Справа 369/7970/20 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження 11-кп/824/5/2022 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2
20 січня 2022 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуючий), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 січня 2021 року, -
Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 січня 2021 року,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, громадянина України, який має середню - спеціальну освіту, одруженого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст.88 КК України визнається таким, що не має судимості,
засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки;
вирішене питання про речові докази та процесуальні витрати.
Відповідно до вироку, ОСОБА_9 ,25 травня 2020 року, близько 08 години, керуючи автомобілем марки «Skoda Fabia», номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі між селами Дзвінкове та Жорнівка Києво-Святошинського району Київської області від с. Дзвінкове в напрямку с. Жорнівка другорядною дорогою, виїжджаючи на перехрестя з головною дорогою с. Забір'я - с. Княжичі, в порушення вимог п. 2.3 «б», п. 16.11 ПДР України, не виконав вимогу дорожнього знаку 2.1 пункту 33.2 ПДР України «Дати дорогу», виїхав на перехрестя, де здійснив зіткнення з автомобілем «ВАЗ 21074», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_10 , який рухався по головній дорозі. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «ВАЗ» ОСОБА_11 отримала тілесні ушкодження від яких померла на місці події, а водій автомобіля «ВАЗ» ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 указала на незаконність вироку у зв'язку із неповнотою судового розгляду, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. На переконання апелянта, висновки судді про доведеність порушення водієм ОСОБА_9 п. 2.3 «б», п. 16.11 та 32.2.1 ПДР України, які перебували у причинному зв'язку із наслідками, що настали, є необґрунтованими і такими, що спростовуються результатами інженерно-транспортної експертизи від 24.06.2020 року, відповідно до якої, встановити експертним шляхом місце зіткнення транспортних засобів не представляється можливим. Натомість, місце зіткнення транспортних засобів було встановлене в результаті слідчого експерименту зі слів ОСОБА_9 , який разом із цим повідомив про короткочасну втрату свідомості після ДТП, що на думку захисника не могло бути використане у якості достовірного доказу та вихідних даних для проведеної у справі автотехнічної експертизи. Крім цього, апелянт звернула увагу на те, що з огляду на висновки інженерно-транспортної експертизи від 24.06.2020 року та висновки судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_11 від 26.05 - 23.06.2020 року, водій автомобіля «ВАЗ», на якого фактично припала основна сила удару при зіткненні автомобілів отримав значно легші тілесні ушкодження ніж пасажирка, яка була на задньому сидінні. На думку захисника, наведене дає підстави для обґрунтованих припущень про те, що смерть пасажирки не знаходиться в безпосередньому причинному зв'язку із зіткненням автомобілів. На обґрунтування цього висновку, апелянт звернула увагу на те, що з письмових пояснень ОСОБА_12 - власника автомобіля «Skoda Fabia», який прибув на місце події за викликом поліції, вбачається те, що пасажирка автомобіля «ВАЗ» знаходилася на задньому сидінні автомобіля в сидячому положенні та біля неї знаходилася газонокосарка без слідів її фіксації. На думку захисника, як у ході досудового розслідування, так і у ході судового розгляду залишилася нез'ясованою та обставина, чи міг об'єктивно водій автомобіля «Skoda Fabia» бачити перехрестя та дорожній знак «Уступити дорогу» з місця водія при наближенні до перехрестя із урахуванням того, що з права і з ліва дороги був ліс. Крім цього, на думку захисника призначене обвинуваченому покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через його суворість. Висновки суду в частині призначення ОСОБА_9 покарання вважала необґрунтованими. Зокрема, призначаючи обвинуваченому покарання, поза увагою суду залишились дані про особу ОСОБА_9 , який хворіє на небезпечну хронічну хворобу та потребує постійного лікування. Просила вирок скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення:
захисника, яка подану апеляційну скаргу підтримала, підтвердила її доводи та просила її задовольнити;
обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу захисника, підтвердив її доводи та просив її задовольнити;
прокурора, який доводи апеляційної скарги захисника вважав необґрунтованими, просив залишити її без задоволення, а вирок без зміни;
вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги захисника з огляду на таке.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винності ОСОБА_9 у порушенні вимог п. 2.3 «б», п. 16.11 ПДР України, а також не виконання вимог дорожнього знаку 2.1 пункту 33.2 ПДР України, що призвело до смерті потерпілого та отримання іншим потерпілим тілесних ушкоджень середньої тяжкості стверджуються зібраними у справі доказами.
