Провадження № 11-кп/803/499/22 Справа № 202/6132/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
09 лютого 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2021 року про відмову в задоволенні заяви засудженого про скасування вироку за виключними обставинами, -
секретаря - ОСОБА_6 ,
прокурора - ОСОБА_7 ,
засудженого - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_8 ( в режимі відеоконференції),
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2021 року відмовлено в задоволенні заяви засудженого ОСОБА_5 про скасування вироку Дніпровського обласного суду від 26.12.1996 за виключними обставинами.
Мотивуючи постановлене рішення, суд вказав, що посилання засудженого на Рішення Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року, як на виключну обставину для перегляду вироку, є такою, що суперечить нормам кримінального процесуального закону, а предметом цього рішення є невідповідність Конституції України ч. 1 ст. 82 КК України та ч. 1 ст. 81 КК України, тобто питання заміни невідбутої частини покарання більш м'яким та умовно - дострокового звільнення від відбування покарання осіб, засуджених до відбування покарання у виді довічного позбавлення волі. Разом з цим, суд зазначив, що вирішення питання в частині перерахунку строку покарання, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України №838-VIII від 26.11.2015, із розрахунку 1 попереднього ув'язнення відповідає 2 дням позбавлення волі та звільнення засудженого з-під варти, на підставі ч. 2 ст. 63 КК України, вирішується в порядку виконання вироку судом, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, та дійшов висновку про необхідність відмови у задоволення заяви засудженого.
В апеляційній скарзі засуджений просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою скасувати вирок Дніпропетровського обласного суду від 26.12.1996 в частині призначеного покарання й замінити покарання у виді смертної кари - розстрілу та довічного позбавлення волі на покарання на певний строк.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, засуджений посилається на те, що призначене йому за вироком покарання у виді смертної кари - розстрілу Рішенням Конституційного Суду України від 29.12.1999 було визнано неконституційним, й на виконання цього рішення було прийнято Закон, яким смертну кару було виключено з КК України та введено новий вид покарання - довічне позбавлення волі. Внаслідок чого, на переконання засудженого, за злочини вчиненні в період до 29.12.1999 до 04.04.2000 могло бути призначено покарання на певний строк в межах максимальної санкції інкримінованої статті, а тому, враховуючи зміни у законодавстві, що регулюють ці питання, всі вироки суду мали бути приведені у відповідність та йому слід призначити покарання на певний строк. Однак, суд, призначивши йому покарання у виді довічного позбавлення волі, допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Водночас, засуджений наголошує на тому, що він фактично відбуває покарання більше ніж 27 років, тому суд має врахувати й положення ч. 5 ст. 72 КК України. З огляду на ці обставини, засуджений вважає, що ухвала підлягає скасуванню.
Заслухавши суддю-доповідача, засудженого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, яка просила ухвалу залишити без змін, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Так, згідно ст. 460 КПК України учасники судового провадження мають право подати заяву про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили.
Частиною 1 статті 459 КПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Стадія перегляду судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами має свої особливості та спеціальні завдання, якими є перевірка законності та обґрунтованості судових рішень, які набрали законної сили, а не розгляд обвинувачення по суті, що ґрунтується на загально-правовому принципі остаточності судових рішень.
Згідно з ч. 3 ст. 459 КПК виключними обставинами визнаються: встановлена Конституційним Судом України неконституційність, конституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом; встановлення вини судді у вчиненні кримінального правопорушення або зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження, внаслідок якого було ухвалено судове рішення.
Водночас, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами є надзвичайною (екстраординарною) процедурою перегляду судових рішень у виняткових випадках, коли після завершення розгляду кримінальної справи в звичайному порядку (в судах першої, апеляційної і касаційної інстанції) виявлені обставини, що могли суттєво вплинути на прийняті судові рішення, і внаслідок завершення кримінального провадження, розгляд цих обставин у звичайному порядку кримінального провадження став недоступним.
На переконання колегії суддів, ці вимоги закону судом першої інстанції були дотримані повною мірою.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_5 був засуджений вироком Дніпропетровського обласного суду від 26 грудня 1996 року за ст.ст. 19 ч. 4-93 п.п. "е", "ж", 206 ч. 2, 19 ч. 4-117 ч. 3, 19 ч. 4-118 ч. 2, 19 ч. 4-206 ч. 2, 208, 108 ч. 1, 42 КК України до покарання у виді смертної кари-розстрілу, який ухвалою Верховного Суду України від 25 березня 1997 року залишено без змін.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2000 року вирок від 26 грудня 1996 року щодо ОСОБА_5 змінено, та призначене ОСОБА_5 покарання у виді смертної кари-розстрілу замінено на довічне позбавлення волі.
Обґрунтовуючи необхідність перегляду цього вироку за виключними обставинами, засуджений ОСОБА_5 посилався, зокрема, на те, що Рішенням Конституційного Суду України № 6-р(ІІ)/2021 від 16 вересня 2021 року було визнано неконституційним покарання у виді довічного позбавлення волі й стверджував, що прийняте рішення суперечить практиці Європейського суду з прав людини.
Проте, такі доводи засудженого є необґрунтованими, з огляду на таке.
