вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"31" січня 2022 р. Справа№ 910/1285/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Суліма В.В.
Майданевича А.Г.
за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,
за участю скаржниці та її представника згідно з протоколом судового засідання від 31.01.2022
за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Рожкової Юлії Володимирівни
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021
у справі № 910/1285/21 (суддя: Павленко Є.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудс Делівері»
до Фізичної особи - підприємця Рожкової Юлії Володимирівни
про стягнення 12 178, 19 грн,
1. Короткий зміст заявлених вимог
У січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фудс Делівері» (далі - ТОВ «Фудс Делівері», товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Рожкової Юлії Володимирівни (далі - ФОП Рожкової Ю.В.) про стягнення 12 178, 19 грн.
Позов обґрунтовано тим, що на виконання умов договору поставки № 2097, укладеного 26.10.2020 між ним та ФОП Рожковою Ю.В., позивач згідно з видатковими накладними поставив відповідачці товар на загальну суму 10 822, 01 грн. Однак, підприємець взяте на себе за вказаною угодою зобов'язання щодо оплати вартості цієї продукції не виконала, заборгувавши таким чином позивачу 10 822, 01 грн. Останній, посилаючись на ст. 509, 525, 530 Цивільного кодексу України та ст. 4 Господарського кодексу України, просив суд стягнути з відповідки вищезазначену суму боргу, а також 61, 90 грн трьох процентів річних, 1 082, 19 грн штрафу, 212, 09 грн пені, нарахованих у зв'язку з несплатою поставленого товару. Крім того, товариство просило суд стягнути з підприємця суму понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000, 00 грн.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 позов задоволено. Стягнуто з ФОП Рожкової Ю.В. на користь ТОВ «Фудс Делівері» 10 822, 01 грн заборгованості, 212, 09 грн пені, 1 082, 19 грн штрафу, 61, 90 грн трьох процентів річних, 2 270, 00 судового збору, а також 5 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Судом першої інстанції було зроблено висновок про обґрунтованість позовних вимог, в результаті чого їх задоволено в повному обсязі. А також, зважаючи на відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру судових витрат на оплату професійної правничої допомоги у зв'язку, зокрема, з їх неспіврозмірністю, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про покладення на підприємця 5 000, 00 грн витрат на правову допомогу адвоката.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, ФОП Рожкова Ю.В. звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 та наказ. Також скаржниця просила поновити строк на апеляційне оскарження і здійснити розгляд з викликом учасників справи.
Відповідно до протоколу розподілу судової справи між суддями від 23.06.2021 апеляційну скаргу у справі № 910/1285/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Зубець Л.П., Мартюк А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 було поновлено скаржниці строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Рожкової Ю.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021, надано учасникам справи час на подачу відзивів, заяв та клопотань. Так, судом апеляційної інстанції встановлено учасникам справи десятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подачі усіх заяв та клопотань. Справу призначено до розгляду на 25.08.2021.
25.08.2021 у судовому засіданні було оголошено перерву до 18.10.2021, а 18.10.2021 до 08.11.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 задоволено усну заяву про самовідвід головуючої судді Північного апеляційного господарського суду Алданової С.О. від розгляду апеляційної скарги ФОП Рожкової Ю.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі № 910/1285/21. Матеріали справи передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 ГПК України.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2021 апеляційну скаргу у справі № 910/1285/21 передано на розгляд колегії у складі: головуючий суддя - Коротун О.М. (головуючий), Сулім В.В., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2021 було, зокрема, прийнято апеляційну скаргу ФОП Рожкової Ю.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.; клопотання скаржниці про виклик свідків залишено без розгляду; клопотання про витребування доказів залишено без розгляду; запропоновано скаржниці надати пояснення з приводу заборгованості, яка нею визнається (у разі якщо така визнається); зобов'язано ПАТ «Укрпошта», її Київську міську дирекцію невідкладно, але не пізніше п'яти днів з дня вручення даної ухвали надати суду інформацію щодо обставин невручення поштового відправлення Господарського суду міста Києва на адресу ФОП Рожкової Ю.В. з підтверджуючими її висновки доказами; призначено до розгляду апеляційну скаргу у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників.