Так, будучи допитаним як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_9 не заперечував те, що ДТП, внаслідок якої відбулося зіткнення автомобілів відбулося у час ті місці, які указані в обвинувальному акті та визнавав те, що він рухався по другорядній дорозі, а зіткнення сталося після його виїзду на головну дорогу.
Відповідно до проколу огляду місця події (місця ДТП) від 25.05.2020 року із фототаблицею до нього зіткнення транспортних засобів відбулось на автодорозі Т1038 поза межами населеного пункту біля с. Жорнівка Києво-Святошинського району Київської області на перехресті, виїзд з другорядної дороги позначений дорожнім знаком 2.1 «Дати дорогу», після зіткнення обидва автомобілі зупинились в кюветі. Дорожній знак 2.1 «Дати дорогу» встановлений по напрямку руху автомобіля «Skoda Fabia», д/н НОМЕР_1 , та відображений як на схемі місця ДТП, так і на ілюстрації № 20 до протоколу огляду місця ДТП, видимість дорожнього знаку зеленими насадженнями не обмежена.
Висновками експерта № 12-1/1437 від 24.06.2020 року та № 12-1/1443 від 16.06.2020 року встановлено, що автомобілі «Skoda Fabia», номерний знак НОМЕР_1 , та «ВАЗ 21074», номерний знак НОМЕР_2 , до ДТП перебували в технічно-справному стані і не мали несправностей, які б призвели до зіткнення.
Відповідно до висновку експерта від 24.06.2020 року № 12-1/1432 зіткнення автомобіля «Skoda Fabia», д/н НОМЕР_1 , з автомобілем «ВАЗ 21074», д/н НОМЕР_2 , відбулось перед початком осипу пластику та скла (позначка 4 схеми до протоколу огляду ОМП), що перебуває в смузі руху автомобіля «Skoda Fabia», д/н НОМЕР_1 .
Відповідно до висновку експерта № 453 від 26.05-23.06.2020 року при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_11 виявлені тілесні ушкодження в області голови, тулубу, верхніх і нижніх кінцівок, переломи ребер та розриви внутрішніх органів. Смерть ОСОБА_11 наступила внаслідок закритої травми груди та живота, яка супроводжувалась переломами ребер, розривами внутрішніх органів та крововтратою. Закрита травма груди та живота відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя та знаходиться в прямому причинному зв'язку з настанням смерті.
Згідно із висновком експерта № 155/Е від 16-22.06.2020 року у ОСОБА_10 виявлені ушкодження у вигляді: перелому кістки ліворуч, а також забійної рани правої гомілки, які утворились від дії тупого/их предмету/ів, за давністю можуть відповідати 25.05.2020 року і відносяться до категорії середньої тяжкості.
Висновком експерта № 12-1/1568 від 22.10.2020 року визначено, що в ситуації, яка склалась на дорозі безпосередньо перед дорожньо-транспортною подією, з технічної точки зору водій автомобіля «Skoda Fabia», д/н НОМЕР_1 , ОСОБА_9 повинен був керуватися вимогами п. 16.11 ПДР України; в діях водія автомобіля «Skoda Fabia», д/н НОМЕР_1 , ОСОБА_9 з технічної точки зору, вбачаються невідповідності вимогам п. 16.11 ПДР України. В ситуації, що склалась на дорозі безпосередньо перед дорожньо-транспортною подією, з технічної точки зору водій автомобіля «ВАЗ 21074», д/н НОМЕР_2 , ОСОБА_10 повинен був керуватися вимогами п. 12.3 ПДР України; в даній дорожній ситуації в діях водія автомобіля «ВАЗ 21074», д/н НОМЕР_2 , ОСОБА_10 експертом, з технічної точки зору, невідповідностей вимогам п. 12.3 ПДР України не вбачається. З технічної точки зору причиною даної дорожньо-транспортної пригоди, є невідповідності дій водія автомобіля «Skoda Fabia», д/н НОМЕР_1 , ОСОБА_9 вимогам п. 16.11 ПДР України.
