14 лютого 2022 року м. Харків Справа № 917/1231/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу відповідача - фізичної особи - підприємця Випущенко Людмили Миколаївни, м. Полтава (вх. № 3410 П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 06.10.2021, ухвалене суддею Ціленко В.А. в приміщенні господарського суду Полтавської області (повний текст рішення складено та підписано 06.10.2021) у справі № 917/1231/21
за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, м. Київ,
до фізичної особи-підприємця Випущенко Людмили Миколаївни, м. Полтава
про стягнення 71187,89 грн.
У серпні 2021 року позивач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулась до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Випущенко Людмили Миколаївни про стягнення 71 187,89 грн. пені за порушення строків поставки товару за Договором від 23.07.2020 № 85/В33-2020.
Позов обґрунтовано порушенням відповідачем встановлених Договором від 23.07.2020 № 85/В33-2020 строків поставки партій товару та встановлення п. 8.3. Договору за вказане порушення відповідальності у вигляді пені в розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення за кожен день прострочення.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 06.10.2021 у справі № 917/1231/21 позов задоволено повністю. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Випущенко Людмили Миколаївни на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 71 187,89 грн. пені за порушення строків поставки товару та судовий збір у сумі 2 270,00 грн.
Рішення обґрунтовано правомірністю нарахування пені на підставі п. 8.3. Договору за Договором від 23.07.2020 № 85/В33-2020 у зв'язку з підтвердженням належними доказами вчинення відповідачем порушення договірних зобов'язань у вигляді поставки товару з порушенням встановлених договором строків,за яке нараховано зазначену штрафну санкцію.
Відповідач - фізична особа - підприємець Випущенко Людмила Миколаївна із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилась та подала на нього до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на нез'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність викладених в рішенні висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить вказане рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі. Судові витрати за подання апеляційної скарги стягнути з позивача.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що господарським судом першої інстанції не було надано належної оцінки доводам відповідача щодо того, що:
- затримка поставки товару була зумовлена об'єктивними та незалежними від відповідача обставинами, які в силу пунктів 9.3,9.6. Договору визнаються випадком та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а саме довготривале оформлення документів на імпортну продукцію зумовлена політичною ситуацією в республіці Бєларусь;
- незасвідчення порушення умов Договору актом про порушення відповідно до пункту 6.8.1Договору;
- неправомірного встановлення 8.3. Договору відповідальності у вигляді пені за порушення негрошового зобов'язання щодо поставки товару у встановлені строки, з огляду на те, що відповідно до ч. 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойка у вигляді пені сплачується за порушення лише грошових зобов'язань.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2021 для розгляду справи № 917/1231/21 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 у справі № 917/1231/21 апеляційну скаргу відповідача - фізичної особи - підприємця Випущенко Людмили Миколаївни, м. Полтава (вх. № 3410 П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 06.10.2021 у справі № 917/1231/21 залишено без руху та встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення йому копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, шляхом надання доказів сплати у встановленому порядку судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 405,00 грн.
У зв'язку з усуненням відповідачем недоліків апеляційної скарги на рішення господарського суду Полтавської області від 06.10.2021 у справі № 917/1231/21 у встановлений строк ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 відкрито апеляційне провадження за цією апеляційною скаргою та ухвалено здійснити її розгляд без повідомлення учасників справи.
31.12.2021 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 15290),в якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.
В обґрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги позивач зазначає,зокрема, про безпідставність посилання відповідача щодо того, що порушення відповідачем умов договору щодо поставки товару у встановлені строки, всупереч умов п.п. 6.8.1. п. 6.8. розділу 6 Договору не було зафіксовано актом про порушення, оскільки в контексті умов пунктів 6.8., 8.4. Договору, в яких сторони узгодили вичерпний перелік порушень умов договору, виявлення яких оформляється актом про порушення , а саме щодо маркування, тари, упаковки продукції та її якості, умова п.п. 6.8.1. Договору стосується складання акту про порушення стосовно виявлення саме вказаних порушень та не стосується порушення строків поставки товару, в той час як пунктом 6.5. Договору сторони узгодили, що обов'язок відповідача з поставки товару вважається виконаним у момент поставки товару на склад позивача , а належним підтвердженням виконання такого обов'язку є підписання сторонами відповідних видаткових накладних.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає,зважаючи на таке.
