10.02.2022 м. Турка
Турківський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Кшик О.І.
секретаря судового засідання Сисан С.І.
Справа № 458/970/21
Провадження №2/458/65/2022
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач Відділ освіти, культури і туризму Турківської міської ради Самбірського району Львівської області
третя особа т.в.о начальника Відділу освіти, культури і туризму Турківської міської ради Самбірського району Львівської області - Блажівський М.М.
представники відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3
представник третьої особи Блажівський М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Турка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу освіти, культури і туризму Турківської міської ради Самбірського району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: т.в.о начальника Відділу освіти, культури і туризму Турківської міської ради Самбірського району Львівської області Блажівський Михайло Миколайович, про скасування незаконного наказу про відсторонення від роботи у зв'язку із відсутністю щеплення від COVID-19,
встановив:
22.11.2021 позивач ОСОБА_1 подав до Турківського районного суду Львівської області позовну заяву до Відділу освіти, культури і туризму Турківської міської ради Самбірського району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: т.в.о начальника Відділу освіти, культури і туризму Турківської міської ради Самбірського району Львівської області Блажівський М.М., в якій з урахуванням поданої позовної заяви (в новій редакції) просить: 1. Скасувати наказ №226 від 18.11.2021 про відсторонення від роботи директора Турківського ЗЗСО I - III ст. ОСОБА_1 , надати можливість виконання ОСОБА_1 його трудових обов'язків на займаній ним посаді та стягнути з відповідача заробітну плату, тобто суму упущеної вигоди, встановленої шляхом врахування розміру заробітної плати та часу вимушеного простою; 2. Відшкодувати моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що наказом №226 від 18.11.2021 його, як директора Турківського ЗЗСО I - III ст., відсторонено від роботи з 18.11.2021 на час відсутності щеплення від COVID-19, без збереження заробітної плати. Вважає, що даний наказ є незаконним, був виданий з порушенням діючого законодавства. Позивач вказує, що він користуючись своїми правами відповідно до законів України, відмовився від щеплення від коронавірусної інфекції SARS-COV-2. Вакцинація від COVID-19 вказується як проведення клінічного випробовування, однак жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана дослідам, що гарантується Конституцією України. Така примусова вакцинація суперечить нормам Конституції України, порушує гарантоване нею право на працю, неприпустимість дискримінації. У зв'язку з незаконним відстороненням, позивач був позбавлений права на оплату праці, а тому відповідач повинен відшкодувати упущену вигоду. Крім того, незаконними діями відповідача щодо його відсторонення від роботи йому було заподіяно моральну шкоду, яку оцінює в розмірі 50 000,00 грн.
Ухвалою суду від 24.11.2021 позовну заяву залишено без руху.
26.11.2021 представником позивача - ОСОБА_4 подано до суду клопотання про усунення недоліків та позовну заяву (в новій редакції).
Ухвалою суду від 29.11.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.
17.12.2021 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позовних вимог, вважає відсторонення позивача від роботи законним. Зокрема зазначив, що Наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153 затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», яким визначено, що обов'язковій вакцинації проти COVID-19 на період дії карантину підлягають, зокрема, працівники закладів загальної середньої освіти. Постановою КМУ № 1236 від 09.12.2020 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) на керівника відділу освіти покладено обов'язок забезпечити відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до їх проведення та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19. Відповідач вручив позивачу повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19. Оскільки позивач відмовився від щеплення, відповідач виніс наказ про його відсторонення. Відповідач вважає, що хоча обов'язковість щеплень і є втручанням в право позивача на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, однак таке втручання ґрунтується на законі, має законну мету та є цілком необхідним у демократичному суспільстві. Право позивача на працю не порушено, оскільки за ним зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, а обмеження позивача в правах було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров'я і безпеки людини. З урахуванням викладеного, просить в позові відмовити повністю.