29.11.2021 до суду апеляційної інстанції від скаржниці надійшли клопотання про розгляд справи з викликом сторін та про виклик свідків.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 було задоволено клопотання ФОП Рожкової Ю.В. про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників судового процесу і призначено до розгляду вказану апеляційну скаргу з повідомленням (викликом) учасників судового процесу на 20.12.2021.
29.11.2021 та 01.12.2021 до суду апеляційної інстанції від Київської дирекції АТ «Укрпошта» та Акціонерного товариства «Укрпошта», відповідно надійшли листи (ідентичні за змістом), в яких товариство повідомило, що кореспонденція, яка надсилалася на адресу ФОП Рожкової Ю.В. під час розгляду справи в суді першої інстанції була доставлена адресату, однак не була вручена, оскільки двері квартири ніхто не відчинив. Повідомлення про надходження залишено в поштовій скриньці 04.02.2021, повторно повідомлення доставлено 08.02.2021. Оскільки за одержанням листа ніхто не звернувся, лист було повернуто 09.02.2021 на адресу відправника з причиною: «відсутність адресата за вказаною адресою». Причина повернення: «адресат відмовився» зазначена помилково.
20.12.2021 до суду від скаржниці надійшла вимога про те, щоб суддя-доповідач при винесені рішення не користувалася презумпціями добросовісності і фікціями. До вказаної вимоги було долучено квитанцію про погашення заборгованості. Також 20.12.2021 від заявниці надійшла вимога щодо розгляду справи справедливо, добросовісно і розумно відповідно до вимог ст. 55 Конституції України, в якій заявник просив відмовити позивачу у задоволенні позову.
В судовому засіданні 20.12.2021 було продовжено строк розгляду апеляційної скарги у даній справі та відкладено розгляд апеляційної скарги на 31.01.2022.
31.01.2022 до суду апеляційної інстанції від скаржниці надійшли додаткові пояснення.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч. 2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
За приписами ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що подані скаржницею заяви та клопотання з пропуском строку не можуть бути розглянуті в силу приписів процесуального законодавства та підлягають залишенню без розгляду на підставі ст. 118, 207 ГПК України, а розгляд справи здійснюється в межах, передбачених ст. 269 ГПК України.
Щодо вимог скаржниці стосовно порядку розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (ст. 129 Основного Закону).
Повноваження господарських судів, порядок здійснення судочинства у господарських судах визначені Господарським процесуальним кодексом України (ст.1 ГПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основні засади (принципи) господарського судочинства визначені у ч. 3 ст. 2 ГПК України, до яких належать: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Суд апеляційної інстанції здійснює в порядку, передбаченому нормами процесуального права та з дотриманням основних засад (принципів) господарського судочинства не в залежності від заявлення клопотань про такий розгляд. Клопотання про розгляд справи без дотримання наведених умов не можуть бути задоволені судом. Відповідно, розгляд справи здійснюється з дотриманням основних засад господарського судочинства та в порядку, передбаченому нормами процесуального права.
У судове засідання 31.01.2022 з'явилися скаржниця та її представник. Представник позивача у судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином завчасно в порядку, передбаченому ст. 120, 242 ГПК України, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, наявним в матеріалах справи.
Суд заслухав скаржницю та її представника, з'ясував обставини справи та перевірив їх доказами. Скаржниця у судовому засіданні зазначила, що підписувала акт звірки взаємних розрахунків. Також сторона повідомила, що товар отримала, частково розраховувалася з менеджерами позивача безпосередньо готівковими коштами, а частково - шляхом перерахування коштів на рахунок одного із менеджерів товариства. Частина заборгованості була погашена після ухвалення оскаржуваного рішення.
Скаржниця та її представник підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати.
4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів
Скаржниця зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, на думку апелянта, вказане рішення не відповідає обставинам справи та прийняте без участі апелянта (не було викликано та належним чином повідомлено про розгляд справи).
