79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"31" січня 2022 р. Справа №921/138/21
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді Кордюк Г.Т.
суддів Марка Р.І.
Плотніцького Б.Д.
секретар судового засідання Матіїшин Х.В.
розглядаючи апеляційну скаргу Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради за №25351 від 15.11.2021 року (вх. № 01-05/3840/21 від 17.11.2021 року)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.10.2021
у справі № 921/138/21
за позовом: Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонусмедікус»
про стягнення 1 667 510,09 грн.
За участю представників від:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився;
15.03.2021 у Господарський суд Тернопільської області звернулось Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради з позовом (з врахуванням заяви №293/9.1-18 від 27.05.2021 про збільшення розміру позовних вимог (а.с.187-189,т.1), яка прийнята ухвалою суду від 25.06.2021) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонусмедікус» (далі по тексту - ТОВ «Бонусмедікус») про стягнення заборгованості у розмірі 1 587 396,36 грн., яка виникла внаслідок невиконання з січня 2020 року по квітень 2021 року обов'язку зі сплати орендної плати по договору №48 від 01.04.2017, який укладений між сторонами, а також стягнення нарахованих з цієї суми основного боргу, на підставі п. 9.4 договору, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на загальну суму 62 668,35 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання по сплаті основного боргу в період з 16.03.2020 по 20.05.2021, та нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України з основної суми боргу 3% річних у розмірі 17 445,38 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 16.03.2020 по 20.05.2021.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 19.10.2021 вищезазначений позов задоволень частково. Стягнуто з ТОВ «Бонусмедікус» на користь Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради 770 191,91 грн. - боргу, 26 299,30 грн. - пені, 5 926,55 грн. - 3% річних. Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог про стягнення 817 204,45 грн. - основного боргу, 36 369,05 грн. - пені та 11 518,83 грн. - 3% річних.
Встановивши, що при виконанні договору №48 від 01.04.2017 об'єкт оренди перебував під арештом, накладеним у межах кримінального провадження №42019211180000107 від 20.11.2019, суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність обставин, передбачених ч. 6 ст. 762 ЦК України, які унеможливили використання орендарем (відповідачем) майна з незалежних від нього причин.
З огляду на це, враховуючи заявлений позивачем період для стягнення орендної плати (з січня 2020 року по квітень 2021 року), періоди які охоплюють перебування майна під арештом (з 12.12.2019 по 03.02.2020, з 04.02.2020 по 24.09.2020, з 23.10.2020 по 18.11.2020), місцевий господарський суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення заборгованості по орендній платі у сумі 770 191,91 грн. за період фактичного використання відповідачем орендованого майна (з 25.09.2020 по 22.10.2020 та з 19.11.2020 по 30.04.2021), однак відмовив у задоволенні решти суми основного боргу в розмірі 817 204,45 грн., яка заявлена позивачем.
Перевіривши заявлені до стягнення похідних вимог по пені та 3% річних на суму основного боргу, враховуючи періоди користування орендованим майном, суд встановив правомірність їх нарахувань у розмірі 26 299,30 грн. - пені та 5 926,55 грн. - 3% річних, які підлягають до задоволення, та необґрунтованість вимог в частині стягнення 32 039,05 грн. грн. - пені та 11 518,83 грн. - 3% річних, у задоволенні яких вирішив відмовити.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.10.2021 скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що:
1)висновок суду про наявність об'єктивних обставин неможливості використання орендованого майна, які звільняють відповідача від плати за користування цим орендованим майном, не відповідає фактичним обставинам по справі та приписам ч. 6 ст. 762 ЦК України, застосування якої викладено у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16, від 27.08.2019 у справі №914/2264/17, від 18.08.2020 у справі №910/10657/19, чого всупереч ч. 4 ст. 236 ГПК України не враховано в оскаржуваному рішенні;
2)суд першої інстанції не врахував, що відповідач не вживав заходів щодо звільнення його від сплати орендної платина період дії арешту, який накладений у кримінальному провадженні №42019211180000107 від 20.11.2019, а тому наслідки такої бездіяльності орендаря не можуть покладатись на орендодавця (позивач).
Відповідач не скористався правом, наданим ст. 263 ГПК України, відзиві на апеляційну скаргу не подав.
У судове засідання 31.01.2022 представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про час, дату та місце слухання справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, згідно яких ухвала суду від 10.01.2022 про відкладення розгляду справи завчасно вручена представникам сторін.