30.12.2021 представник позивача - адвокат Когут М.Г. подала до суду відповідь на відзив, в якому заперечила доводи, викладені у відзиві. Зокрема, вказала на незаконність проведеної процедури відсторонення, відсутності вакцинації проти «COVID-19» як обов'язкової у Календарі профілактичних щеплень. Просила позов задовольнити в повному обсязі.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, надав пояснення про те, що наказом про його відсторонення від роботи були порушені його конституційні права. Від вакцинації він відмовився, оскільки перехворів на COVID-19 ще в 2020, однак медичного висновку не має. Вказав, що є здоровим, не створює нікому загрози, тоді як вакциновані теж хворіють. Вакцинація визнана медичним експериментом, вакцина не є сертифікованою, перебуває на стадії клінічного дослідження, а тому він не бажає брати участь в медичному експерименті. Вказав, що він, як директор школи, також не вимагав від працівників примусово вакцинуватись, роз'яснював, що вони мають право відмовитись від цього. Вважає, що оскаржуваним наказом його змусили вакцинуватись, що є порушенням його прав. Незаконним відстороненням його було обмежено в особистих правах, поставлено під загрозу виконання шкільних планів, він не міг працювати як вчитель і директор школи. Просив позов задовольнити повністю.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Когут М.Г. позов підтримала з підстав та мотивів, які викладені в позовній заяві, відповіді на відзив. Додатково зазначила, що відповідач при винесенні наказу про відсторонення позивача від роботи, посилався в основному на наказ МОЗ, який є підзаконним нормативно - правовим актом, а тому не може змінювати права та обов'язки громадян України. Людина має право не виконувати незаконні накази. Зазначила, що наказ МОЗ містить лише перелік професій, працівники яких повинні вакцинуватись, однак такий не містить положень саме про обов'язкову вакцинацію. Окрім цього, наголосила на тому, що вакцина проти COVID-19 перебуває на стадії клінічного випробування, що є загальнодоступною інформацією. Відтак, вважає, що оскільки така вакцина не пройшла усіх досліджень, не перевірено побічних наслідків, тому таке вакцинування, за відсутності повної інформації про нього, є примушуванням та порушує права позивача. Вважає наказ про відсторонення позивача незаконним, просить такий скасувати, стягнути упущену вигоду та моральну шкоду, оскільки незаконні дії відповідача спричинили позивачу сильні душевні хвилювання, спровокували конфлікт між директором та вчителями, а також батьками учнів, що вплинуло також і на ділове та особисте життя позивача як директора школи. На позивача було здійснено тиск зі сторони відповідача, який наполягав, що треба вакцинуватися. Просила позов задовольнити повністю.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнав. Надав пояснення про те, що позивача відсторонено від роботи правомірно, оскільки ним не було надано підтвердження про те, що він вакцинований, не представлено довідки щодо протипоказань до вакцинації. Дії відповідача є правомірними і не суперечать законодавству України. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Представник відповідача ОСОБА_3 проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Додатково зазначив, що відповідач правомірно відсторонив позивача від роботи, оскільки він відмовився пройти закріплене на законодавчому рівні обов'язкове профілактичне щеплення, попередньо повідомивши про можливе відсторонення. З покликанням на практику ЄСПЛ вказав, що таке втручання в права позивача на працю є виправданим, оскільки йде мова про безпеку громадян, окрім цього, згідно зі ст. 3 Конституції України життя і здоров'я кожної людини є найвищою соціальною цінністю. Вказав, що з боку відповідача не було примусу до вакцинації. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
У судовому засіданні представник третьої особи т.в.о начальника Відділу освіти, культури і туризму Турківської міської ради Самбірського району Львівської області Блажівський М.М. позов не визнав, пояснив, що позивач обіймає посаду, яка входить до переліку професій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням з 08.11.2021. Оскільки позивач не надав підтвердження про те, що він вакцинований, не представив довідки щодо протипоказань до вакцинації, тому був відсторонений від роботи, про що його завчасно було попереджено. Вказав, що в разі невиконання вимог щодо відсторонення, роботодавець несе відповідальність згідно з законом. Вважає, що наказ про відсторонення є законним, просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши доводи позивача та його представника, заперечення представників відповідача та представника третьої особи, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв'язку, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач ОСОБА_1 працює директором Турківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Турківської міської ради Самбірського району Львівської області.