У додаткових поясненнях до апеляційної скарги Рожкова Ю.В. вказала про порушення судом першої інстанції положень статей 7, 11 та 236 ГПК України. А також зазначила про безпідставне задоволення судом першої інстанції вимог позивача про стягнення витрат на професійну правову допомогу з урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів, що підтверджують яким чином пов'язані між собою ТОВ «Юркомфорт» (юридична особа яка отримала оплату наданих послуг) та гр. Скубанов Б.І., який представляв інтереси позивача. Окрім цього скаржниця зазначила, що в матеріалах справи наявна копія платіжного доручення про сплату позивачем на рахунок ТОВ «Юркомфорт» суми у розмірі 5000 грн, однак не зрозуміло за які саме послуги було сплачено вказану суму.
Також у додаткових поясненнях, наданих на вимогу суду, відповідачка зазначила, що реальна сума заборгованості на момент подання позову становила 7 821,00 грн, а не 10 822,01 грн як зазначено в позові. Тоді як станом на 25.02.2021 заборгованість становила 5 979,63 грн.
А тому скаржник просив апеляційну скаргу у даній справі задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати з прийняттям нового рішення про відмову в позові повністю.
5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило, клопотання про продовження строку для його подачі не заявлялося.
6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції
Як вбачається з матеріалів справи та було правомірно встановлено судом першої інстанції, 26 жовтня 2020 року між ФОП Рожкової Ю.В. та ТОВ «Фудс Делівері» був укладений договір поставки № 2097, за умовами якого останнє взяло на себе обов'язок передати у власність відповідачу товар - продукти харчування, а підприємець - прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у додатках до цього договору, які є невід'ємною його частиною. Договір підписаний уповноваженим представником товариства та підприємцем, а також скріплений печаткою товариства.
У пункті 1.2 вказаного правочину визначено, що під додатками до нього маються на увазі додаткові угоди, специфікації, додатки, узгоджені постачальником замовлення покупця, рахунки та видаткові накладні, які видаються постачальником. Всі додатки до цього договору становлять його невід'ємну частину.
Пунктом 1.4 договору визначено, що поставка товару здійснюється окремими партіями. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, часткове співвідношення (асортимент, найменування) кожної партії товару узгоджуються сторонами шляхом оформлення замовлення (специфікацій) на поставку товару відповідно до умов, визначених цим договором.
Найменування, одиниця виміру та загальна кількість товару, що є предметом поставки за цією угодою, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначаються у відповідному замовленні покупця або узгоджуються сторонами у відповідних додатках (пункт 2.1 договору).
Поставка товару здійснюється партіями. Під партією товару розуміється частина товару за однією специфікацією, поставка якої може бути здійснена за згодою сторін (пункт 4.1 договору).
За пунктом 4.2 цієї угоди поставка товару здійснюється на умовах, визначених сторонами у специфікаціях та відповідно до правил міжнародної інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року.
Специфікація покупця повинна містити асортимент, кількість товарів, строк поставки (календарну дату) та повинна бути попередньо надіслана постачальнику не менше ніж за 7 календарних днів до поставки товару, у формі, що дозволяє зафіксувати момент передачі замовлення (лист, телеграма, телефонограма, факс, e-mail). Постачальник гарантує виконання прийнятого та узгодженого з покупцем специфікації, виходячи з наявного товару на складі постачальника (пункт 4.4 даного правочину).
Відповідно до пункту 4.6 договору право власності на товар, а разом з ним і ризик випадкової загибелі переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент отримання товару.
Згідно з пунктом 6.1 договору розрахунок за кожну партію товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів у безготівковій формі на поточний рахунок постачальника.
Пунктом 6.4 визначено, що покупець зобов'язується здійснити оплату товару не пізніше 14 календарних днів з дати приймання товару покупцем, що вказана в накладній.
Відповідно до пункту 6.6 договору днем здійснення платежу за договором, а отже днем виконання свого платіжного зобов'язання покупцем, вважається день, в який сума, що підлягає оплаті, зарахована на банківський рахунок постачальника.
