14 лютого 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/5632/21-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність (дії) військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату належної індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року шляхом зарахування на особистий картковий рахунок;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку розміру грошового забезпечення з 01 лютого 2020 року по 21 квітня 2021 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» станом на 29 січня 2020 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати розмір грошового забезпечення з 01 лютого 2020 року по 21 квітня 2021 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» станом на 29 січня 2020 року.
Військовою частиною НОМЕР_1 подано до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, в обґрунтування якого зазначено, що вказаний позов пов'язаний з ненарахуванням та невиплатою відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та не проведення перерахунку розміру грошового забезпечення позивача у період з 01 лютого 2021 року по 21 квітня 2021 року.
Отже, спір між сторонами пов'язаний з відносинами публічної служби. А тому, посилаючись на положення частин першої, другої, п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач вважає, що у даному випадку встановлюється місячний строк звернення до суду.
Звертав увагу також і на те, що позивач звільнений з військової (публічної) служби та виключений з усіх видів забезпечення з 21 квітня 2021 року. Поряд з цим, він звернувся до суду з позовною заявою 25 жовтня 2020 року, тобто із пропуском місячного строку звернення до суду.
Також відповідач вважає, що позивачем не наведено жодних обставин щодо доведення поважності пропущення строку звернення до суду, а в матеріалах позовної заяви відсутні посилання на наявність підстав для поновлення вказаного строку, відсутня також і відповідна заява.
Розглянувши клопотання військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду, суд зазначає наступне.
Строки звернення до адміністративного суду встановлені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Підстави залишення позовної заяви без розгляду визначені статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Як вбачається із матеріалів справи, предметом спору у даній справі є ненарахування та невиплата відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та не проведення перерахунку розміру грошового забезпечення позивача період з 01 лютого 2021 року по 21 квітня 2021 року.
Однак, Кодексом адміністративного судочинства України прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (щодо виплати грошового забезпечення).
Водночас, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно з частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
При цьому, суд звертає увагу, що спеціальними нормами права у сфері порушення законодавства про оплату праці є норми Кодексу законів про працю України.
Згідно з положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати, до якої входить:
Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є складовою такого забезпечення.
Крім цього, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року N 8-рп/2013у справі щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині 2 статті 233 Кодексу законів про працю України України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З аналізу наведених норм вбачається, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Отже, перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю, а тому у спірних правовідносинах необхідно керуватися, зокрема, положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, в тому числі щодо виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця та перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця.
Таким чином, положення частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не можуть застосовуватися у спорах щодо стягнення індексації заробітної плати та перерахунку заробітної плати, незважаючи на те, що спірні правовідносини виникли під час проходження позивачем публічної служби.
Разом з тим, суд зазначає, що посилання відповідача на рішення Верховного суду від 11 лютого 2021 року у справі №240/523/20 є безпідставними, оскільки це рішення було прийняте у спорі щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, тобто в інших спірних відносинах. Окрім цього, посилання відповідача на рішення суду апеляційної інстанції є теж безпідставним, оскільки таке рішення не є джерелом права та не підлягає обов'язковому врахуванню судом першої інстанції при вирішенні інших справ.
На підставі наведеного суд вважає, що позивач у межах заявлених позовних вимог не обмежується будь-яким процесуальним строком звернення до суду, а тому при поданні ним до суду позовної заяви у цій справі зазначений строк не пропущено.
Отже, клопотання військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду є безпідставним та необґрунтованим, а тому відсутні підстави для його задоволення.
Керуючись статтями 122, 240, 241, 248, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.П. Лелюк