Так, Рішенням № 6-р(ІІ)/2021 від 16 вересня 2021 року, зокрема, було визнано такими, що не відповідають Конституції (є неконституційними), ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК України в тім, що вони унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі, та Конституційний Суд України зобов'язав Верховну Раду привести нормативне регулювання, установлене статтями 81, 82 КК України, у відповідність до Конституції та цього Рішення.
Однак, визнання неконституційними приписів ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК України, не є підставою для перегляду судових рішень за виключними обставинами, оскільки вказані норми закону України про кримінальну відповідальність регулюють питання умовно-дострокового звільнення від відбування покарання та заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, які, відповідно до положень ст. 537 КПК України, вирішуються судом під час виконання вироків в порядку, визначеному ст. 539 КПК України.
З приводу тверджень засудженого щодо наявності такої виключної обставини як рішення ЄСПЛ, то вони є неспроможними, так як згідно з п. 2 ч. 5 ст. 461 КПК України заяву про перегляд судового рішення з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною. Тобто, таке рішення ЄСПЛ має бути саме щодо особи, котра звертається із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами, в той час, як засуджений не наводить інформації про здійснення перегляду ЄСПЛ судових рішень щодо нього.
Разом з цим, апеляційний суд звертає увагу, що в своїй заяві засуджений ОСОБА_5 просить переглянути вищезазначені судові рішення за виключними обставинами, фактично зазначаючи про те, що він не погоджується з мірою покарання, яка йому призначена, а саме у виді довічного позбавлення волі й вказує на те, що призначена йому міра покарання суперечить положенням Конституції України та практиці ЄСПЛ.
При цьому, виходячи з приписів ст. 461 КПК України, невідповідність призначеного особі покарання взагалі не є підставою для перегляду судових рішень за виключними обставинами.
З огляду на викладене, районний суд, діючи у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, належним чином розглянувши заяву засудженого та встановивши, що вказані ним підстави, не є виключними в розумінні положень ч. 3 ст. 459 КПК України, дійшов мотивованого висновку про відмову в задоволенні заяви, з яким погоджується й апеляційний суд.
Щодо необхідності вирішення питання про застосування положень ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України №838-VIII від 26.11.2015, то апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з огляду на те, що засуджений ОСОБА_5 на цей час відбуває покарання, й враховуючи положення ст. 539 КПК України, це питання має вирішувати судом в окремому провадженні, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.
Щодо інших доводів апелянта в частині неможливості призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, колегія суддів зазначає, що це питання не висвітлювалося у заяві засудженого про перегляд вироку за виключними обставинними, й відповідно воно не було переметом розгляду суду першої інстанції.
Водночас апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що дійсно Рішенням Конституційного Суду України № 11-рп/99 від 29 грудня 1999 року положення санкцій Особливої частини Кримінального кодексу України 1960 року, які передбачали смертну кару як вид покарання, визнано такими, що не відповідають Конституції України.
На виконання зазначеного рішення Конституційного Суду України Верховна Рада України прийняла Закон України від 22 лютого 2000 року № 1483-ІІІ «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України (далі - Закон № 1483-ІІІ)», яким покарання у виді смертної кари було замінено на довічне позбавлення волі. Цей закон набрав чинності 04 квітня 2000 року.
Разом з цим, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визнав, що заміна судами смертної кари на довічне позбавлення волі, встановлене новим кримінальним законом, а не на позбавлення волі строком на п'ятнадцять років, що як альтернативне смертній карі покарання було передбачено законом під час вчинення злочинів, не є порушенням ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення у справах "Алакрам Хумматов проти Азербайджану" від 18 травня 2006 року, заяви № 9852/03, № 13413/04, "Ткачов проти України" від 13 грудня 2007 року, заява № 39458/02). Аналогічне вказане у правовій позиції Конституційного Суду України, яку останній сформулював безпосередньо за вказаним питанням у своєму рішенні від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011 (Справа № 1-5/2011).
З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують.
При цьому, колегія суддів, у відповідності до ч. 5 ст. 9 КПК України, враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 3 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України» та від 29 жовтня 2015 року в справі «Устименко проти України», де ЄСПЛ неодноразово наголошував, що одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Цей принцип передбачає повагу до вирішеної справи і не припускає повторного її розгляду. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливостями і непереборними обставинами.
Принцип юридичної визначеності та остаточності судового рішення включає в себе непорушність і нескасовуваність набутих законних прав (vested rights), законність очікування (legitimate expectations) - право у своїх діях розраховувати на сталість наявного законодавства, а отже - незворотність закону й неможливість застосування закону, про існування якого відомо не було (non-retroactivity).
Засудження в кримінальній справі може бути скасовано після надзвичайного розгляду за умови, що скасування обґрунтовано серйозним недоліком первинного провадження (Рішення ЄСПЛ від 29 січня 2009 року у справі «Ленська проти Росії»).
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини в справах «Маджо та інші проти Італії», «SCM Scanner de L'Ouest Lyonnais та інші проти Франції» констатував, що справу може бути відкрито знову за нововиявленими обставинами, проте нове законодавство, прийняте з наданням йому зворотної дії в часі, не буде такою «обставиною».
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, яка скасуванню з викладених в апеляційній скарзі мотивів не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2021 року про відмову в задоволенні заяви засудженого про скасування вироку за виключними обставинами - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з моменту вручення йому копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4