Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про забезпечення позову
19 січня 2022 року Справа №200/1030/22
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
суддя Донецького окружного адміністративного суду Голубова Л.Б., розглянувши заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови від 14.09.2021 року № 283724 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000,00 гривень, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови від 14.09.2021 року № 283724 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000,00 гривень.
Разом з позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення штрафу в розмірі 17000,00 гривень органами державної виконавчої служби, а саме зупинити виконавче провадження № 68067060 від 10.01.2022 року, відкрите старшим державним виконавцем Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
На думку позивача, з метою ефективного захисту його порушених прав необхідним є звернення до суду із заявою про забезпечення позову. Позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить: - сплату заробітної плати працівникам підприємства, що потягне за собою несплату обов'язкових відрахувань до бюджету; - сплату орендної плати за земельні ділянки до державних бюджетів; - виконання зобов'язань щодо сплати податків та інших обов'язкових платежів; - розрахунки з контрагентом. Більш того, позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист порушених прав позивача.
На переконання позивача, в разі забезпечення позову, буде лише зупинена процедура можливого примусового стягнення штрафу, а не вирішено питання про законність оскаржуваної постанови, що ніяким чином не змінює обсяг прав та обов'язкові сторін у спорі, а лише тимчасово зупиняє стягнення штрафу органом державної виконавчої служби.
Станом на 19 січня 2022 року провадження в адміністративній справі № 200/1030/22 не відкрито.
Відповідно до ст. 154 ч. 1-3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Наведена норма передбачає, що за загальним правилом, розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється судом без повідомлення учасників справи. Заявник викликається тільки у випадку необхідності надати додаткові пояснення та/або докази. Судове засідання для розгляду заяви про забезпечення позову призначається у виняткових випадках, за відсутності пояснень заявника та/або недостатності поданих ним доказів.
Суд не вбачає підстав для виклику заявника та призначення судового засідання.
З урахуванням викладеного, суд розглядає заяву про забезпечення позову без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною другою статті 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами частини першої статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною другою статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
За змістом приписів частин четвертої, п'ятої, шостої статті 154 КАС України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
У пункті 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» зазначається, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що законодавець встановив наступні підстави для постановляння ухвали про забезпечення позову у справі: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; захист прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; наявні ознаки очевидної протиправності оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності.
Також, згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Суд зазначає, що необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. При цьому заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Частиною 5 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що адміністративно-господарські штрафи стягуються відповідно до закону центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), і зараховуються до Державного бюджету України, крім адміністративно-господарських штрафів, передбачених абзацами чотирнадцятим - шістнадцятим частини першої статті 60 цього Закону, та плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю, які зараховуються до державного дорожнього фонду.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Судом встановлено, що старшим державним виконавцем Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) 10.01.2022 року відкрито виконавче провадження № 68067060 з примусового виконання постанови Східного міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки № 283724 від 14.09.2021 року.
Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Враховуючи, що Закон України «Про виконавче провадження» покладає на відповідача обов'язок вживати заходи для примусового виконання відповідного рішення, що здійснюється приватним виконавцем то до моменту вирішення судом спору та набрання законної сили рішенням суду в даній справі, існує можливість фактичного стягнення з позивача заборгованості за постановою Східного міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки, що призведе до суттєвого ускладнення реального захисту його прав у випадку задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 151 ч. 1 п. 5 КАС України, позов може бути забезпечено зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Цій нормі кореспондує положення ст. 34 ч. 1 п. 2 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову від 14.09.2021 року № 283724 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000,00 гривень.
Інститут забезпечення адміністративного позову в Україні враховує європейський досвід щодо забезпечення адміністративного позову в адміністративному судочинстві, який акумульовано у Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. (ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних прав).
Сама Конвенція та протокол до неї визнає широке коло прав та свобод (право на майно, право на справедливий суд та інші).
Згідно Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
У визначенні, яке Резолюція (77) 31 дає терміну адміністративний акт, йдеться про індивідуальні заходи чи рішення, тобто маються на увазі заходи та рішення, які стосуються певного кола осіб, а не заходи чи рішення загального застосування.