Як видно з Повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення COVID-19 від 01.11.2021 (арк. справи 14) позивач ОСОБА_1 був повідомлений про обов'язкове для працівників закладів освіти щеплення від COVID-19 з 08.11.2021 на період дії карантину. Запропоновано ОСОБА_1 до 05.11.2021 надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання. Роз'яснено, що якщо до цієї дати він не надасть один із таких документів, то 08.11.2021 він буде відсторонений від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Позивач ОСОБА_1 проставив власноручний підпис про те, що ознайомлений з цим Повідомленням, водночас вказав, що зі змістом повідомлення не погоджується, оскільки вважає його таким, що порушує його Конституційні права і Закони України.
Наказом Відділу освіти, культури і туризму Турківської міської ради № 226 від 18.11.2021 ОСОБА_1 було відсторонено від роботи директора Турківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Турківської міської ради Самбірського району Львівської області (надалі - Турківський ЗЗСО І-ІІІ ст.) з 18.11.2021 року на час відсутності щеплення проти «COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 р. № 595 або настанням інших підстав передбачених чинним законодавством, без збереження заробітної плати (арк. справи 13).
Позивач ОСОБА_1 18.11.2021 проставив власноручний підпис на наказі про те, що ознайомлений з ним, зазначивши, що категорично не погоджується з таким.
Як видно з довідки № 9 від 13.01.2022, яка видана Відділом освіти культури і туризму Турківської міської ради, загальна сума доходу ОСОБА_1 за період січень 2021-жовтень 2021 становить 255 940,42 грн.
Позивач вважає дії відповідача щодо відсторонення від роботи незаконним та такими, що порушують його конституційні права, міжнародні нормативно-правові акти, вітчизняне законодавство.
Відповідач зазначає, що відсторонення позивача від роботи є правомірним, а втручання в його права на працю та приватне життя таким, що відбулось на законних підставах, переслідувало легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.
Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з таких мотивів та норм закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі Постанова № 1236) (в редакції від 08.11.2021 року, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 грудня 2021 р. продовжено на території України карантин.
З метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, Наказом Міністерства та охорони здоров'я України № 2153 від 04.10.2021 (далі Наказ МОЗ №2153), затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням.
Відповідно до цього Переліку обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальної, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форм власності (п. 3 Переліку). Міститься також застереження: * «В разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11 жовтня 2019 року № 2070)».
На підставі вказаного вище Наказу МОЗ №2153 внесені відповідні зміни і до Постанови № 1236.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України № 1096 від 20.10.2021, яка набрала чинності з 08.11.2021, внесено зміни до Постанови № 1236 та доповнено пунктом 41-6, згідно з яким на керівників державних органів, керівників підприємств, установ та організацій покладено обов'язки забезпечити: 1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я; 3) взяти до відома, що на час відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням ч.1 ст.94 КЗпП України, ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» та ч.3 ст.5 Закону України «Про державну службу».
Відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються. Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Відповідно до ч.1 ст.46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з вимогами п. а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (далі Закон № 2801-XII)громадяни України зобов'язані піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі Закон № 1645-ІІІ) визначено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я ( ч. 2 ст. 12 Закону 1645-ІІІ).
Відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов'язковими. Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.
Відтак, з аналізу наведених вище нормативно-правових актів видно, що відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим, належить до інших передбачених законодавством випадків, які є підставою для відсторонення від роботи згідно з положеннями ст. 46 КЗпП України.
У ході розгляду справи суд з'ясував, що позивач був відсторонений від роботи з 18.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 або надання довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 р. № 595 або настанням інших підстав передбачених чинним законодавством, без збереження заробітної плати.
При цьому, суд встановив, що відсторонюючи позивача від роботи, відповідач діяв у межах повноважень та згідно з законом.
Так, відповідачем дотримано вимог щодо повідомлення позивача про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 з 08.11.2021 та відсторонення його від роботи в разі неподання ним до 05.11.2021 документа, що підтверджує наявність такого профілактичного щеплення проти COVID-19 або ж документа про абсолютні протипоказання до проведення профілактичного щеплення проти COVID-19.
Позивач не надав відповідачу документу на підтвердження того, що він вакцинувався, також не надав медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Відтак, позивач відмовився від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, що підтвердив у судовому засіданні, зокрема зазначив, що повідомив відповідача про свою відмову від обов'язкового щеплення. При цьому, позивач був обізнаний з наслідками такої відмови.
