19 січня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
підозрюваного ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу з доповненнями прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії насильству Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2021 року,
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 11.12.2021 відмовлено у задоволенні клопотання слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_9 , погодженого прокурором у кримінальному провадженні - начальником відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_10 , про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , та застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту строком на два місяці, тобто до 11.02.2022 включно, із забороною ОСОБА_7 цілодобово залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Покладено на підозрюваного ОСОБА_7 строком на два місяці, тобто до 11.02.2022 включно, наступні обов'язки: прибувати до слідчого, прокурора чи суду за кожним викликом; повідомляти слідчого, прокурора чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання та номеру телефону; не відлучатися з місця проживання АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого, прокурора чи суду; цілодобово знаходитись за місцем свого постійного проживання, за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонено спілкування з іншими підозрюваними та свідками в даному кримінальному провадженні; здати до органу досудового розслідування документи, які надають дозвіл на виїзд з України та в'їзд в Україну.
Строк дії ухвали визначено до 11.02.2022 включно.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор у кримінальному провадженні - прокурор відділу захисту інтересів дітей та протидії насильству Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді, та постановити нову ухвалу, якою застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування, тобто до 07.02.2022 включно.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, прокурор зазначав, що оскаржувана ухвала піддягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків слідчого судді фактичним обставинам кримінального провадження.
10.01.2022 від прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії насильству Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких він вказував на наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Апелянт зазначав, що ОСОБА_7 може ухилятися від органу досудового розслідування та суду, оскільки інкриміноване йому кримінальне правопорушення є тяжким та передбачає покарання у виді позбавлення волі строком до 10 років з конфіскацією майна, а також останній не має на утриманні малолітніх дітей, недієздатних чи осіб похилого віку, непрацюючий, тобто не має стійких соціальних зв'язків, веде антигромадський спосіб життя.
Прокурор зазначав, що станом на день подання апеляційної скарги не проведений увесь комплекс необхідних слідчих (розшукових) дій, зокрема не встановлено всі обставини, що мають значення для досудового розслідування, не встановлено всіх співучасників кримінальних правопорушень, місця зберігання речей та документів, що можуть бути використані як речові докази, а також не встановлено особу, яка поставляла ОСОБА_7 та іншим учасникам групи наркотичну речовину канабіс, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, отримавши матеріали клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, ОСОБА_7 отримавінформацію стосовно характеризуючих даних свідків, які надали органу досудового розслідування викривальні покази стосовно нього, у зв'язку з чим останній, перебуваючи на волі, матиме можливість безперешкодно впливати на вказаних учасників процесу шляхом підкупу, примусу, погроз з метою зміни або відмови їх від показів.
На переконання прокурора, ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, виражається у тому, що на даний час не встановлені всі особи, причетні до вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення, а тому підозрюваний може повідомити даних осіб про факт виявлення їх злочинної діяльності та обставини, які стали відомі йому в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб.
ОСОБА_7 не має постійного джерела заробітку, а збут наркотичних засобів пов'язаний з метою неправомірного отримання грошових коштів, а тому, на думку прокурора, у разі застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, це може призвести до вчинення ним інших кримінальних правопорушень.
Апелянт звертав увагу на те, що ОСОБА_7 з часу його затримання по день розгляду клопотання слідчого перебував під вартою, а тому у слідчого судді були відсутні будь-які дані щодо поведінки підозрюваного, а сам часовий проміжок перебування останнього в статусі підозрюваного не був достатнім для того, щоб прийти до висновку про належність його процесуальної поведінки.
Крім того, висновок слідчого судді щодо наявності у ОСОБА_7 стійких соціальних зв'язків не підтверджується обставинами кримінального провадження, а саме останній не одружений, на утриманні інших осіб не має, не працює.
Прокурор вказував на те, що будь-який інший запобіжний захід, не пов'язаний із позбавленням волі, не може забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного ОСОБА_7 .
