10 лютого 2022 року м. Харків Справа №917/542/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І. , суддя Терещенко О.І.,
за участю секретаря судового засідання Легуші Я.С.,
за участю представників учасників справи:
від позивача - Шинкаренко Н.М., паспорт серія НОМЕР_1 від 04.11.2015, довіреність №742 від 14.12.2021, розпорядження №46-к від 31.01.2019, положення від 03.12.2020, посадова інструкція від 13.04.2021,
від 1-го відповідача - Остахов В.П., свідоцтво №626 від 23.10.2008, ордер серія ВІ №1001726 від 24.11.2021,
від 2-го відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (вх.№3433П/1 від 12.11.2021) на рішення Господарського суду Полтавської області від 14.09.2021 у справі №917/542/21 (м. Полтава, суддя Солодюк О.В.),
за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, м. Кременчук, Полтавська обл,
до 1. Фізичної особи-підприємця Михайлової Тетяни Миколаївни, м. Кременчук, Полтавська обл,
2. Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, м. Кременчук, Полтавська обл,
про скасування рішення, -
Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області звернулась до Господарського суду Полтавської області із позовом до Фізичної особи - підприємця Михайлової Тетяни Миколаївни та Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області із позовом про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, магазин роздрібної торгівлі продовольчих товарів по провулку Героїв Бреста, 51-Б в м. Кременчуці Полтавської області, індексний номер: 19756967 від 03.03.2015.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.09.2021 відмовлено у позові повністю.
Позивач з вказаним рішенням суду не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 14.09.2021 по справі №917/542/21, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, витрати по сплаті судового збору за подачу скарги стягнути з відповідача.
Одночасно, апелянт просить поновити процесуальний строк на апеляційне оскарження. Пропуск строку обґрунтовує отриманням повного тексту судового рішення 18.10.2021, що підтверджується копією поштового конверту та штампом вхідної кореспонденції на копії оскаржуваного рішення.
Також, апелянт просить суд забезпечити проведення судових засідань по даній справі в режимі відеоконференції; визначити суд, відповідальний за проведення відеоконференції під час судового засідання (вх.№13133 від 12.11.2021).
В обґрунтування своєї позиції по справі вказує на наступне:
- рішення державного реєстратора прийнято на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка містить недостовірні дані на самочинно збудований об'єкт нерухомого майна щодо якого протиправно та необґрунтовано було зареєстровано декларацію;
- станом на час звернення з позовною заявою до суду відповідач використовує спірну земельну ділянку без правовстановлюючих документів на землекористування, чим порушує вимоги діючого законодавства України;
- так як декларацію про готовність об'єкта до експлуатації на спірний об'єкт скасовано, тому рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень підлягає скасуванню.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2021 апеляційну скаргу Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області залишено без руху. Встановлено апелянту десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків апеляційної скарги. Повідомлено апелянта, що заява про усунення недоліків повинна надійти до суду апеляційної інстанції не пізніше п'ятого дня з наступного дня після закінчення десятиденного строку на усунення недоліків.
В строк, наданий судом, від апелянта надійшла заява (вх.№13452 від 19.11.2021) про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали суду від 15.11.2021. Зокрема, апелянтом надано докази сплати судового збору платіжним дорученням №1290 від 08.11.2021.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 поновлено Кременчуцькій міській раді Кременчуцького району Полтавської області пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження у справі №917/542/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області. Призначено справу до розгляду на 16.12.2021. Доручено Крюківському районному суду м. Кременчука Полтавської області забезпечити проведення відеоконференції у справі №917/542/21, розгляд якої відбудеться 16.12.2021 об 11:00 год. в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в залі судового засідання №132. Встановлено учасникам провадження у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали. Повідомлено учасників апеляційного провадження про дату, час та місце розгляду справи в судовому засіданні. Довести до відома учасників апеляційного провадження, що явка їх представників в судове засідання не є обов'язковою.
Від Фізичної особи-підприємця Михайлової Тетяни Миколаївни надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№13804 від 29.11.2021), та докази його направлення сторонам (вх.№14577 від 13.12.2021), в якому просить рішення Господарського суду Полтавської області від 14.09.2021 - залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Також 1-ий відповідач просить апеляційний розгляд проводити за відсутності його представника.
