Справа № 640/22654/21 Головуючий у І інстанції - Шейко Т.І.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
11 лютого 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністра оборони України Андрія Тарана визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністра оборони України Андрія Тарана, в якому просив:
- визнати бездіяльність Відповідача в частині неприйняття особистого рішення по суті за зверненнями Позивача від 05.02.2021 року - протиправною;
- визнати ненадання Відповідачем у визначені Законом України «Про звернення громадян» строки відповіді по суті звернень ОСОБА_1 від 05.02.2021 року - бездіяльністю;
- визнати ненадання Відповідачем у визначені Законом України «Про доступ до публічної інформації» строки відповіді по суті інформаційного запиту ОСОБА_1 від 07.06.2021 року - бездіяльністю;
- зобов'язати Відповідача розглянути звернення ОСОБА_1 від 05.02.2021 по суті.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що Відповідачем протиправно не вжито заходів для надання відповіді на його звернення від 05 лютого 2021 року та запит від 07 червня 2021 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року адміністративний позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, про задоволення позовних вимог.
В апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з'ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам.
Міністерством оборони України подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому воно просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 05 лютого 2021 року Позивач звернувся до Міністра оборони України Андрія Тарана з вимогою в межах наданих йому повноважень розглянути заяви та надати правову оцінку неправомірним діям його підлеглих та повідомити про це Позивача.
Позивачем в адміністративному позові зазначено, що станом на 09 серпня 2021 року він не отримав від Відповідача будь-якої відповіді чи повідомлення про вжиті заходи, що порушує його права.
Також, ОСОБА_1 07 червня 2021 року, на підставі статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», звернувся до Відповідача із запитом на інформацію, у якому просив повідомити чи було ним прийнято рішення по суті звернень від 05 лютого 2021 року і якщо так, то коли і як було направлено відповідь.
Позивач в адміністративному позові також наголошує на тому, що відповідь на дане звернення у встановлений законодавством строк не отримав.
Вважаючи, що Відповідачем протиправно не вжито заходів реагування по суті його звернень від 05 лютого 2021 року та запит від 07 червня 2021 року, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що в діях Відповідача відсутні ознаки бездіяльності, оскільки звернення та запит ОСОБА_1 належним чином прийняті, зареєстровані та розглянуті, про що останнього повідомлено у передбачений Законом спосіб та строки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР) громадяни мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Статтею 15 Закону № 393/96-ВР визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
За правилами статті 16 Закону № 393/96-ВР скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
Статтею 18 Закону № 393/96-ВР передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою, має право, зокрема: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Відповідно до статті 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.
Згідно зі статтею 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На звернення Позивача від 05 лютого 2021 року, зареєстровані за номерами К-1137, К-1138, К-1140 від 12 лютого 2021 року, листом № 316/592 від 26 лютого 2021 року було надано відповідь. Зазначений лист долучено до матеріалів справи (а.с. 56-57).
Зазначену відповідь рекомендованим листом направлено на адресу Позивача, що підтверджується відомостями в Реєстрі відправлення документації (а.с. 58).
Ураховуючи те, що Відповідачем розглянуто звернення Позивача від 05 лютого 2021 року, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що Відповідачем допущено бездіяльність щодо ненадання на них відповіді.
Щодо позовної вимоги про визнання ненадання Відповідачем у визначені Законом України «Про доступ до публічної інформації» строки відповіді по суті інформаційного запиту ОСОБА_1 від 07 червня 2021 року - бездіяльністю, колегією суддів встановлено наступне.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначено Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).
Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Згідно зі статтею 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом:
1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом;
2) надання інформації за запитами на інформацію.
Статтею 12 Закону № 2939-VI визначено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Частинами 1, 2, 4, 5 статті 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Письмовий запит подається в довільній формі.
Запит на інформацію має містити:
1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;
2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;
3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
На запит Позивача від 07 червня 2021 року, зареєстрованого за номером К-5387 від 11 червня 2021 року, листом № 316/1718 від 25 червня 2021 року було надано відповідь. Зазначений лист долучено до матеріалів справи (а.с. 62).
Зазначену відповідь рекомендованим листом направлено на адресу Позивача, що підтверджується відомостями в Реєстрі відправлення документації (а.с. 63).
З урахуванням вищевикладеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Відповідачем відповідно до законодавства України було розглянуто запит Позивача від 07 червня 2021 року, а тому позовні вимоги у вказаній частині є необґрунтованими та такими, що також не підлягають задоволенню.
Стосовно доводів Позивача щодо не розгляду Міністром оборони України Андрієм Тараном особисто заяв Позивача, колегією суддів встановлено наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Міністерство оборони України» від 26 листопада 2014 року № 671 затверджено Положення про Міністерство оборони України (далі - Положення № 671).
Пунктом 9 Положення № 671 визначено, що Міноборони очолює Міністр, якого з числа цивільних осіб призначає на посаду за поданням Президента України і звільняє з посади Верховна Рада України.
