Справа № 541/2397/21
Провадження №2/541/100/2022
Іменем України
10 лютого 2022 року м. Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючої судді Куцин В.М.,
секретаря судового засідання Педорич К.К.
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Миргороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
15 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, зареєстрованого із ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у відділі реєстрації Ясамальського району міста Баку, актовий запис № 131.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 23 лютого 2010 року він зареєстрував шлюб з відповідачем. Від шлюбу народилася дитина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Причиною розірвання шлюбу позивач зазначає різні погляди на життя та різні характери, відсутність взаєморозуміння. Сімейні відносини припиненні, подальше спільне життя і збереження сім'ї неможливе і суперечить його інтересам.
Ухвалою судді від 23 вересня 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін .
Позивач в судове засідання не з'явився. Представник позивача, адвокат Климишин І.П. подав заяву в якій просив проводити розгляд справи у його відсутність та відсутність позивача, позов підтримав в повному обсязі, наполягав на його задоволенні (а.с. 40).
Відповідач в судове засідання не з'явилася, подала заяву, в якій просила справу розглядати у її відсутність, позовні вимоги визнала. Просила після розірвання шлюбу залишити прізвище « ОСОБА_5 » (а.с. 25,46).
Дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі суд вважає, що заявлений позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу виданого 23.02.2010 року відділом реєстрації Ясамальського району міста Баку Азербайджанської Республіки, разом із письмовим перекладом, викладеним з азербайджанської на українську мови перекладачем Волковою В.Л. та посвідченим приватним нотаріусом Горлівського міського нотаріального округу Донецької області Тихоновою М,О., 23 лютого 2010 року позивач ОСОБА_1 ( ОСОБА_6 ) зареєстрував шлюб з відповідачем ОСОБА_3 у відділі реєстрації Ясамальського району міста Баку, актовий запис № 131 (а.с.9,10). Прізвище після укладення шлюбу дружини « ОСОБА_7 ».
Від шлюбу народилася дитина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 03.08.2011 (а.с. 11).
Згідно із посвідкою на постійне проживання ОСОБА_6 з 15.03.2021 року зареєстрований за адресом: АДРЕСА_1 (а. с. 5).
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 з 30.06.2021 (а.с.8,16).
ОСОБА_2 згідно свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 від 25.05.2018 змінила прізвище із « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_5 » (а.с.49).
Позивач наполягає на задоволенні судом заявлених позовних вимог, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме його інтересам.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому згідно частини 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Отже , суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Під час вирішення спірних правовідносин суд враховує, що їх правове регулювання здійснюється нормами Загальної Декларації Прав Людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10.12.1948 року й ратифікованої Україною в 1973 році, Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), Сімейного кодексу України № 2947-ІІІ від 10.01.2002 року (із змінами та доповненнями) та Закону України «Про міжнародне приватне право» № 2709-IV від 23.06.2005 року (зі змінами та доповненнями).
Так , статтею 16 Загальної Декларації Прав Людини визначено, що чоловіки i жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися i засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній i повній згоді сторін, що одружуються. Сім'я є природним i основним осередком суспільства i має право на захист з боку суспільства та держави.
Таке положення міжнародно-правової норми повністю відповідає змісту статті 51 Конституції України, якою регламентовано, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Аналогічна за своїм змістом стаття 24 Сімейного кодексу України також передбачає, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Отже, засади шлюбу, особисті немайнові права і обов'язки подружжя, підстави їх виникнення та зміст визначаються Сімейним кодексом України, метою якого, зокрема, є побудова сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки.
Таким чином, можливість припинення шлюбу на підставі волевиявлення кожного з подружжя є проявом принципу свободи шлюбу і рівності подружжя. Оскільки укладення шлюбу здійснюється вільно і добровільно, то ніхто не може бути змушений до збереження подружніх стосунків, якщо їх основи втрачені.
Розглядаючи справу, суд упевнився в тому, що шлюб, який просить розірвати позивач, який є громадянином Азербайджанської Республіки, і проти чого не заперечує відповідач, яка є громадянкою України та зареєстрована в м. Миргороді, Полтавської області, укладений ними за законами Азербайджанської Республіки.
Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, регламентується нормами Закону України «Про міжнародне приватне право».
При цьому, як чітко обумовлено змістом статті 2 цього Закону, він застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, як:
1) визначення застосовуваного права;
2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб;
3) підсудність судам України справ з іноземним елементом;
4) виконання судових доручень;
5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.
Отже, наведений вище нормативно-правовий акт під приватноправовими відносинами розуміє відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи, а під іноземним елементом - ознаку, яку характеризує приватноправові відносини, що ним регулюються, та виявляється в одній або кількох з таких форм:
хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;
юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави (пункти 1 і 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Послідовний аналіз вказаних правових норм надає можливість зробити висновок про те, що це рішення ухвалюється у справі з іноземним елементом.
Загальні засади регулювання правовідносин з іноземним елементом встановлені Основним Законом нашої держави, який гарантує забезпечення, охорону і захист прав і свобод людини, зокрема, статтею 26 Конституції України закріплено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Отже , іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини (частина 2 статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VI від 22.09.2011 року (із змінами та доповненнями).
Оскільки пункт 17 частини 1 статті 1 зазначеного Закону визначає посвідку на постійне проживання як документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні, суд робить висновок про те, що позивач є іноземцем, який перебуває в Україні на законних підставах.
Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається розділом ХІ Цивільного процесуального кодексу України, а тому у відповідності до змісту статей 496 та 497 цього кодифікованого акту України іноземці мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів за правилами, визначеними цим кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України , із процесуальними правам та обов'язками нарівні з фізичними та юридичними особами України, крім випадків, передбачених діючим національним та міжнародним законодавством.
Так , згідно із пунктом 2 частини 1 статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати справи з іноземним елементом якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.
Частиною 1 статтею 27 ЦПК України визначено, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Оскільки відповідач зареєстрована на території України в АДРЕСА_2 , має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_4 , а позивач з 2015 року постійно на відповідних законних підставах мешкає та зареєстрований на території України, що підтверджено посвідкою загальнодержавного зразка, й втрата почуття взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, що потягнула за собою неможливість подальшого їх спільного життя, збереження шлюбу і сім'ї в цілому мали місце на території України, тому дана справа підсудна Миргородському міськрайонному суду Полтавської області.
Також , відповідно до змісту частини 2 статті 58 та статті 63 Закону України «Про міжнародне приватне право шлюб між іноземцями, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні. Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
Окрім того, статтею 13 наведеного Закону України визначено, що документи, які видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Між Україною та Азербайджанською Республікою діє договір про правову допомогу.
Статтею 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, ратифікованої не тільки Азербайджанською Республікою, а і Україною відповідним Законом № 240/94-ВР від 10.11.1994 року із застереженнями щодо визнання і виконання виконавчих написів, обумовлено, що документи, які на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.
Зазначене правило відноситься також й до копій та перекладів, засвідчених відповідним органом.
На виконання вказаних норм міжнародного права, які у відповідності до положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 7 свого Листа № 24-754/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» роз'яснив, що суд приймає документи, складені мовами іноземних держав, за умови супроводження їх нотаріально засвідченим перекладом українською мовою.
З огляду на таке письмові докази, надані позивачем та безпосередньо досліджені судом під час розгляду справи по суті, відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, зокрема, копії свідоцтва про укладення шлюбу між позивачем та відповідачем.
Отже , діючим сімейним законодавством України оголошено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду в день набрання ним чинності (частина 2 статті 104, частина 3 статті 105, частина 1 статті 110 та частина 2 статті 114 Сімейного кодексу України).
Зі змісту частини 2 статті 112 зазначеного вище кодексу убачається, що якщо суд встановить, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення, він постановляє рішення про розірвання шлюбу.
Оскільки у судовому засіданні достовірно з'ясовані фактичні взаємини та обставини сумісного життя подружжя, наявність в них неповнолітніх дітей, час припинення між ними шлюбних відносин, мотиви розірвання шлюбу та дійсні причини позову, які у своїй сукупності свідчать про те, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу і сім'ї є неможливим, суперечить їх інтересам та інтересам їхньої дитини, враховуючи небажання та неспроможність сторін відновити сімейні відносити, а також відсутність наявних перешкод, передбачених статтею 110 Сімейного кодексу України, приймаючи до уваги, що сім'я повинна будуватись на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, які втрачені сторонами, суд, з огляду на наведене, приходить до обґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу й вважає за можливе та необхідне позов задовольнити.
Обговорюючи питання щодо можливості вжиття заходів, передбачених частиною 1 статті 111 Сімейного кодексу України щодо примирення подружжя, суд приймає до уваги, що жоден з них такого бажання не виявив, до суду із відповідним клопотанням не звертався й згоден на розірвання шлюбу, а тому враховуючи конкретні обставини справи та роз'яснення, надані Верховним Судом України у пункті 10 Постанови Пленуму № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» не знаходить підстав для застосування такого заходу.
Згідно з положенням ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009р. № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи та інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Відповідно до змісту статті 113 Сімейного кодексу України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Оскільки відповідач ОСОБА_2 заявила, що вона бажає після розірвання шлюбу залишити прізвище « ОСОБА_5 », тому суд вважає за необхідне залишити відповідачу прізвище « ОСОБА_5 ».
Ухвалюючи рішення, суд приймає до уваги, що між сторонами спорів про місце проживання дітей, аліментні зобов'язання та поділ сумісного майна не має й позивач, звертаючись до суду із цим позовом, не вимагає відшкодування понесених ним і документально підтверджених судових витрат.
Керуючись ст.ст. 142, 223, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, cт. 110, 112, 113,114 СК України, суд -
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Шлюб, зареєстрований 23 лютого 2010 року між ОСОБА_1 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцем міста Баку Азербайджанської Республіки, рнокпп НОМЕР_3 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженкою смт. Шишаки ,Полтавської області, Україна, у відділі реєстрації Ясамальського району міста Баку, актовий запис № 131- розірвати.
Шлюб припиняється у день набрання рішенням суду законної сили.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду на протязі тридцяти днів з моменту проголошення, а учасниками, що не були присутні при його проголошенні у той же строк з моменту отримання копії рішення.
Учасники справи:
ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 ,уродженець міста Баку Азербайджанської Республіки, проживає АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка смт. Шишаки, Полтавська область, України, проживає АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_4 .
Повне рішення складено 15 лютого 2022 року.
Суддя: В. М. Куцин