В обґрунтування своєї позиції по справі 1-ий відповідач посилається на наступне:
- жодних правових підстав вважати приміщення магазину продовольчих товарів, який належить Михайловій Т.М. самочинним будівництвом не було і не має, оскільки об'єкт будувався на земельній ділянці, яка була надана саме для цієї мети; з наявністю всіх необхідних дозвільних документів;
- скасування декларації про готовність об'єкта будівництва не скасовує держреєстрацію права власності на нерухомість (постанова Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №916/1986/18);
- після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання та виключає можливість віднесення такого об'єкту до самочинного в силу його узаконення (аналогічні правові позиції містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №804/1510/16, від 02.10.2018 у справі №465/1461/16-а, від 11.11.2020 у справі №640/10134/19);
- позивач - Кременчуцька міська рада ще у 2013 році погодила будівництво ФОП Михайловою Т.М. магазину роздрібної торгівлі на земельній ділянці, яка передана їй на підставі сервітуту, шляхом видачі містобудівних умов та обмежень забудови;
- при реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, програмне комп'ютерне забезпечення не давало можливості внести дані про договір сервітуту, а лише можливість зазначити про договорів оренди. Оскільки іншої можливості провести реєстрації не було, в розділі 11-1 було внесено інформацію про документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою, а саме договір оренди землі. Дата укладення договору та номер реєстрації в Управлінні Держкомзему є ідентичними з датою і номером договору сервітуту.
Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2021, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Сгари Е.В. для розгляду справи №917/542/21 визначено наступний склад колегії суддів: суддя Гетьман Р.А., суддя Терещенко О.І., суддя Склярук О.І.
За змістом ч.14 ст.32 Господарського процесуального кодексу України означена зміна складу суду зумовлює новий відлік визначеного ст.273 цього Кодексу процесуального строку розгляду апеляційної скарги.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 оголошено перерву у розгляді справи №917/542/21 до 27.01.2022.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду 27.01.2022 оголошено перерву у розгляді справи №917/542/21 до 10.02.2022. Повідомлено учасників справи про дату, час та місце судового засідання. Доведено до відома учасників апеляційного провадження, що явка їх представників в судове засідання не є обов'язковою. Попереджено учасників процесу, що у разі неявки представників з належним чином оформленими повноваженнями, справа може бути розглянута за наявними в ній документами. Доручено Крюківському районному суду м. Кременчука Полтавської області (39605, Полтавська обл, м. Кременчук, вул. Троїцька, буд. 37/49) забезпечити проведення відеоконференції у справі №917/542/21, розгляд якої відбудеться 10.02.2022 об 11:15 год. в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в залі судового засідання №132.
Відповідач-2 до судового засідання не з'явився, причини неявки суд не сповістив, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта» щодо перевірки статусу відстеження за трек-номером відправлення ухвали суду про оголошення перерви на 10.02.2022.
У судовому засіданні 10.02.2022 представник позивача вимоги скарги підтримав, просив задовольнити її в повному обсязі. Представник позивача проти скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення суду - без змін.
Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, судова колегія дійшла висновку про можливість закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, заслухавши пояснення уповноважених представників, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.06.2011 між Кременчуцькою міською радою Полтавської області та фізичною особою-підприємцем Михайловою Тетяною Миколаївною укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту щодо земельної ділянки площею 39 кв.м по пров. Героїв Бреста, в районі жилого будинку № 107 для розміщення стаціонарної малої архітектурної форми - торговельного павільйону для реалізації продовольчих товарів. Вказаний договір зареєстровано в Управлінні Держкомзему у місті Кременчук Полтавської області 21.06.2011 за № 531040004000234.
Предметом вказаного договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно набувачу (ФОП Михайловій Т.М.) на земельну ділянку в м. Кременчуці, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності стаціонарна мала архітектурна форма (пункт 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2 договору об'єктом сервітуту за цим договором є земельна ділянка в м. Кременчуці, яка знаходиться по пров. Героїв Бреста в районі жилого будинку № 107 площею 39 кв.м, згідно схеми прив'язки стаціонарної малої архітектурної форми.
Договір про встановлення особистого строкового сервітуту укладено строком на 5 років (п. 2.1 договору).
23.08.2013 Управлінням містобудування та архітектури Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради надано Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 72 щодо забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 за № 28-06/1018/33.