Згідно з пунктом 10 Положення № 671 Міністр:
1) очолює Міноборони, здійснює керівництво його діяльністю, військово-політичне і адміністративне керівництво Збройними Силами безпосередньо та через підпорядкованих йому першого заступника Міністра, заступників Міністра та Головнокомандувача Збройних Сил;
2) визначає пріоритети роботи Міноборони і відповідає за формування державної політики у сфері оборони, оборонне планування, програмний та ресурсний менеджмент, військову кадрову політику, ефективне та належне використання оборонних ресурсів, всебічне забезпечення життєдіяльності, функціонування, розвиток та застосування Збройних Сил, затверджує плани роботи Міноборони, звіти про їх виконання;
2-1) затверджує плани мобілізаційного розгортання і приведення в готовність Держспецтрансслужби для функціонування в особливий період, що розроблені Держспецтрансслужбою та погоджені з Генеральним штабом Збройних Сил;
3) організовує та контролює виконання в Міноборони Конституції України, законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України;
4) подає на розгляд Кабінету Міністрів України проекти законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, розробником яких є Міноборони;
5) погоджує проекти актів Кабінету Міністрів України, проекти законів та актів Президента України, що вносяться Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України та Президента України;
6) представляє в установленому порядку проекти законів України, розробником яких є Міноборони, і доповідає з інших питань, що належать до компетенції Міністерства, під час їх розгляду на пленарних засіданнях Верховної Ради України;
7) веде переговори і підписує міжнародні договори України в межах наданих йому повноважень;
8) погоджує структуру Генерального штабу Збройних Сил;
8-1) погоджує структуру органу управління Держспецтрансслужби;
9) затверджує положення про структурні підрозділи апарату Міноборони;
10) призначає на посаду та звільняє з посади керівників структурних підрозділів апарату Міноборони, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності;
11) формує патронатну службу Міністра;
12) вносить в установленому порядку Президентові України подання про призначення на посаду та звільнення з посади осіб вищого командування Збройних Сил;
12-1) вносить Президентові України подання про призначення на посаду Головнокомандувача Збройних Сил;
13) укладає контракт про проходження військової служби з особами, які призначені або призначаються на посади, за якими штатом (штатним розписом) передбачено військове звання вищого офіцерського складу, а також з особами офіцерського складу, які призначаються і звільняються з посади Міністром;
14) призначає на посаду та звільняє з посади в установленому порядку військовослужбовців;
15) присвоює в установленому порядку військові звання та вносить Президентові України подання про присвоєння військових звань особам вищого офіцерського складу Збройних Сил;
16) нагороджує відзнаками Міноборони, достроково присвоює чергові військові звання військовослужбовцям (до полковника включно) та застосовує інші види заохочення військовослужбовців, державних службовців, працівників Міноборони та Збройних Сил;
17) вносить подання щодо представлення в установленому порядку військовослужбовців, державних службовців, працівників Міноборони та Збройних Сил до відзначення державними нагородами України, нагородження їх відзнаками Міноборони, застосування інших видів заохочень;
18) порушує в установленому порядку питання щодо заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності першого заступника Міністра, заступників Міністра та державного секретаря Міноборони;
19) утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи і організації, що належать до сфери управління Міноборони, затверджує положення про них (їх статути), здійснює в межах своїх повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності;
19-1) призначає на посаду та звільняє з посади керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Міноборони, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності;
20) забезпечує регулярну оцінку корупційних ризиків у Міноборони і здійснює відповідні антикорупційні заходи;
21) організовує проведення в Міноборони та Збройних Силах заходів з очищення влади (люстрації);
22) скликає та проводить наради, прийом громадян з питань, що належать до його компетенції;
23) підписує накази Міноборони;
24) дає обов'язкові для виконання військовослужбовцями, державними службовцями і працівниками апарату Міноборони доручення;
25) визначає обов'язки першого заступника Міністра, заступників Міністра, розподіл повноважень Міністра між першим заступником Міністра, заступниками Міністра, які вони здійснюють у разі його відсутності;
25-1) вносить подання Президентові України до призначення на посаду та звільнення з посади керівника органу управління Держспецтрансслужби та його заступників;
26) здійснює через Головнокомандувача Збройних Сил загальне керівництво Військовою службою правопорядку у Збройних Силах та контроль за її діяльністю;
27) списує військове майно в установленому порядку;
28) здійснює переведення Міноборони на функціонування в умовах особливого періоду;
29) представляє Міноборони у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами і організаціями в Україні та за її межами;
30) приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Міноборони;
31) скасовує повністю чи в окремій частині накази державного секретаря Міноборони, акти підпорядкованих Міноборони органів військового управління, що суперечать Конституції України, іншим актам законодавства та актам Міноборони;
32) здійснює інші повноваження відповідно до Конституції та законів України.
У наведених нормативних положеннях відсутні посилання на обов'язки Міністра оборони України особисто здійснювати розгляд звернень громадян та особисто надавати на такі звернення відповіді.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Позивачем не наведено жодного обґрунтування та нормативно-правової норми щодо обов'язку Міністра оборони України Андрія Тарана особисто розглядати подані Позивачем заяви, з чим погоджується колегія суддів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.
Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецький
О.М. Оксененко