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи прокурора ОСОБА_5 , яка підтримала апеляційну скаргу з доповненнями з наведених у ній підстав, думку підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора з доповненнями підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, відділом розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУ Національної поліції у Київській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 42021110000000172 від 02.07.2021, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Згідно даних долученого до клопотання протоколу затримання від 10.12.2021, складеного слідчим відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУ Національної поліції у Київській області ОСОБА_11 , 10.12.2021 о 00 год. 52 хв. ОСОБА_7 затримано згідно ч. 4 ст. 208 КПК України.
10.12.2021 ОСОБА_7 вручено повідомлення про підозру у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту, а також у незаконному збуті особливо небезпечного наркотичного засобу, вчиненому повторно, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 2 ст. 307 КК України.
11.12.2021 слідчий відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва із клопотанням, погодженим прокурором у кримінальному провадженні - начальником відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_10 , в якому просив застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком на 60 днів, в межах строку досудового розслідування.
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 11.12.2021 відмовлено у задоволенні клопотання слідчого, та застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту строком на два місяці, тобто до 11.02.2022 включно, із забороною ОСОБА_7 цілодобово залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Постановляючи ухвалу про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, слідчий суддя виходив з того, що органом досудового розслідування не доведено, що більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не здатний запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
З таким висновком колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.
Перевіряючи доводи та обставини, на які посилався слідчий у клопотанні, слідчим суддею з'ясовано, що наведені у клопотанні дані свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та доведено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, з чим погоджується і колегія суддів.
На основі наданих органом досудового розслідування матеріалів, які обґрунтовують клопотання, колегія суддів встановила, що зазначені у клопотанні обставини підозри підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, з чим погоджується і колегія суддів.
Разом з тим, на переконання колегії суддів, слідчий суддя дійшов помилкового висновку про недоведеність органом досудового розслідування того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, та відсутність підстав для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не навівши при цьому в ухвалі належного обгрунтування та мотивів такого висновку.
Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Положеннями ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97 ВР (далі - Конвенція) визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Відповідно до п. «с» ч.1 ст. 5 Конвенції, законними є арешт або затримання особи, здійснені з метою допровадження особи до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно пунктів 57-59 рішення Європейського суду з прав людини «Корнійчук проти України» від 30.01.2018, суд нагадує, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами влади. Обов'язок посадової особи, яка відправляє правосуддя, надавати відповідні та достатні підстави затримання - на додаток до наявності обґрунтованої підозри - покладається на неї з моменту ухвалення першого рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, тобто «негайно» після затримання (див. рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova [GC]), заява № 23755/07, пункти 87 та 102, ЄСПЛ 2016 (витяги)). Більше того, вирішуючи питання про звільнення або подальше тримання особи під вартою, органи влади зобов'язані розглянути альтернативні заходи забезпечення її явки до суду (див. рішення у справі «Ідалов проти Росії» [ВП] (Idalov v. Russia [GC]), заява № 5826/03, пункт 140, від 22 травня 2012 року).
До обґрунтувань, які відповідно до практики Суду вважаються «відповідними» та «достатніми» доводами, входять такі підстави, як небезпека переховування від слідства, ризик чинення тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризик змови, ризик повторного вчинення злочину, ризик спричинення порушення громадського порядку, а також необхідність захисту затриманого (див. рішення у справі «Ара Арутюнян проти Вірменії» (Ara Harutyunyan v. Armenia), заява № 629/11, пункт 50, від 20 жовтня 2016 року, з подальшими посиланнями).
Презумпція завжди діє на користь звільнення. Національні органи судової влади повинні, з дотриманням принципу презумпції невинуватості, дослідити всі факти, що свідчать на користь чи проти існування згаданої вимоги про громадський порядок або виправдовують відступ від норми статті 5, та мають навести їх у своїх рішеннях щодо клопотань про звільнення. По суті, саме на підставі причин, наведених у цих рішеннях, та встановлених фактів, зазначених заявником у своїх скаргах, суд має дійти висновку про наявність або відсутність порушення пункту 3 статті 5 (див., серед інших джерел, згадане рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova [GC]), пункти 89 та 91). Аргументи на користь чи проти звільнення не повинні бути «загальними та абстрактними» (див. рішення у справі «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia), заяви №№ 46133/99 та 48183/99, пункт 63, ЄСПЛ 2003-IX (витяги)). Якщо законодавство передбачає презумпцію щодо факторів, які стосуються підстав продовження тримання під вартою, то існування конкретних фактів, що переважають принцип поваги до особистої свободи, має бути переконливо продемонстровано (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v. Bulgaria), заява № 33977/96, пункт 84 in fine, від 26 липня 2001 року).