У розділі «Загальні дані» Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 72 вказано інформацію про замовника: ФОП Михайлова Т.М., а також зазначено документ, що підтверджує право власності або користування земельною ділянкою: договір про встановлення особистого строкового сервітуту, зареєстрований в Управлінні Держкомзему у м. Кременчуці Полтавської області за № 531040004000234 від 21.06.2011.
Розпорядженням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради № 328-Р від 01.12.2014 незавершеному будівництву магазину роздрібної торгівлі продовольчих товарів присвоєно адресу: м. Кременчук, пров. Героїв Бреста, 51-Б, згідно з викопіюванням з плану міста М 1:2000.
02.02.2015 Департаментом державної-будівельної інспекції у Полтавській області зареєстрована Декларація про готовність об'єкта до експлуатації за № ПТ142150330673, а саме: будівництво магазину роздрібної торгівлі продовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_2 .
В розділ 11-1 вищезазначеної Декларації внесено інформацію про документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою, а саме: договір оренди землі. Дата укладення договору та номер реєстрації в Управлінні Держкомзему є ідентичними з датою і номером договору сервітуту.
Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19756967 від 03.03.2015 зареєстровано право власності за Михайловою Тетяною Миколаївною на об'єкт нерухомого майна: магазин роздрібної торгівлі продовольчих товарів по АДРЕСА_2 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 237926012 від 21.12.2020.
03.03.2015 державним реєстратором Реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області видано Михайловій Т.М. свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 на нерухоме майно, а саме: магазин роздрібної торгівлі продовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 27,18 кв. м, індексний номер: 34437830.
Листом від 06.04.2020 за вх. № 47-01.16/219 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Кременчуцької міської ради Полтавської області повідомлено директора юридичного департаменту міської ради про скасування декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка зареєстрована 02.02.2015 за № ПТ 142150330673 на об'єкт: «Будівництво магазину роздрібної торгівлі продовольчих товарів по пров. Героїв Бресту, 51-Б в м. Кременчуці Полтавської області», замовник - ФОП Михайлова Т.М.
Позивач зазначає, що з декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка зареєстрована 02.02.2015 за № ПТ 142150330673 вбачається, що замовником наведено недостовірні дані щодо інформації про документ, що посвідчує право чи користування земельною ділянкою.
В зв'язку з цим позивач просить суд скасувати рішення держаного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - магазин роздрібної торгівлі продовольчих товарів по пров. Героїв Бреста, 51-Б в м. Кременчуці Полтавської області, індексний номер 19756967 від 03.03.2015.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки оспорюване рішення про державну реєстрацію права власності прийнято на підставі Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка зареєстрована Департаментом державно-будівельної інспекції у Полтавській області, а сам факт скасування такої декларації після реєстрації права власності не може свідчити про самочинність об'єкта, підстави для скасування рішення про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - магазин роздрібної торгівлі продовольчих товарів по провулку Героїв Бреста, 51-Б у м. Кременчуці Полтавської області, індексний номер 19756967 від 03.03.2015 відсутні. Також суд першої інстанції вказав, що оскільки судом встановлено, що позивач не довів належними і допустимими доказами порушення його прав, що є підставою для відмови у позові, у даному випадку у суду відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Колегія суддів погоджується із відповідними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 9 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції чинній на момент реєстрації права власності), зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води. газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на момент реєстрації права власності), державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:
1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;
2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;
3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;
4) внесення записів до Державного реєстру прав;
5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається, зокрема, фізичним та юридичним особам на новозбудовані. реконструйовані об'єкти нерухомого майна.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 19 вказаного Закону, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до вимог цього Закону, належить до документів, на підставі яких провадиться реєстрація права власності, яке вони посвідчують.
В силу ч. 1 ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначено Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою від 17.10.2013р. № 868 (в редакції чинній на момент реєстрації права власності) (далі - Порядок).
Згідно з п.п. 49 вказаного Порядку для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об'єкт нерухомого майна заявник подає, зокрема, документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. Документом, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, є зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації; технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент звернення до державного реєстратора для проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірне нежитлове приміщення (магазин роздрібної торгівлі) Департаментом державної-будівельної інспекції у Полтавській області було зареєстровано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації за № ПТ 142150330673, що стало підставою для прийняття відповідного рішення про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень та видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, які позивач просить визнати недійсними та скасувати в межах даної справи.