З матеріалів справи вбачається, що 23.07.2020 між позивачем - Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України, м. Київ, та відповідачем-фізичною особою -підприємцем Випущенко Людмилою Миколаївню укладено договір № 85/В33-2020, відповідно до предмету якого відповідач -Учасник зобов'язується поставити позивачеві -Замовнику у визначені Договором строки якісні товари,зазначені у специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору(Додаток № 1) , а Замовник -прийняти і оплатити такі товари.
Відповідно до умов Договору сторони уклали специфікацію до нього (Додаток № 1), в якій визначили:
- найменування товару, якій підлягає поставці за договором-риба, рибне філе та інше м'ясо риби мороженої за кодом СКМ за ДК 021:2015-15220000-6(риба заморожена патрана обезголовлена «САЙДА»), в кількості 60 000 кг. Вартістю 3570 000 грн.;
- місце постачання товару-04080, м. Київ, вул. Нижньокрюківська, 8-А з подальшим транспортуванням в м. Одеса, м. Харків, м. Маріуполь, м. Львів, м. Дніпро, смт. Калинівка Вінницької області.
Пунктом 4.1. Договору передбачено, що ціна Договору складає 3570 000 грн, у тому числі ПДВ 595000 грн.
Пунктом 5.1. Договору передбачено, що розрахунки за товар, що підлягає поставці проводяться замовником шляхом оплати за фактично поставлену кількість товару(партію товару) з відстрочкою платежу до 90 календарних днів з дати документального підтвердження Учасником Замовнику доставки товару до товароодержувача.
Відповідно до п. 5.3. Договору платником та одержувачем товару є Замовник-позивач.
Пунктом 6.1. Договору від 23.07.2020 № 85/В33-2020 сторони узгодили, що дата та місце поставки товару зазначається у письмовій Заявці. Строк поставки товару за Договором складає 14 календарних днів з моменту отримання письмової заявки, але не пізніше дати, вказаній в ній.
На виконання п. 6.1. Договору від 23.07.2020 р№ 85/В33-2020 Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України подала заявку № 78/5/7-1541 від 24.07.2020 року на поставку товару з кількістю 60 000 кг. за адресою: м. Київ, вул. Нижньоюрківська, 8-А, з подальшим транспортуванням у визначені в ній строки до:
- м. Слов'янськ, вул. Добровольського, 2 (10 000 кг), до 18.08.2020;
- м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1 (10 000 кг), до 17.08.2020;
- м. Маріуполь, проспект Нахімова, 182 (10 000 кг), до 17.08.2020;
- м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 113 (10 000 кг), до 18.08.2020;
- м. Одеса, вул. Люстдорфська Дорога, 7 (10 000 кг), до 19.08.2020;
- м. Київ, вул. Нижньоюрківська, 8-А (10 000 кг) до 19.08.2020.
27.07.2020 року уповноваженим представником Постачальника Ошкадером Я.В. на підставі довіреності, під підпис, Заявка позивача прийнята до виконання.
Із наданих Військовою частина НОМЕР_1 Національної гвардії України видаткових накладних вбачається, що товар було поставлено з порушенням строків, а саме:
- 19 966,880 кг. товару поставлено 07.09.2020 (видаткова накладна № ВЛ-0020316 від 07.09.2020);
- 19 980,380 кг. товару поставлено 07.09.2020 (видаткова накладна № ВЛ-0020318 від 07.09.2020);
- 19 918,000 кг. товару поставлено 10.09.2020 (видаткова накладна № ВЛ-0021306 від 10.09.2020).
Пунктом 8.3. Договору № 85/В33-2020 від 23.07.2020 року сторони узгодили, що за порушення строку поставки товару, зазначеного у заявці, відповідач сплачує пеню у розмірі 0,1% вартості товару за кожен день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів - штраф у розмірі 7% вартості недоставленого товару.
У зв'язку з поставкою товару за Договором з порушенням встановлених строків позивачем на підставі пункту 8.3. Договору нараховано пеню за відповідні періоди прострочення за кожною партією товару,стягнення якої є предметом позову у даній справі.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарськізобов'язання таорганізаційно-господарські зобов'язання.
Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобов'язань передбачено господарські договори.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексуУкраїни підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, , зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то вонопідлягаєвиконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 662 Цивільного коедсу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу..
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За частиною першою статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).
За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Оскільки, як зазначено вище, відповідач поставив товар за договором з порушенням встановлених строків, позивачем правомірно застосовано передбачену пунктом 8.3 Договору за таке порушення штрафну санкцію у вигляді пені в розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення за кожен день прострочення.
Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо безпідставності заперечень відповідача щодо неправомірного встановлення 8.3. Договору відповідальності у вигляді пені за порушення негрошового зобов'язання щодо поставки товару у встановлені строки, в обґрунтування яких відповідач послався на те, відповідно до ч. 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойка у вигляді пені сплачується за порушення лише грошових зобов'язань.
Так, видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно зі статтями 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
За змістом положень частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Таким чином, перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним, а право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із принципом свободи договору, встановленого статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору та можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, окрім випадків, коли в цих актах прямо вказано на заборону такого відступлення.
Статтею 231 Господарського кодексу України передбачено право сторін встановити штрафні санкції, які за порядком обчислення та підставами нарахування не підпадають під визначення пені чи штрафу в розумінні статті 549 Цивільного кодексу України, зокрема у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання негрошового зобов'язання.
При цьому, сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов'язаннята відсутності заборони на її встановлення.
До того ж ч. 2 статті 231 Господарського кодексу України встановлено аналогічні положення щодо застосування саме пені за порушення негрошового зобов'язання в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення , у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.
Зважаючи на наведене, встановлення в п. 8.3. Договору договірної штрафної санкції не суперечить чинному законодавству.
Зазначена правова позиція щодо правомірності застосування штрафної санкції, обчисленої у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення, узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною в постановах: від 22.11.2010 р. у справі № 14/80-09-2056, від 03.12.2013 р. у справі № 3-35гс13, від 08.02.2017 р. у справі № 910/29752/15.
Також колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача щодо затримки поставки товару через об'єктивні та незалежні від відповідача обставини, які в силу пунктів 9.3, 9.6. Договору визнаються випадком та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а саме: довготривале оформлення документів на імпортну продукцію зумовлена політичною ситуацією в Бєларусі.
Статтею 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Розділом 9 Договору встановлено положення щодо обставини, які є підставою для звільнення сторін від відповідальності за порушення зобов'язання, які кореспондуються з вищенаведеними нормами чинного законодавства щодо таких підстав.
Так, п. 9.1 Договору встановлено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які існували під час укладення Договору та виникли поза волею Сторін(аварія,катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).
Згідно з п. 9.2. Договору, сторона, що не може виконувати зобов'язання за Договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3-х календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач звертався до позивача листом від 14.08.2020, в якому просив відтермінувати поставку продукції за Договором на 31.08.2020 у зв'язку з тим, що поставка імпортної продукції потребує довготривалого оформлення документів та виникли додаткові обставини щодо затримки її оформлення через політичну ситуацію в Беларусі, через яку імпортовано товар.
Пунктом 9.3. Договору передбачено, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.
Пунктом 9. 5 Договору визначено, що під обставинами непереборної сили в даному Договорі розуміються випадки, непереборна сила, а також інші обставини як підстава для звільнення від відповідальності, невиконання або неналежне виконання зобов'язання за цим Договором.
Під непереборною силою в цьому Договорі розуміються будь-які надзвичайні або невідворотні події зовнішнього щодо сторін характеру або їх наслідку, які виникають без вини сторін, поза їх волею або всупереч волі і бажанню сторін, і які не можна, за умови застосування звичайних для цього заходів, передбачити й не можна при всій обережності й передбачливості запобігти(уникнути), у тому числі , але не винятково: стихійні лиха, природного характеру,нещастя біологічного характеру, обставини громадського життя(пункт 9.6 Договору).
Під випадком у цьому Договорі розуміються будь-які обставини, які не вважаються непереборною силою відповідно до п. 9.6. Договору і які безпосередньо не обумовлені діями сторін і не пов'язані з ними причинним зв'язком, які виникають без вини сторін, поза їх волею або всупереч волі і бажанню сторін, і які не можна за умови застосування звичайних для цього заходів передбачити й не можна при всій обережності й передбачливості запобігти(уникнути).
