Справа № 417/1634/21
Провадження № 2/417/68/22
Іменем україни
(заочне)
"15" лютого 2022 р. с. Марківка Луганської області
Марківський районний суд Луганської області в складі:
головуючого судді Дідоренко А.Е.
за участі секретаря Шматко О.С.,
розглянувши у спрощеному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду с. Марківка Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
16.12.2021 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що на праві приватної власності йому належить домоволодіння АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок, виданим виконавчим комітетом Ліснополянської сільської ради народних депутатів від 24.01.1994 р. на підставі рішення виконавчого комітету Ліснополянської сільської ради народних депутатів № 5 від 24.01.1994 р. та технічним паспортом, виготовленим Марківським районним бюро технічної інвентаризації станом на 26.10.2021 р.
Відповідно до довідки про склад сім'ї та проживання, виданої виконавчим комітетом Марківської селищної ради Луганської області № 521 від 09.12.2021 р., до складу сім'ї, які проживають за даною адресою, входять його дружина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Але фактично в житловому будинку він проживає разом з дружиною, а відповідач - син ОСОБА_2 з липня 2014 року за вказаною адресою не проживає. Його особисті речі в житловому будинку відсутні, він має інше постійне місце проживання, що свідчить про відсутність інтересу відповідача до вказаного житла. Йому відомо, що син на даний час мешкає в м. Луганську, але інформацією про більш конкретнішу адресу його місця проживання не володіє. Зазначені обставини підтверджуються також актом фактичного проживання, складеним старостою сіл Лісна Поляна, Фартухівка, Крупчанське, Марківське, Скородна, Тишківка ОСОБА_4 про не проживання відповідача в житловому будинку за вказаною адресою з липня 2014 року. Крім того, ці обставини підтверджують свідки сусіди, які посвідчили своїм підписом в зазначеному акті старости - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Реєстрація відповідача ОСОБА_2 на даний час створює для нього, як власника, певні труднощі, пов'язані з реалізацією його прав.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував (а.с.29).
Представник позивача-адвокат Красноруцький О.М. у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував (а.с.28).
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, своїм правом на подачу відзиву не скористався, хоча був належним чином повідомлений про дату, місце та час судового засідання, про що свідчить оголошення на офіційному веб-порталі "Судова влада України" на веб-сайті Марківського районного суду в розділі "Повідомлення про судове засідання або про виклик до суду осіб, яким неможливо здійснити надіслати кореспонденції» (а.с.32).
Згідно положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Тому зі згоди позивача суд вважає можливим провести заочний розгляд справи у відсутність сторін та ухвалити заочне рішення у справі, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
15.02.2022 року згідно ст.281 ЦПК України, без виходу суду до нарадчої кімнати, постановлено ухвалу про заочний розгляд справи з занесенням до протоколу судового засідання.
В силу положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження кожного наявного у матеріалах справи доказу окремо, а також у їх сукупності, встановив наступні обставини, та відповідно до них визначив такі правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить домоволодіння АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок, виданим виконавчим комітетом Ліснополянської сільської ради народних депутатів від 24.01.1994 р.(а.с.8) на підставі рішення виконавчого комітету Ліснополянської сільської ради народних депутатів № 5 від 24.01.1994 р.(а.с.9) та технічним паспортом, виготовленим Марківським районним бюро технічної інвентаризації станом на 26.10.2021 р.(а.с.10-12).
Згідно Довідки про склад сім'ї та проживання, виданої Марківською селищною радою Луганської області №521 від 09.12.2021 р., до складу сім'ї та проживання за адресою: АДРЕСА_1 входять: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (голова домогосподарства), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (дружина) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (син)(а.с.13).
Відповідно до Паспорту громадянина України НОМЕР_1 , виданого Марківським РВ УДМВС України в Луганській області 09.09.2016 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 24.06.2014 року (а.с.6).
Відповідно Акту обстеження фактичного проживання осіб, складеного старостою сіл Лісна Поляна, Фартухівка, Крупчанське, Марківське, Скородна, Тишківка ОСОБА_4 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 фактично не проживає за адресою АДРЕСА_1 , з липня 2014 року. Вказані дані підтверджують свідки - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які також підписали даний Акт (а.с.15).
Таким чином, в судовому засіданні судом було встановлено, що між позивачами та відповідачем виникли правовідносини, що регулюються главою 28, 32 Цивільного кодексу України «Право власності на житло» та «Право користування чужим майном».
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Згідно з ч.1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ст. 41 Конституцією та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997р. відповідно до закону № 475/97-ВР від 17.07.97р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Також, правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р., у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р., у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).
Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.
Однак, як зазначено у ч. 3 ст. 13 Конституції України, власність зобов'язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.
Зі змісту статті 16 ЦК України вбачається, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник житлового будинку, квартири, згідно зі ст. 383 ЦК України, має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Власник майна, згідно зі ст. 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Виходячи з положень ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно із ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
За приписами ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідач ОСОБА_2 є сином позивача ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_2 від 28.10.1983 року (а.с.7) та довідкою про склад сім'ї та проживання №521 від 09.12.2021 року (а.с.13).
Так, пред'явлення позову про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є належним способом захисту цивільних прав, що в подальшому є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання відповідними уповноваженими органами.
Така позиція підтверджується висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11. Зокрема, у тексті постанови зазначено, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом із тим одну з таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньої; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Отже суд вважає, що позивач має право вимагати визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки він відсутній понад один рік.
Втрата права користування житловим приміщенням є підставою відповідно до ст.7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи, яка втратила право користування житловим приміщенням, оскільки зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про виселення; 4) визнання особи безвісно відсутньою; 5) оголошення фізичної особи померлою.
Таким чином за наявності рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням, особа підлягає зняттю з реєстрації місця проживання на підставі Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач з 2014 року не проживає у вищевказаному будинку позивача, чим створює перешкоди у володінні та користуванні будинку, суд приходить до висновку, що позов заявлено обґрунтовано та він підлягає задоволенню.
Згідно з п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Понесення позивачами судових витрат підтверджується дублікатами квитанцій від 15.12.2021 року про сплату судового збору в сумі 908 грн. 00 коп.
Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 386,391,405 ЦК України, ст. ст. 7, 8,12, 81, 141, 142, 258-259, 263, 264, 265, 273, 352, 355 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити у повному обсязі.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - домоволодінням АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) у якості відшкодування сплаченого судового збору 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Копію заочного рішення надіслати відповідачу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року) рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Марківський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: А.Е.Дідоренко