Винність ОСОБА_9 у порушенні зазначених вище вимог ПДР України, що призвело до наслідків у вигляді смерті потерпілого та отримання іншим потерпілим тілесних ушкоджень середньої тяжкості стверджується іншими доказами, що були досліджені судом першої інстанції у ході судового розгляду.
Дослідивши указані докази та надавши їм належну юридичну оцінку суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильності кваліфікації його дій за ч.2 ст. 286 КК України.
Апеляційна скарга захисника не містить доводів, які би указували на незаконність вироку в частині встановлення фактичних обставин вчинення злочину, доведеності вини ОСОБА_9 у його вчиненні та правильності кваліфікації його дій.
Та обставина, що у ході провадження у даній справі не було встановлено точного місця зіткнення транспортних засобів не указує на недоведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину. Так, у ході судового розгляду безумовно встановлено те, що ОСОБА_8 рухався по другорядній дорозі, зіткнення відбулося на головній дорозі із транспортним засобом, який рухався по головній дорозі. Ця обставина стверджується зібраними у справі доказами, зокрема протоколом огляду місця ДТП, висновком експерта, підтверджуються показаннями самого обвинуваченого. Наведене указує на доведеність того, що обвинуваченим були порушені вимоги п. 16.11 ПДР України. Посилання захисника на те, що у ході провадження у справі не було з'ясовано те, чи міг об'єктивно водій автомобіля «Skoda Fabia» бачити перехрестя та дорожній знак «дати дорогу» з місця водія при наближенні до перехрестя не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження. Так, відповідно до протоколу огляду місця події та фототаблиці до нього, знак 2.1 «Дати дорогу» розташований перед перехрестям, де відбулося зіткнення автомобілів, є добре видимим, будь-які сторонні предмети у тому числі і рослини цей знак не закривають. Ці же джерела указують на те, що проїзна частина головної дороги проглядається в обидва боки на віддаль достатню для виявлення на ній транспортних засобів та виконання вимог знаку 2.1 «Дати дорогу». Те, що ОСОБА_9 не побачив цього знаку свідчить про недотриманням ним вимог п.2.3. «б» ПДР України та в подальшому - вимог п. 16.11 ПДР України та не дотримання вимог знаку 2.1 «Дати дорогу».
Не ґрунтуються як на вимогах закону, так і на зібраних у справі доказах доводи апеляційної скарги про те, що смерть пасажирки ОСОБА_11 не перебуває у прямому причинному зв'язку із зіткненням транспортних засобів, про що свідчить знаходження у салоні автомобіля ВАЗ незакріпленого стороннього предмета, а саме газонокосарки. Так, колегія суддів звертає увагу на те, що внаслідок зіткнення автомобілі «ВАЗ 21074», д/н НОМЕР_2 та «Skoda Fabia», д/н НОМЕР_1 отримали механічні пошкодження, а конструктивні елементи цих автомобілів зазнали руйнацій. Внаслідок таких руйнацій, а також сил, які діяли на людей, що перебували у салоні автомобіля ВАЗ, пасажир та водій цього автомобіля отримали тілесні ушкодження. Тобто пошкодження конструктивних елементів автомобіля ВАЗ, можлива дія на потерпілих інших предметів та сил в момент зіткнення автомобілів є наслідком виключно самого їх зіткнення, яке сталося внаслідок порушенням водієм ОСОБА_9 вимог п. 16.11 ПДР України та не дотримання вимог знаку 2.1 «Дати дорогу». Наведене указує на наявність причинного зв'язку між порушенням водієм ОСОБА_9 зазначених вище вимог ПДР України та наслідками у вигляді загибелі одного потерпілого та отримання іншим потерпілим тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Із урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість апеляційної скарги в частині неповноти проведеного судового розгляду та невідповідності висновків суду, що викладені у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження і відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у цій частині.