За таких обставин, відповідач, діючи з дотриманням покладених на нього обов'язків згідно з вимогами п. 46-1 Постанови № 1236 (в редакції від 08.11.2021 року, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) правомірно, на підставі ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу Міністерства охорони здоров'я №2153 від 04.10.2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», п. 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відсторонив позивача від роботи шляхом видання наказу № 226 від 18.11.2021, який довів до відома позивача.
Щодо доводів та аргументів позивача на обґрунтування позовних вимог про те, що у зв'язку з відстороненням від роботи відповідачем порушено його права, передбачені ст. 3, 28, 43 Конституції України, то суд, зазначає таке.
Так, у статті 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров'я визнаються найвищою соціальною цінністю.
У положеннях абзацу 2 статті 28 Конституції України визначено, що жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
А відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Зобов'язання держави в галузі прав людини - це невтручання держави у сферу індивідуальної свободи, повага до прав людини, їх забезпечення, захист та сприяння їх реалізації, а також вживання державою усіх можливих заходів для уникнення порушень прав людини, захист від таких порушень.
На початку 2020 року у світових масштабах, в Україні зокрема, відбулось поширення нового захворювання COVID-19, спричиненого коронавірусом SARS-CoV-2.
З метою запобігти поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, забезпечити від ризику хвороби захист життя, здоров'я людей, державою Україна на законодавчому рівні було вжито ряд лікувально-профілактичних та обмежувальних заходів, які торкнулись багатьох важливих сфер життя людей.
Зокрема, для забезпечення навчального процесу в 2020-2021 роках, Наказом Міністерства охорони здоров'я №2153 від 04.10.2021 було затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, серед яких є працівники закладів загальної середньої освіти, яким є і позивач у справі.
Водночас, з боку держави збережено право кожного працівника, професія якого внесена до цього Переліку, зокрема і позивача, на вибір: пройти таке профілактичне щеплення, чи відмовитись.
У разі ж відмови, ухилення працівника від такого щеплення, вступає в дію чинна норма закону, зокрема ст. 46 КЗпП України, яка надає право роботодавцю відсторонити від роботи такого працівника.
Отже, встановлення обов'язкового профілактичного щеплення в умовах коронавірусної хвороби (COVID-19), як умови подальшої реалізації позивачем його права на працю, має ознаки не порушення права на працю, як стверджує позивач, а обмеження такого права з боку держави. Тому суд вважає безпідставними аргументи позивача про порушення його конституційного права на працю.
Щодо доводів позивача про примушування його до вакцинації, то суд вважає за необхідне оцінити такі в світлі ст. 8 Конвеції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), згідно з якою, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Так, вимога про обов'язкове профілактичне щеплення від коронавірусної хвороби (COVID-19) є втручанням у приватне життя позивача.
Водночас, у ч. 2 ст. 8 Конвенції визначено, що органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відтак, суду необхідно з'ясувати правомірність такого втручання в права позивача, а саме, чи таке втручання відбулось згідно з законом, чи переслідувало легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.
Питання обов'язкових профілактичних щеплень для певних категорій працівників на законодавчому рівні достатньо та детально врегульовано ст. 12 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», ст. 5, 27 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 10 «Основи законодавства України про охорону здоров'я», які в свою чергу є загальнодоступними, зрозумілими щодо наслідків невиконання норм законів в частині відмови від проходження профілактичних щеплень.
Отже, суд вважає, що за конкретних обставин справи, дотримана вимога щодо міри втручання з боку держави у права позивача «відповідно до закону».
У розрізі визначення того, чи такі обмеження прав позивача відповідають необхідності, мають на меті законні цілі та є виправданим у демократичному суспільстві, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я є найвищою соціальною цінністю.
Водночас, як зазначено в ст. 4 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», серед основних принципів охорони здоров'я в Україні є визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України; забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, попереджувально-профілактичний характер у сфері охорони здоров'я.
Ціллю законодавства України у сфері охорони здоров'я, є, зокрема, захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров'я населення.
