання зобов'язання, а саме:
1) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться;
2) виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З системного аналізу зазначених правових норм вбачається, що ними врегульовано підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої у договірних зобов'язаннях в результаті їх невиконання або неналежного виконання.
Водночас, за результатами розгляду справи, апеляційним судом встановлено відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та суб'єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
У даному випадку в спірних правовідносинах Фонд є суб'єктом владних повноважень, і майнові відносини між сторонами засновані на адміністративному підпорядкуванні, тому ст. 625 Цивільного кодексу України на ці відносини не поширюється.
При цьому, колегія суддів зауважує, що боржником за договором банківського вкладу з позивачем є ПАТ «Банк Михайлівський», а не Фонд чи його уповноважена особа.
Під час розгляду цієї справи колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду, яка міститься у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 761/31569/16-ц, у відповідності до якої під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування штрафних санкцій (п. 3 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
У справі № 761/31569/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних витрат, трьох відсотків річних, упущеної вигоди та пені є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону та не підлягають задоволенню.
З огляду на зазначені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прав позивача станом на дату розгляду вказаного спору, а тому позовні вимоги про стягнення з Фонду інфляційних збитків, пені, 3% річних від суми простроченого грошового зобов'язання задоволенню не підлягають.
При цьому, суд першої інстанції також вірно вказав, що позивач не звертався до відповідача із відповідною заявою про стягнення з Фонду на його користь заподіяних збитків на загальну суму 69 351,04 грн, з яких: пеня - 31 979,30 грн; 3 % річних - 7 377,53 грн., інфляційні втрати - 29 994,21 грн. та, як наслідок, відповідач не відмовляв йому у здійсненні таких виплат, в той час як захисту в порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права.
Отже, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2021 року.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича про стягнення коштів.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2021 року - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
А.Ю. Кучма