Поряд із цим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги в частині невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок суворості цього покарання.
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 65 КК України при призначенні покарання враховуються ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особа винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Врахувавши дані про тяжкість вчиненого злочину, наслідки злочину та дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що він раніше вчиняв аналогічний злочин, за який був амністований, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі та додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами і реальним відбування покарання у виді позбавлення волі. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України, оскільки у ході судового розгляду не встановлено обставин які би переконали суд про те, що виправлення обвинуваченого можливе без відбування ним покарання.
Проте, на думку колегії суддів, при призначенні як основного, так і додаткового покарання суд першої інстанції допустився помилки, визначивши надмірно суворий розмір цих покарань. При визначенні розміру покарань судом першої інстанції із неналежною повнотою були раховані дані про особу обвинуваченого, допущена помилка при оцінці поведінки обвинуваченого після вчинення злочину та його відношення до злочину, що призвело суд першої інстанції до хибного переконання про відсутність підстав, які пом'якшують покарання. Так, судом першої інстанції було визнано те, що каяття обвинуваченого щирим не було, прояв розкаяння був спробою викликати співчуття, спрямований на уникнення справедливого покарання. Між тим, судом першої інстанції у вироку не наведено жодних мотивів із яких він дійшов до указаного висновку, а також не наведено критеріїв, за яких суд здійснив розмежування щирого каяття від нещирого. Колегія суддів звертає увагу на те, що протягом провадження у цій справі обвинувачений визнавав свою вину за обставин, викладених спочатку у обвинувальному акті, а потім і у вироку. Обвинуваченим не вчинялось жодних спроб направлених на уникнення від відповідальності, або на затягування кримінального провадження. У суді апеляційної інстанції обвинуваченим у повній мірі визнана вина у вчиненні злочину та висловлена готовність нести будь-яке покарання, яке буде визначене судом. Оскарження захисником вироку у тому числі і у частині неповноти судового розгляду колегія суддів розцінює виключно як правову позицію самого захисника, висловлювання якої йому гарантовано законом, у даному випадку навіть у випадку заперечення проти цього обвинуваченим. Наведене дає підстави стверджувати те, що визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні злочину та каяття у його вчиненні було щирим, що судом апеляційної інстанції визнається обставиною, яка пом'якшує відповідальність обвинуваченого.
При призначенні покарання судом першої інстанції дані про особу обвинуваченого враховані не у повній мірі, а саме те, що він має двох неповнолітніх дітей, які мають хронічні захворювання, те, що обвинувачений адаптований у суспільстві, має міцні соціальні зв'язки, а також те, що він має хронічне захворювання, від якого потребує лікування.
Сукупність наведених обставин приводить колегію суддів до переконання про те, що покарання у виді позбавлення волі строком на сім років із позбавлення права керування транспортними засобами строком на три роки є надмірно суворим за своїм розміром, не відповідає тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок своєї суворості, та не узгоджується із положеннями ст. 50 та ч.2 ст. 65 КК України.
У зв'язку із викладеним, колегія суддів вважає за необхідне пом'якшити обвинуваченому основне покарання до позбавлення волі строком на чотири роки і додаткове покарання до позбавлення права керування транспортними засобами строком до двох років.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 січня 2021 року щодо ОСОБА_9 змінити в частині призначеного покарання.
Призначене ОСОБА_9 покарання за ч.2 ст. 286 КК України пом'якшити до покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на два роки.
В решті вирокКиєво-Святошинського районного суду Київської області від 14 січня 2021 року щодо ОСОБА_9 залишити без змін.
Ухвалу може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення, обвинуваченим ОСОБА_9 у той же строк із моменту вручення йому копії даної ухвали.
__________________ _________________________ ________________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4