Справа №521/3562/21
Провадження № 2/521/477/22
03 лютого 2022 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Мазун І.А.,
за участю секретаря судового засідання - Петряєвої М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі клопотання представника Одеської обласної прокуратури про закриття провадження у справі, -
В провадженні Малиновського районного суду м. Одеси знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури м. Одеси (Одеської обласної прокуратури) про зняття арешту з рухомого майна.
Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився однак надав до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому просив закрити провадження у справі у зв'язку із тим, що заявлені позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Інші учасники справи в призначене судове засідання не з'явилися.
Суд, розглянувши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб'єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.
Судом встановлено, що постановою слідчого прокуратури міста Одеси старшого радника юстиції Попова С.М. від 01.06.2009р. накладено арешт на будинок АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 59)
Відповідну постанову було винесено в рамках кримінальної справи № 052200800100, зареєстрованої за фактом заволодіння шахрайським шляхом будівлями та квартирами громадян в м. Одесі за ознаками злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 358, ч.є ст 358 КК України.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 12.04.2021р., вбачається, що арешт нерухомого майна, а саме на будинок АДРЕСА_1 , зареєстровано 01.06.2009р. за № 8765983 реєстратором: Перша одеська державна нотаріальна контора, підстава обтяження заява про реєстрацію обтяження об'єкта нерухомого майна, 18/100-287, 01.06.2009р. Прокуратура м. Одеса. (а.с. 44-46)
Матеріали справи містять, копію постанови про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 04.12.2008р. слідчого прокуратури м. Одеси старшого радника юстиції Попова С.М. (матеріали кримінальної справи № 052200800078), який постановив про порушення кримінальної справи у відношенні ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та невстановлених членів організованої групи, по факту шахрайського заволодіння шляхом обману чужою земельною ділянкою, площею 0,101 га, розміщеної по АДРЕСА_2 , належної Новодофінівській сільській раді, по ст. 198, 358 ч. 2, 358 ч. 3 КК України, за ознаками заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайства), здійсненого в особливо великих розмірах організованою групою, а також по факту підроблення документів… (а.с. 99-103)
Відповідно до Вироку Апеляційного суду Одеської області від 25.02.2013р., вбачається, що ОСОБА_3 не визнано ні потерпілою особою, ані обвинуваченою особою в рамках розгляду кримінальної справи № 052200800078. (а.с. 108-122)
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.07.2014р. вирок Апеляційного суду Одеської області від 25.02.2013р. частково змінено, та він набрав законної сили. (а.с. 129-139)
При цьому у межах вищезазначеної кримінальної справи, що розслідувалася, ОСОБА_3 не набула процесуального становища підозрюваної, обвинуваченої, а як власник майна чинним на той час кримінально-процесуальним законом не були наділені процесуальним правом ініціювати питання про звільнення його з-під арешту у зв'язку з тим, що майно належить не засудженому, а їй.
Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після закриття справи, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності ОСОБА_3 шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.
Гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.
Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.
Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13 та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/1247/18 (провадження № 12-99гс19) і підстав для відступлення від неї немає.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що слід відмовити у задоволенні клопотання представника Одеської обласної прокуратури про закриття провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 255, 352-354 ЦПК України,-
В задоволенні клопотання представника Одеської обласної прокуратури - відмовити.
Ухвала оскарженню окремо від рішення суду не підлягає, заперечення на неї можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя І.А.Мазун