Судами встановлено, що під час розгляду даної справи дана Декларація про готовність об'єкта до експлуатації, була скасована, а позивач вважає нежитлове приміщення (магазин роздрібної торгівлі) на праві приватної власності самочинним.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що право власності зареєстроване за ОСОБА_1 оформлено до скасування Декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
При цьому, з матеріалів справи вбачається правомірність послідовних дій ФОП Михайлової Т.М., для розташування об'єкта нерухомості - магазину: отримання містобудівних умов та обмежень, реєстрація декларації про початок робіт, реєстрація декларації про готовність об'єкта, присвоєння потової адреси, сплата коштів в бюджет на розвиток інфраструктури, отримання свідоцтва про право власності. Земельна ділянка виділялась ОСОБА_1 для розташування магазину роздрібної торгівлі, з цією метою і був укладений договір сервітуту.
Крім того, судами враховано, що виникненню права власності у ОСОБА_1 передувала участь в такому процесі держави в особі відповідних органів, зокрема, позивача, який реалізовував свої владні функції, для надання можливості ОСОБА_1 як члену територіальної громади реалізації свого права на підприємницьку діяльність і право на власність, шляхом виділення ОСОБА_1 для розташування магазину роздрібної торгівлі земельної ділянки і укладення відповідного договору сервітуту, а також органів архітектурно-будівельного контролю, які надали дозвіл на будівництво, процес якого вони були уповноважені контролювати, а потім прийняли до експлуатації закінчений після будівництва об'єкт.
Зміст положень статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» кореспондує, що для усунення можливості зловживання правом на перевірки, сукупність заходів, які здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил можуть здійснюватися лише під час виконання відповідними суб'єктами підготовчих та будівельних робіт.
Тобто за загальним правилом такі перевірки можливі щодо тих об'єктів, які знаходяться в процесі будівництва.
Виключенням із цього загального правила є виявлення факту самочинного будівництва у зв'язку з чим, такі перевірки можуть стосуватися й збудованого об'єкту.
При цьому відповідно до ст. 39 вказаного Закону в процесі такого контролю відповідні органи наділені повноваженнями, зокрема, реєструвати або повертати на доопрацювання декларацію про початок будівельних робіт, реєструвати або повертати декларацію про готовність об'єкта до експлуатації. Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка і є підставою для оформлення права власності на об'єкт будівництва.
Виходячи із аналізу наведених норм після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об'єкту до самочинного в силу його узаконення. А відтак, не може визнаватись законною перевірка контролюючого органу такого об'єкта та акти, оформлені за результатами державного архітектурно-будівельного контролю.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 11.11.2020 у справі №640/10134/19 (адміністративне провадження №К/9901/24307/20) зазначив: Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», зокрема ст. 39-1, встановлено єдину підставу для скасування реєстрації декларації, а саме: подання замовником недостовірних даних, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом. При цьому недостовірні дані мають відповідати одній із таких умов, які дають підстави вважити об'єкт самочинним будівництвом: об'єкт збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; об'єкт збудований або будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи; об'єкт збудований або будується без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта. Наявність інших недостовірних даних, які не свідчать про самочинне будівництво, не є підставою для скасування реєстрації декларації.
З огляду на наведене Верховний Суд зазначив, що після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкта до експлуатації остання вичерпує свою дію фактом виконання та виключає можливість віднесення такого об'єкта до самочинного.
Отже, підстави для скасування декларації про готовність об'єкта до експлуатації, а так само сам факт скасування такої декларації ДАБК в майбутньому (після реєстрації права власності) не може свідчити про самочинність об'єкта.
Таким чином, після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації, остання вичерпала свою дію фактом виконання, в зв'язку з чим, декларацією будь-які права або охоронювані законні інтереси позивача не порушуються, а скасування реєстрації такої декларації не може нести будь-яких правових наслідків. Сам факт реєстрації такої декларації та отримання свідоцтва на право власності на підставі неї виключає можливість віднесення спірного об'єкту нерухомого майна до самочинного в силу його узаконення.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №916/1986/18.
Твердження 1-го відповідача про відсутність правових підстав вважати приміщення магазину продовольчих товарів, який належить ОСОБА_1 , самочинним будівництвом, оскільки: 1) об'єкт будувався на земельній ділянці, яка була надана саме для цієї мети; 2) з наявністю всіх необхідних дозвільних документів, позивачем не спростовані.