25.01.2022 на адресу Західного апеляційного господарського суду від апелянта надійшло клопотання про здійснення розгляду справи без його участі.
Відповідач причин неявки суду не повідомив.
З огляду на це суд ухвалив у відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України здійснювати розгляд справи без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши доводи і заперечення наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі встановленими судом першої інстанції та неоспореними обставинами, а також обставини, встановленими судом апеляційної інстанції, і визначеними відповідно до них правовідносини вбачається, що між виконавчим комітетом Тернопільської міської ради в особі комунального підприємства «Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр» (орендодавець) та ТОВ «Бонусмедікус» (орендарем, відповідачем) було укладено договір №48 від 01.04.2017 (а.с.10-13,т.1), за умовами п. 1.1 якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар - прийняти в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно (нежитлові приміщення) комунальної власності, площею 1 294,40 кв. м., розміщене за адресою: м. Тернопіль, вул. І. Франка, 3, для використання під діяльність лікарняних закладів, загальну медичну практику, спеціалізовану медичну практику, стоматологічну практику та іншу діяльність у сфері охорони здоров'я.
У пунктах 3.1, 3.2, 3.5 цього договору сторони обумовили, що орендна плата визначається на підставі Положення про орендну комунального майна територіальної громади м. Тернополя затвердженого рішенням міської ради від 20.06.2011 за №6/9/14 «Про удосконалення порядку оренди майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Тернополя», або за результатами конкурсу на право оренди комунального майна. Орендна плата за базовий місяць оренди квітень 2017 року розраховується шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за березень 2017 року - квітень 2017 року. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць оренди, і перераховується не пізніше 15 числа наступного місяця, з врахуванням ПДВ.
Договір укладено строком на 35 місяців, що діє з 01.04.2017 по 29.02.2020 (п. 10.1 договору оренди №48 від 01.04.2017).
Згідно з п. 10.3 договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору.
Вподальшому між сторонами підписано додатки до договору оренди, зокрема:
-додаток від 14.07.2017 (а.с.15,т.1), яким внесено зміни в п. 3.5 договору оренди щодо реквізитів та одержувача орендної плати;
-додаток від 16.05.2019 (а.с.16,т.1), яким внесено зміни до п. 1.1 договору оренди щодо площі орендованого майна, яка згідно виготовленого нового технічного паспорта складає 1 278,7 кв. м., а не 1 294,40 кв. м., як було до цього;
-додаток від 06.03.2020 (а.с.17,т.1), яким внесено зміни в п. 1.1, 3.1, 3.5 договору оренди щодо вартості орендованого майна та продовжено термін до 31.01.2023.
Решта умов договору №48 від 01.04.2017 залишились незмінними.
Рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 05.07.2017 за №470 про безоплатну передачу на баланс майна комунальної власності усі права та обов'язки щодо управління майном приміщенням по вул. І. Франка, 3 в м. Тернопіль загальною площею 3222,2кв.м (у тому числі орендоване майно) передано Управлінню обліку та контролю за використанням комунального майна (позивачу у справі).
На виконання умов вищезазначеного договору, орендоване приміщення передано згідно актом приймання-передачі від 01.04.2017 (а.с.9,т.1), який підписаний повноважними представниками без заперечень.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У частині першій статті 284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.
За частиною першою статті 773 ЦК України на наймача покладений обов'язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.
За змістом ч. 1, 2 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.
Отже, набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.
Аналіз приписів частин 1-3, 6 статті 283 ГК України дозволяє дійти висновку, що орендні правовідносини, які виникають між суб'єктами господарювання, опосередковуються укладенням договору оренди, за яким одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності; об'єктом оренди може бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною другою статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Отже, місцевий господарський суд правильно кваліфікував, що спірні правовідносини виникли з приводу оренди комунального майна до якого застосовуються норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України) та іншими нормативними актами, прийнятими на їх виконання.
Зі змісту заявленого позову вбачається, що, серед іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача, як орендаря, заборгованість по орендній платі, яка виникла з січня 2020 року по квітень 2021 року.