При цьому, інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави Україна в питанні безпеки життя і здоров'я її громадян, зокрема, у впровадженні обов'язкової вакцинації для певної категорії людей задля боротьби за громадське здоров'я, збереженні нації, запобіганні поширенню хвороб.
Відтак, на переконання суду, мета з якою встановлені обмеження, пов'язані в недопущенням поширенню в навчальному 2020-2021 році коронавірусної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, яке згідно наказу МОЗ від 19.07.1995 № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби, обов'язкові профілактичні щеплення працівників освіти від COVID-19, є виправданою та необхідною, адже відповідає цілям захисту здоров'я учасників освітнього процесу, при цьому, як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і таким чином, знаходиться в групі високого ризику інфікування. Принцип важливості суспільних інтересів, охорона здоров'я учасників освітнього процесу, в першу чергу дітей, за таких обставин, превалює над особистими інтересами та правами позивача.
Держава реалізувала свій позитивний обов'язок щодо забезпечення пріоритетності охорони здоров'я в суспільстві та захисті життя людей від коронавірусної хвороби (COVID-19), яка має здатність швидко поширюватись серед населення та може призводити до летальних випадків.
Необхідність проходження обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 для працівників освіти, що визначено на законодавчому рівні, є обґрунтованою вимогою з боку держави, спрямованою на запобігання негативних наслідків цієї хвороби.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що за обставин спірних правовідносин, права позивача хоча й зазнали обмеження в умовах коронавірусної хвороби COVID-19 (проходження обов'язкового профілактичного щеплення), однак такі обмеження з боку держави є здійснені «відповідно до закону», переслідують легітимну мету - запобігти поширенню хвороби COVID-19 та є необхідними в демократичному суспільстві, так як спрямовані на забезпечення охорони життя, здоров'я як учасників освітнього процесу, так населення загалом з метою забезпечення колективного імунітету.
Твердження позивача про те, що вакцинація проти COVID-19 є клінічним дослідженням, експериментом, що вакцина не сертифікована, а тому її застосування не має бути примусовим, що наказ про його відсторонення є нічим іншим як примусом до вакцинації, суд до уваги не приймає, оскільки в суді не знайшов свого підтвердження факт примусу до проведення вакцинації, так як мала місце лише вимога щодо обов'язкового профілактичного щеплення. При цьому, позивач скористався правом вибору і відмовився від вакцинування.
Доводи представника позивача про незаконність вакцинації проти COVID-19, оскільки така відсутня у Календарі щеплення, який затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 № 595, суд відхиляє як безпідставні, оскільки такий регулює питання щодо щеплення для запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, а не профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Відтак, дослідивши фактичні обставини в цій справі, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що відсторонення позивача від роботи ґрунтувалось на вимогах закону та здійснено в спосіб, передбачений законом, а тому порушення прав позивача суд не встановив.
Беручи до уваги те, що під час відсторонення працівник тимчасово не виконує роботу і в цей період заробітна плата не виплачується, тому підстав для стягненняз відповідача заробітної плати (упущеної вигоди), як просить позивач, не має.
А враховуючи те, що позивачем не доведено протиправності дій відповідача щодо відсторонення його від роботи, тому позовна вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди до задоволення також не підлягає.
З урахуванням викладеного, у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору необхідно покласти на позивача.
Керуючись 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділу освіти, культури і туризму Турківської міської ради Самбірського району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: т.в.о начальника Відділу освіти, культури і туризму Турківської міської ради Самбірського району Львівської області Блажівський Михайло Миколайович, про скасування незаконного наказу про відсторонення від роботи у зв'язку із відсутністю щеплення від COVID-19 - відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Відділу освіти, культури і туризму Турківської міської ради Самбірського району Львівської області (код ЄДРПОУ 43932524, адреса: вул. Січових Стрільців, 23, м. Турка, Львівська область);
Третя особа: т.в.о начальника Відділу освіти, культури і туризму Турківської міської ради Самбірського району Львівської області Блажівський Михайло Миколайович (адреса: вул. Січових Стрільців, 23, м. Турка, Львівська область).
Повне рішення суду складено та підписано 15.02.2022.
Суддя О.І. Кшик