За змістом наведених норм чинного законодавства та умов Договору, випадком (казусом) як підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань є подія, що могла бути, але не була відвернута відповідальною стороною при застосуванні обов'язкової для боржника обачності та турботливості через раптовість її настання, тобто через її непередбачуваність.Тобто випадок є суб'єктивно невідворотною подією.
Натомість непереборною силою в якості підстави для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань є обставина, яка характеризується одночасно надзвичайністю та невідворотністю як самої події, так і її наслідків, і при цьому невідворотність при непереборній силі на відміну від випадку є об'єктивною та при визначенні події непереборною силою не має значення ,чи можливо було передбачити її настання.
Разом з тим, форс-мажор є окремою,самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов'язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.
Статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень
Відповідач, вина якого у порушенні зобов'язання презюмується, не довела наявності обставин, які відповідно до вищенаведених норм чинного законодавства є підставою для звільнення її від відповідальнсоті, а саме того, що порушення строків поставки товару за Договором сталося внаслідок випадку, обставин непереборної сили або форс-мажорних обставин.
Зокрема відповідачем на підтвердження своїх заперечень проти позову не надано жодних доказів того, що порушення строків поставки за Договором зумовлене довготривалим оформлення документів на імпортну продукцію через політичну ситуацію в республіці Бєларусь,зокрема документів, які б містили відомості щодо митного оформлення товару, який було поставлено за Договором з порушенням строків, на митній території республіки Бєларусь та ін. Відповідні обставин за своїми ознаками -їх надзвичайний характер та об'єктивна невідворотність підпадають під обставини непереборної сили , а не випадку, як пимилково зазначає відповідач, а тому їх наявність та їх причинний зв'язок з порушенням відповідачем своїх зобов'язань щодо строків поставки товару відповідно до пункту 9.3. Договору повинні бути підтверджені сертифікатом, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами. Проте вищезазначеного сертифікату відповідачем суду надано не було.
Також колегія суддів відхилє доводи відповідача щодо відсутності фіксації порушення ним строків поставки актом про порушення у відповідності до умов п.п. 6.8.1. п. 6.8. розділу 6 Договору , оскільки в контексті умов пунктів 6.8., 8.4. Договору, в яких сторони узгодили вичерпний перелік порушень умов договору, виявлення яких оформляється актом про порушення , а саме щодо вимог до маркування, тари, упаковки продукції та її якості, умова п.п. 6.8.1. Договору стосується складання акту про порушення стосовно виявлення саме вказаних порушень та не стосується порушення строків поставки товару.
Крім цього, як було зазначено вище, строки поставки партій товару за Договором чітко передбачено в заявці позивача , а поставка відповідачем товару з порушенням зазначених строків підтверджується видатковими накладними, які є первинними документами, якими зафіксовано дати господарських операцій з поставки датами складання накладних.Відповідач підтверджує зазначені факти поставки товару з порушенням встановлених строків.
Так, згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/70, передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Підпунктом 2.5 пункту 2 вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Отже підисані сторонами видаткові накладні відповідно до чинного законодавства вважаються первинними документами, які фіксують факт здійснення господарських операцій з поставки товару датами складання цих докумнтів, а отже є належними,допустимими та достовірними доказами дат виконання відповідачем обов'язку з поставки товару.
Вказане кореспондується з умовами 6.5. Договору, в якому сторони узгодили, що обов'язок відповідача з поставки товару вважається виконаним у момент поставки товару на склад позивача , а належним підтвердженням виконання такого обов'язку є підписання сторонами відповідних видаткових накладних.
Таке виконання в розумінні статті 612 Цивільного кодексу України є неналежним, оскільки здійснене з порушенням умов Договору щодо строків поставок відповідних партій товару.
Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч.1 ст. 275, ст. 276, ст.ст. 281, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд-
Апеляційну скаргу відповідача - фізичної особи - підприємця Випущенко Людмили Миколаївни залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 06.10.2021 у справі № 917/1231/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.А. Пуль