З огляду на це для правильного вирішення спору в даній справі необхідно встановити період протягом якого об'єкт оренди перебував у користуванні відповідача на підставі укладеного між сторонами договору, за наслідками чого з'ясувати чи наявні правові підстави для стягнення з нього заявленої до стягнення суми орендної плати, оскільки відповідач стверджує, що у нього не було об'єктивної можливості використовувати цей об'єкт через карантинні обмеження та перебуванням цього майна під арештом у межах кримінального провадження (тобто з'ясувати чи наявні обставини, які звільняють орендаря від обов'язку сплачувати орендну плату за чинним договором).
Аналіз ч. 1 ст. 759 та ч. 1 ст.785 ЦК України дозволяє дійти висновку, що договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов'язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
За приписами ч. 2, 4 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Згідно з статтею 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Тобто законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).
Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря.
Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №127/14633/16-ц, постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №926/2119/17, постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №924/195/16, пункті 54 постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №921/309/18, пункті 26 постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 27.08.2019 у справі №906/565/18).
Судом встановлено, що відповідно до п. 2.7 договору №48 від 01.04.2017 майно (нежитлові приміщення) вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.
Отже, сторони договору №48 від 01.04.2017 не встановили інший порядок припинення орендних правовідносин при поверненні орендарем об'єкту оренди орендодавцю після закінчення дії договору, ніж визначений законом, тобто шляхом підписання акту приймання-передачі.
Судами встановлено, що орендні правовідносини між сторонами не припинялись, акт, згідно якого орендар повертав майно орендодавцю, - не підписувався, а тому орендні правовідносини з приводу використання нежитлових приміщень комунальної власності, площею 1 278,7 кв. м., розміщене за адресою: м. Тернопіль, вул. І. Франка, 3на підставі №48 від 01.04.2017 розпочались починаючи з 01.04.2017 та тривають до цих пір. Ці обставини також підтверджуються укладеним між сторонами додатком від 06.03.2020 (а.с.17,т.1), яким продовжено термін дії договору №48 від 01.04.2017 до 31.01.2023.
Доказів протилежного сторонами не надано, а судами не встановлено.
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Законодавець у частині першій статті 614 ЦК України визначив, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Правові наслідки порушення умов договору оренди визначені відповідними нормами ЦК України та ГК України.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2 ст. 218 ГК України, ст. 617 ЦК України).
У даній справі судами встановлено, що орендодавець рекомендованою поштою направив на адресу орендаря рахунки та вимоги про оплату орендної плати на загальну суму 1 938 346,97 грн. за період з січення 2020 року по квітень 2021 року (від 19.05.2020 за №250/9-у, від 22.07.2020 за №351/9-у, від 21.09.2020 за №415/9-у, від 21.10.2020 за №464/9-у, від 10.12.2020 за №595/9-у, від 20.01.2021 за №33/9.1-у, від 17.02.2021 за №100/9.1-18, від 17.03.2021 за №166/9.1-18, від 20.04.2021 за №240/9.1-18, від 17.05.2021 за № 274/9.1-18).
За результатами розгляду отриманих рахунків та вимог відповідачем здійснено часткову оплату в сумі 350 950,61 грн., що підтверджується виписками по рахунку. Щодо іншої суми, орендар звернув увагу орендодавця про необхідність здійснити перерахунок орендної плати, з врахуванням періодів перебування майна під арештом та звільнення орендаря від сплати орендної плати на підставі ст. 762 ЦК України, на що отримав відповідь останнього, що дане питання належить до повноважень власника майна.
Відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Отже, наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Крім того, обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними. Відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством (правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі №910/7495/16).
Частиною другою статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ( в редакції Закону від 17.03.2020) визначено (невичерпний) перелік обставин, що можуть бути визнані форс-мажором (обставинами непереборної сили). Так, відповідно до даної норми Закону форс-мажорними обставинами є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами зокрема, введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Одне лише передбачене законом віднесення введеного карантину до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання конкретного договору. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести. Існування обставин форс-мажору щодо порушення/невиконання зобов'язань, які виникли внаслідок укладення договору оренди між резидентами України, може доводитися будь-якими доказами (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20).
На виконання ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (назва постанови в редакції постанов Кабінету Міністрів України №215 від 16.03.2020, №255 від 02.04.2020), установлено на усій території України карантин з 12 березня до 3 квітня 2020 року.
Постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 за №239, від 22.04.2020 за №291, від 11.05.2020 за №349, від 20.05.2020 за №392, від 17.06.2020 за №500, від 22.07.2020 за №641, від 26.08.2020 за №760, від 13.10.2020 за №956, від 09.12.2020 за №1236, від 17.02.2021 за №104, від 21.04.2021 за №405, від 16.06.2021 за №611, від 11.08.2021 за №855, від 22.09.2021 за №981 до постанови від 11.03.2020 за №211 внесені зміни, якими дію карантину продовжено до 31.12.2021.
Відповідно до пунктів 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 22.07.2020 за №641, залежно від епідемічної ситуації в регіоні або районі чи місті обласного значення встановлюється зелений, жовтий, помаранчевий або червоний рівень епідемічної небезпеки поширення COVID-19 за результатом оцінки епідемічних показників, який визначається рішенням Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, яке розміщується на офіційному інформаційному порталі Кабінету Міністрів України (за посиланням http://covid19.gov.ua).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 за №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на території регіонів, на яких установлений червоний рівень епідемічної небезпеки, додатково до обмежувальних протиепідемічних заходів, передбачених п.3 цієї постанови, забороняється приймання відвідувачів суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері торговельного і побутового обслуговування населення, крім діяльності з надання послуг, зокрема , медичної практики (пп.4 п.35 постанови).
Відповідно до протоколів позачергового засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій встановлено «червоний «рівень епідемічної небезпеки поширення COVID-19, зокрема, в місті Тернопіль: - протоколи №15 від 31.07.2020, №16 від 07.08.2020 (03.08.2020 - 07.08.2020); протоколи №28 від 03.09.2020, №30 від 10.09.2020, №31 від 18.09.2020 (07.09.2020 - 21.09.2020р.); протоколи №33 від 24.09.2020, №34 від 01.10.2020, №35 від 09.10.2020 (28.09.2020 - 12.10.2020); протоколи №37 від 15.10.2020, №39 від 23.10.2020, №40 від 30.10.2020 (19.10.2020 - 02.11.2020).
Відповідно до п.8 постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 22.07.2020 за №641 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №332 та №343 від 04.05.2020) на період карантину забороняється закладам охорони здоров'я проведення планових заходів з госпіталізації та планових операцій, крім, зокрема, надання стоматологічної допомоги, проведення інших невідкладних і термінових заходів з госпіталізації та планових операцій, якщо внаслідок їх перенесення (відтермінування) існує значний ризик для життя.
Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 17.06.2020 за №441 «Про звільнення від плати за оренду майна комунальної власності» прийнятого на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 за №211, звільнено від орендної плати за оренду комунального майна з 17.03.2020 по 11.05.2020 орендарів, згідно із переліком, який є додатком до рішення, зокрема, ТОВ «Бонусмедікус».
Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що відповідно до введених державою карантинних заходів, рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 17.06.2020 за №441, відповідача звільнено від орендної плати за період з 17.03.2020 по 11.05.2020.
Окрім того, однією із обставин неможливості використання майна орендар зазначає те, що згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України є арешт майна - тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Судами встановлено, що ухвалами слідчого судді, за участі Тернопільської міської ради та ТОВ «Бонусмедікус», за клопотанням прокурора, враховуючи ризик незаконного відчуження об'єкту нерухомості за адресою: м. Тернопіль, вул. І. Франка, 3, загальною площею 3151,8 кв. м. ( у тому числі орендованого майна) накладено арешт на дане майно у межах кримінального провадження №42019211180000107 шляхом заборони на відчуження, розпорядження та користування (які за їх змістом підлягали негайному виконанню):
-ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 12.12.2019 у справі №607/28845/19 про арешт майна, який знятий ухвалою від 03.02.2020 у справі №607/1618/20;
-ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 04.02.2020 року у справі №607/2102/20 про арешт майна, який знятий ухвалою від 24.09.2020 у справі №607/15888/20;
-ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 23.10.2020 у справі №463/9993/20 про арешт майна, який знятий ухвалою судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду від 18.11.2020 у справі №463/9993/20.
Таким чином, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що у період з 12.12.2019 по 03.02.2020, з 04.02.2020 по 24.09.2020 та з 23.10.2020 по 18.11.2020 на приміщення за адресою: м. Тернопіль вул. І. Франка, 3, загальною площею 3151,8 кв. м., ухвалами слідчого судді накладено арешти шляхом заборони користування ними, що позивачем не заперечується, а тому відповідач не мав фактичного доступу до орендованого приміщення та не отримував доходу від діяльності з незалежних від нього причин.