Згідно з пунктом 12.1 договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на це представниками і скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2020 року. У випадку, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не заявить про намір припинити співробітництво за даним договором, він вважається пролонгованим на тих же умовах на наступний календарний рік. Такий же порядок продовження строку дії договору передбачається на кожний наступний термін його дії.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання умов вищезазначеного правочину позивач на підставі видаткових накладних: від 04.11.2020 № 16238, від 06.11.2020 № 16376, від 09.11.2020 № 16580, від 14.11.2020 № 16930, - поставив відповідачу товар на загальну суму 10 822, 01 грн. (у т.ч. ПДВ).
Факт поставки вказаного товару підтверджується наявними у матеріалах даної справи копіями вищенаведених видаткових накладних.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором поставки від 26.10.2020 № 2097 також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов даної угоди.
Крім того, на підтвердження вказаної суми основного боргу позивачем додано до позовної заяви акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.10.2020 по 13.12.2020, що підписаний уповноваженим представником товариства та підприємцем, а також скріплений печаткою товариства. Факт підписання вказаного акту підтвердила скаржниця у судовому засіданні.
Проте всупереч положенням вищенаведеного правочину відповідачка взятий на себе обов'язок по оплаті вартості поставленого їй товару (як це передбачено п. 6.1., 6.6. договору) не виконала, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У справі склалися правовідносини з договору поставки. Спір стосується неналежного виконання стороною договору зобов'язань із своєчасної оплати поставленого товару та розрахунку суми заборгованості.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору поставки позивач, на підставі таких видаткових накладних: від 04.11.2020 № 16238, від 06.11.2020 № 16376, від 09.11.2020 № 16580, від 14.11.2020 № 16930, поставив відповідачці товар на загальну суму 10 822, 01 грн (у т.ч. ПДВ).
За доводами скаржниці указані у неї (як вказував її представник) наявні сумнів щодо видаткових накладних № 16238, 16376, 16580, 16930, зокрема, сторона вважає, що вони були підписані кимось іншим. Водночас питання справжності первинних документів отримання товару, зокрема, питання про призначення експертизи, скаржницею перед судом не порушувалося. Самостійно заявницею відповідного висновку експерта не надано. Водночас відсутні будь-які претензії щодо кількості, якості та строків поставки.
Натомість сама заявниця скарги у своїх пояснення зазначила, що між сторонами склалися та тривали певний час відповідні правовідносини з поставки товару, будь-яких заперечень щодо якості та кількості товару нею не заявлялося. Непорозуміння виникли у зв'язку із запровадженими карантинними обмеженнями та тимчасовим припиненням здійснення господарської діяльності.
Крім того, скаржниця особисто у судовому засіданні визнала факт підписання договору, акту звірки взаємних розрахунків.
Водночас скаржниця щодо суми боргу вказувала, що станом на день подання позову заборгованість зменшилась до 7 821,01 грн у зв'язку з тим, що Рожковою Ю.В. було сплачено грошові кошти в розмірі 3 000, 00 грн, а саме: 2 000,00 грн було передано особисто менеджеру ТОВ «Фудс Делівері» готівкою, а 1 000, 00 грн було перераховано на платіжну карту цього ж менеджера ТОВ «Фудс Делівері» ОСОБА_2 . Також апелянт зазначила, що станом на 25.02.2021 заборгованість ще більше зменшилась, а саме на суму 1 842, 00 грн, яку також було готівкою передано менеджеру ТОВ «Фудс Делівері» ОСОБА_2 .
Водночас відповідно до п. 6.1., 6.6. договору днем здійснення платежу за договором, а отже днем виконання свого платіжного зобов'язання покупцем, вважається день, в який сума, що підлягає оплаті, зарахована на банківський рахунок постачальника.
Скаржницею не було подано жодних належних доказів перерахування суми заборгованості у розмірі 10 822,01 грн на момент звернення з позовом та ухвалення рішення судом першої інстанції на рахунок саме позивача в обумовлених спірним договором спосіб. При цьому в матеріалах справи наявний акт звірки взаємних розрахунків, підписаний особисто скаржницею.
Діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акту звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 924/1263/19
У даному випадку Північний апеляційний господарський суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17.
В силу приписів ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За загальним правилом норми процесуального права застосовуються в редакції, чинній на момент ухвалення рішення.