Твердження позивача про те, що 1-ий відповідач використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням, посилання на самовільне зайняття земельної ділянки, посилання на позбавлення Кременчуцької міської ради правомочностей власника земельної ділянки не підтверджено матеріалами справи, оскільки Відповідач ОСОБА_1 використовувала земельну ділянку для розміщення магазину продовольчих товарів, що і було передбачено Договором сервітуту, в межах тієї площі, що визначена договором; зайняття земельної ділянки відбувалось на підставі договору сервітуту; послідовність дій позивача у відносинах з ОСОБА_1 (надання містобудівних умов) дає висновки про те, що позивач мав на меті надати земельну ділянку ОСОБА_1 у користування для розміщення магазину.
При цьому, судом враховані надані 1-им відповідачем пояснення, що при реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 02.02.2015, програмне, комп'ютерне забезпечення не давало можливості внести дані договору сервітуту, а лише договору оренди. Оскільки іншої можливості провести реєстрацію не було, в розділ 11-1 було внесено інформацію про документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою, а саме: договір оренди земельної ділянки. Дата укладення договору та номер реєстрації в Управлінні Держкомзему є ідентичними з датою і номером договору сервітуту.
Європейський суд з прав людини також неодноразово наголошував на необхідності дотримання органами державної влади принципу правової визначеності, який передбачає, що органи державної влади повинні бути обмежені у своїх діях заздалегідь встановленими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити з великою точністю примусові заходи, що будуть застосовуватися представниками влади в тій чи іншій ситуації.
Принцип законних очікувань є наслідком принципу правової визначеності. Він спрямований на те, щоб у випадках, коли фізична особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.
Суб'єкти владних повноважень не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами виконавчої влади і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абз.2 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.
Крім того, відповідно до статті 41 Конституції України держава гарантує належне забезпечення захисту права власності на нерухоме майно, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно з приписами статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статей 317, 319 Цивільного кодексу України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Згідно статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом; примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток, з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 325 Цивільного кодексу України фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі статтею 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Вищезазначеними нормами встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом.
Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.
Згідно з статтею 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Згідно з статтею 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною першою статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Серков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
В рішенні Європейського суду з прав людини «Зеленчук та Цицюра проти України» від 22.05.2018 р. зазначено, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу №1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: друге речення першого абзацу дозволяє позбавлення майна тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання «законів». Більш того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, властивий всім статтям Конвенції. Принцип законності передбачає, що відповідні положення національного законодавства є досить доступними, точними і передбачуваними в їх застосуванні.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
В питаннях оцінки «пропорційності» Європейський суд з прав людини, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»). Таким чином, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини майнове право особи може бути припинено, зокрема у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Відповідно до цієї статті слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним (нормативний акт повинен бути доступним та передбачуваним); чи переслідує воно легітимну мету, тобто вчинене в інтересах суспільства (має «суспільний», «публічний» інтерес); чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном шляхом обмеження прав) пропорційним визначеним цілям - чи забезпечено справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини.
Суд перевіряє відповідність втручання вимогам цієї статті, встановлюючи, по-перше, наявність майна в розумінні Конвенції, по-друге, наявність втручання у право заявника мирно володіти майном, по-третє, підстави виправданості втручання, зазначені вище.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.06.2019 у справі №916/1986/18.
Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що на момент оформлення права власності за ФОП Михайлової Т.М. на об'єкт - нежитлове приміщення магазин роздрібної торгівлі не існувало обставин та підстав для відмови їй у реєстрації її права власності на об'єкт.
Стосовно застосування наслідків спливу позовної давності, колегія суддів зазначає, що, зважаючи на положення статті 261 ЦК України суд не надає оцінки відповідним обставинам, оскільки позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному рішення, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі учасникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, колегія суддів встановила, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення, у зв'язку з чим підстав для задоволення скарги - колегія суддів не вбачає.
Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 233, 240, 269, п.1, ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 14.09.2021 у справі №917/542/21 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14.02.2022.
Головуючий суддя Р.А. Гетьман
Суддя О.І. Склярук
Суддя О.І. Терещенко