Як встановлено колегією суддів, матеріали провадження містять достатні дані, які підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307КК України.
Крім того, слідчим у клопотанні та прокурором в судовому засіданні доведено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, можливість підозрюваного ОСОБА_7 переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Однак, застосовуючи щодо підозрюваного запобіжний захід у виді домашнього арешту, слідчий суддя не в повній мірі врахував дані про особу підозрюваного ОСОБА_7 , тяжкість інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, та кількість епізодів інкримінованих йому дій, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування щодо підозрюваного виняткового запобіжного заходу, не обгрунтувавши належним чином такий висновок.
Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
У рішенні «Летельє проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що національні судові органи повинні брати до уваги усі обставини справи, та зважати на наявність суспільного інтересу, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
На переконання колегії суддів, наведені слідчим у клопотанні ризики є обгрунтованими та такими, що виправдовують утримання ОСОБА_7 під вартою. Встановлені під час апеляційного розгляду обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, які колегія суддів вважає доведеними, та не забезпечить виконання підозрюваною покладених на нього процесуальних обов'язків.
Даних, які б унеможливлювали утримання ОСОБА_7 під вартою, матеріали судового провадження не містять та колегією суддів не встановлено.
Вказані обставини у їх сукупності свідчать про наявність підстав для застосування щодо ОСОБА_7 виняткового запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
За таких обставин, виходячи з положень п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали.
Постановляючи нову ухвалу, колегія суддів, з урахуванням обгрунтованості підозри ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, тяжкості та конкретних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, даних про особу ОСОБА_7 , який раніше не судимий, не одружений, не працює, має постійне місце проживання та реєстрації, враховуючи його вік, стан здоров'я та майновий стан, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також оцінюючи ступінь порушення загальносуспільних прав та інтересів, приходить до висновку про необхідність застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
На переконання колегії суддів, на даному етапі розслідування лише такий запобіжний захід зможе дієво запобігти ризикам, доведеним прокурором, що виключає можливість застосування відносно підозрюваного ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КПК України, слідчий суддя, суд зобов'язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом.
За правилами ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 115 КПК України, строки, встановлені цим Кодексом, обчислюються годинами, днями і місяцями. Строки можуть визначатися вказівкою на подію.
При обчисленні строків днями та місяцями не береться до уваги той день, від якого починається строк, за винятком строків тримання під вартою, проведення стаціонарної психіатричної експертизи, до яких зараховується неробочий час та які обчислюються з моменту фактичного затримання, взяття під варту чи поміщення до відповідного медичного закладу.
Як убачається із матеріалів судового провадження, у межах кримінального провадження № 42021110000000172 ОСОБА_7 затримано 10.12.2021.
З урахуванням наведеного, колегія суддів, дійшовши висновку про необхідність скасування ухвали слідчого судді, та застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 196, ч. 5 ст. 115 КПК України, вважає за необхідне визначити дату закінчення дії ухвали про застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою у межах строку досудового розслідування до 07.02.2022 включно.
За таких обставин, виходячи з положень п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, ухвала слідчого судді - скасуванню з постановленням нової ухвали про часткове задоволення клопотання слідчого, та застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись 176-178, 183, 194, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу з доповненнями прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії насильству Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2021 року скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - начальником відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_10 задовольнити частково.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою у межах строку досудового розслідування кримінального провадження № 4202111000000172 до 07 лютого 2022 року включно.
Взяти підозрюваного ОСОБА_7 під варту в залі суду негайно.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3