Система доказування у господарському процесі, засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту, чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини відповідними належними та допустимими доказами. При чому, ключовим фактором у тому, як сторона користується стандартами доказування виступає, її зацікавленість у вирішенні господарського спору на свою користь.
Якщо існує певний юридичний факт, який входить до предмету доказування по справі, то мають бути наявні відповідні докази на підтвердження цього факту або об'єктивні причини та розумне пояснення їх відсутності. Однак, якщо сторона з тих чи інших причин не доводить певну важливу для розгляду справи обставину, то суд, оцінюючи докази «за внутрішнім переконанням» вирішує, чи мав місце певний факт, що підлягаю доказуванню, чи він є просто надуманим.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 (заява № 59166/12) «Дж. К. та Інші проти Швеції» (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що «У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
За таких обставин суд апеляційної інстанції, враховуючи стандарти доказування, зокрема, критерію вірогідності доказів (ст. 79 ГПК України), надані сторонами докази (видаткові накладні, підписаний скаржницею акт звіряння взаємних розрахунків, здійснення часткових сплат), дії скаржниці щодо визнання боргу, вчинення часткових проплат, за відсутності належного спростування факт сплати заборгованості, дійшов висновку про те, що докази, надані на підтвердження факту заборгованості є більш вірогідними, ніж докази на підтвердження факту відсутності заборгованості. А тому доводи скаржниці щодо відсутності заборгованості, відхиляються як необґрунтовані, оскільки спростовуються матеріалами справи та встановленими обставинами.
Щодо доводів скаржниці про надання коштів фізичним особам (працівникам позивача) суд апеляційної інстанції зазначає, що такі розрахунки, у разі, якщо такі дійсно нею здійснено, було (навіть помилково, тощо) вчинено поза межами регулювання укладеного між сторонами договору поставки. Відповідно, у разі доведення відповідної обставини, заявниця може звернутися до суду за стягнення таких коштів з відповідних фізичних осіб, які утримують їх без належної правової підстави (ст. 1212 Цивільного кодексу України) в загальному порядку.
Щодо доводів скаржниці про часткове погашення боргу на стадії апеляційного перегляду рішення, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Так, в судовому засіданні 20.12.2021 апелянтом було надано для огляду оригінал квитанції про оплату боргу за спірним договором № 2097 на суму 4 980,00 грн.
Примусове виконання рішень проводиться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Права і обов'язки сторін та інших учасників виконавчого провадження визначені у ст. 19 вказаного Закону, згідно з ч. 4 якої 4. сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Норма ч. 3 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач, зокрема, зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Аналіз наведених норм виконавчого провадження свідчить про обов'язковість зазначення про добровільну сплату боржником за судовим рішенням. Відповідна сума зараховується у процесі виконавчого провадження виконавцем. А тому сплачена скаржницею сума заборгованості підлягає до зарахування в процесі виконавчого провадження. Також скаржницею може окремо порушуватися питання про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню частково в порядку ст. 328 ГПК України.
За таких обставин, враховуючи те, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення були відсутні докази сплати частини заборгованості, як і власне сам факт такої сплати, доводи скаржниці в цій частині не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції..
Таким чином, суд апеляційної інстанції, перевіряючи рішення в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 10 822, 01 грн, дійшов висновку, що сума основного боргу є обґрунтована та документально підтверджена. Натомість доводи скаржниці щодо погашення частини боргу не спростовують вищевстановленого та факту заборгованості на момент ухвалення оскаржуваного рішення, а тому такі доводи не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого господарського суду в цій частині та визнаються необґрунтованими.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох процентів річних, штрафу та пені за заявлені позивачем періоди, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом про їх арифметичну вірність. А тому рішення місцевого господарського суду про стягнення 10 822, 01 грн суми основаного боргу, 61, 90 грн трьох процентів річних, 1 082, 19 грн штрафу, 212, 09 грн пені за заявлені періоди - слід залишити без змін, а апеляційну скаргу у цій частині - без задоволення.
При цьому суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржниці щодо такої підстави для скасування оскаржуваного акту, як її неналежне повідомлення з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі від 01.02.2021 була надіслана відповідачці на адресу, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (04060, місто Київ, ВУЛИЦЯ ОЛЬЖИЧА, будинок 23, квартира 38).