Визнається, що законна потреба в тимчасовому захисті може також існувати у зв'язку з прийняттям адміністративними органами влади певних актів загального застосування, які не стосуються конкретних осіб, - наприклад, у зв'язку з прийняттям указів та інших нормативних актів, які безпосередньо зазіхають на права чи інтереси і не вимагають ухвалення індивідуальних актів з метою забезпечення їх виконання.
Співмірність вжиття заходів забезпечення позову відображено у практиці Європейського Суду з Прав Людини у своїй судовій практиці визнає можливість застосування попереднього заходу, такого як судова заборона (справа Verlagsgruppe News Gmbh проти Австрії та Libert проти Бельгії).
У справі «Мікалефф проти Мальти» Суд визнав можливість застосування статті 6 до попередніх заходів та зазначив, що має бути розглянутий характер попереднього заходу, його предмет, завдання та вплив на конкретне право.
Проміжне рішення може бути еквівалентне попередній або забезпечувальним заходам і процедурам. Такий принцип застосовується і у визначені застосування статті 6 (справа «Меркіка та інші пороти Мальти»).
Вказівка сторонам у справі на необхідність вжиття певних тимчасових заходів передбачена Правилом 39 Регламенту Європейського суду з прав людини: Палата або, коли це доцільно, її голова може - на прохання сторони чи будь-якої іншої заінтересованої особи або з власної ініціативи - вказати сторонам, який тимчасовий захід, на її думку, слід вжити в інтересах сторін або в інтересах належного провадження у справі.
Метою застосування тимчасових заходів є забезпечення заявлених прав сторін у разі виникнення ризику заподіяння серйозної і непоправної шкоди та ефективного здійснення їх права на індивідуальну заяву, гарантованого статтею 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ЄСПЛ вказує, що тимчасові заходи відіграють важливу роль в запобіганні випадків заподіяння непоправної шкоди, які можуть послужити перешкодою для розгляду справи Європейським судом належним чином, а також при необхідності забезпечити ефективну і доступну реалізацію заявником передбачених Конвенцією прав. Відповідно, за даних обставин, невиконання Державою-відповідачем тимчасових заходів буде підривати ефективність реалізації права на подачу індивідуальної скарги, гарантованого статтею 34 Конвенції, та взятого на себе державою формального зобов'язання відповідно до статті 1 Конвенції захищати права і свободи, передбачені нею.
Вказівка ЄСПЛ про застосування тимчасових заходів дозволяє Суду не тільки проводити ефективний розгляд заяви, але також упевнитися в тому, що захист, що надається заявнику Конвенцією, є ефективним. Підстави, на яких може бути застосовано Правило 39, не встановлені у Правилах Суду, але визначаються Судом через свою прецедентну практику.
Тимчасові заходи направлені на державу-відповідача. У деяких виключних випадках тимчасові заходи можуть бути направлені Судом і на заявника (Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia; Савченко проти Росії). У міждержавних справах рішення може бути направлене на обидві сторони (Україна проти Росії (І, ІІІ).
У рішенні №7-рп/2009 від 16.04.2009 року (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України зазначив: Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.
В контексті завдань адміністративного судочинства (ст. 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача.
Таким чином, суд вважає, що здійснення старшим державним виконавцем Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) заходів примусового виконання рішення, передбачених статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» до ухвалення рішення в адміністративній справі може порушити майнові права та інтереси позивача, та, у разі задоволення позову, ускладнити виконання рішення суду або ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Даючи оцінку вказаним обставинам в сукупності, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог, а відтак заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 5, 6, 12, 151, 152, 153, 154, 155, 156, 248, 256 КАС України, суд, -
Заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.
Зупинити стягнення боргу у виконавчому провадженні ВП № 68067060 відкритого 10.01.2022 року старшим державним виконавцем Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) з примусового виконання постанови Східного міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки № 283724 від 14.09.2021 року - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі
Ухвала суду підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтями 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.
Суддя Л.Б. Голубова