На запит суду апеляційної інстанції від Акціонерного товариства «Укрпошта» та її Київської дирекції надійшли листи, в яких товариство повідомило, що кореспонденція, яка надсилалася на адресу ФОП Рожкової Ю.В. під час розгляду справи в суді першої інстанції була доставлена адресату, однак не була вручена, оскільки двері квартири ніхто не відчинив. Повідомлення про надходження залишено в поштовій скриньці 04.02.2021, повторно повідомлення доставлено 08.02.2021. Оскільки за одержанням листа ніхто не звернувся, лист було повернуто 09.02.2021 на адресу відправника з причиною: «відсутність адресата за вказаною адресою». Причина повернення: «адресат відмовився» зазначена помилково.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
За таких обставин, враховуючи те, що суд першої інстанції надіслав кореспонденцію відповідачці на відому йому адресу, яка відповідає адресі, зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і така кореспонденція повернулася до суду першої інстанції з відміткою: «відсутність адресата за вказаною адресою» (з урахуванням відповіді АТ «Укрпошта»), то судове рішення, у відповідності з положеннями ч. 6 ст. 242 ГПК України, вважається врученим сторін. Відповідно, доводи скаржниці у вказаній частині, як обов'язкова підстава скасування рішення - ч. 1 ст. 277 ГПК України, відхиляються як необґрунтовані.
Щодо стягнення з відповідачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).
Так, суд першої інстанції зазначив у судовому рішенні, що до матеріалів справи позивачем долучено: копію договору про надання правової допомоги у господарських справах від 25 січня 2021 року № 7-Ю; довіреність на представника від 26 січня 2021 року; копію рахунку-фактури від 25 січня 2021 року № ЮК-015; копію платіжного доручення від 26 січня 2021 року № 3926 на суму 5 000,00 грн.
Судом встановлено, що товариство відповідно до рахунку-фактури від 25 січня 2021 року № ЮК-015 сплатило на рахунок ТОВ "Юркомфорт" 5 000, 00 грн. Дана обставина підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення від 26 січня 2021 року № 3926. Суд першої інстанції дійшов помилкового про обґрунтованість суми витрат на професійну правничу допомогу заявлену позивачем та стягнув 5 000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на таке.
Суд першої інстанції не врахував критерії - дійсності, обґрунтованості, розумності цих витрат, на необхідність врахування яких вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, ЄСПЛ у вказаних судових рішеннях. Так, суд не дослідив які саме послуги адвокатом надавались позивачу у суді першої інстанції, скільки годин було затрачено на надання цих послуг. Також суд апеляційної інстанції не погоджується, що сума адвокатських витрат (які становлять майже 50% ціни позову) є співмірними та обґрунтованими. Більше того, в матеріалах справи відсутній детальний опис виконаних адвокатом робіт, що є підставою для відмови у стягненні таких витрат.
Отже, судове рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції було прийнято всупереч ст. 126, 129 ГПК України, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі № 910/1285/21 в цій частині необхідно скасувати.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, про обґрунтованість заявлених до стягнення позивачем позовних вимог (сума основного боргу та похідні вимоги). Рішення місцевого господарського суду про стягнення 10 822,01 грн суми основаного боргу, 61, 90 грн трьох процентів річних, 1 082, 19 грн штрафу, 212,09 грн пені - слід залишити без змін, а апеляційну скаргу в цій частині - без задоволення.
Водночас оскільки рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції було прийнято всупереч ст. 126, 129 ГПК України, тому рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі № 910/1285/21 в цій частині необхідно скасувати, з ухваленням нового - про відмову в задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу.
9. Судові витрати
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Рожкової Юлії Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі № 910/1285/21 - задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі № 910/1285/21 - скасувати в частині стягнення 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. В решті апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Рожкової Юлії Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі № 910/1285/21 - залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі № 910/1285/21 - без змін.
4. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 09.02.2022, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді-доповідача з 01.02.2022 до 08.02.2022.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді В.В. Сулім
А.Г. Майданевич