Представник позивача, в процесі розгляду справи, не надав доказів на спростування доводів відповідача щодо не можливого доступу до орендованого приміщення, користування ним та комунальними послугами відповідно до цільового призначення у періоди перебування майна під арештом.
Доводи апелянта про те, що відповідач не вживав заходів у вигляді відповідних звернень до орендодавця щодо звільнення його від сплати орендної плати на період дії арешту, який накладений у кримінальному провадженні №42019211180000107 від 20.11.2019, а тому наслідки такої бездіяльності орендаря не можуть покладатись на орендодавця (позивач), відхиляються апеляційним господарським судом, оскільки обмеження доступу до орендованого приміщення, користування ним та комунальними послугами відповідно до цільового призначення у періоди перебування майна під арештом, є обов'язковими в силу ухвал слідчого судді та не вимагають одержання додаткового дозволу від орендодавця.
З огляду на це спростовуються твердження апелянта про те, що висновок суду про наявність об'єктивних обставин неможливості використання орендованого майна, які звільняють відповідача від плати за користування цим орендованим майном, не відповідає фактичним обставинам по справі та приписам ч. 6 ст. 762 ЦК України.
Покликаючись на неврахування судом першої інстанції висновків, які викладені у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16, від 27.08.2019 у справі №914/2264/17, від 18.08.2020 у справі №910/10657/19, апелянт стверджує про те, що загальновідомість факту наявності обставин, які спричинюють неможливість використання об'єкта оренди не звільняє орендаря від доведення факту неможливості використання майна.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає, що такі твердження апелянта не підлягають застосуванню в даній справі, оскільки відповідач, як орендар, у даній справі покликається не на загальновідомі факти, а на обставини неможливості використання орендованого приміщення, які були загальнообов'язковими, в силу карантинних обмежень та ухвал слідчого судді. Тобто в даній справі об'єктивна неможливість відповідача використовувати орендоване майно підтверджена загальнообов'язковими приписами, а не загально відомими фактами, як у справах №910/7495/16, №914/2264/17 та №910/10657/19, які переглядались Верховним Судом та на які покликається апелянт.
Таким чином, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що при виконанні Договору оренди у період перебування орендованого майна під арештом, склалися обставини, які унеможливили використання орендарем майна з незалежних від нього причин, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог у сумі 817 204,45грн., яка відповідає сумі контррозрахунку відповідача, перевіреного позивачем на відповідність здійснених нарахувань.
Отже, враховуючи заявлений позивачем період для стягнення орендної плати (з січня 2020 року по квітень 2021 року), періоди які охоплюють перебування майна під арештом ( з 12.12.2019 по 03.02.2020, з 04.02.2020 по 24.09.2020, з 23.10.2020 по 18.11.2020), правомірно заявленими до стягнення є вимоги у сумі 770 191,91 грн. за період фактичного користування орендарем майном (з 25.09.2020 по 22.10.2020 та з 19.11.2020 по 30.04.2021).
Частиною 2 ст. 625 ЦК України, встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Щодо стягнення трьох процентів річних, то сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 11 листопада 2019 року у справі № 910/15951/18.
Пунктом 9.4 договору передбачено, що за несвоєчасне або не в повному обсязі внесення орендної плати орендар сплачує пеню (від несплаченої суми) в розмірі подвійної облікової ставки Нацбанку України, що діяла в період, за який стягується пеня, за кожен день прострочення.
Перевіривши заявлені до стягнення вимоги по пені та 3% річних на суму боргу, враховуючи періоди користування орендованим майном, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість нарахувань у розмірі 26 299,30 грн. пені та 5 926,55 грн. 3% річних, а тому правильно задоволено позовні вимоги в цій частині. Відповідно суд першої інстанції правильно відмовив в частині стягнення 32 039,05 грн. грн. пені та 11 518,83 грн. 3% річних, оскільки такі безпідставно заявлені.
З огляду на вищезазначене, апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради за №25351 від 15.11.2021 року (вх. № 01-05/3840/21 від 17.11.2021 року) підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - залишенню без змін.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи залишення апеляційних скарг без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення судового збору за подання апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
апеляційну скаргу Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради за №25351 від 15.11.2021 року (вх. № 01-05/3840/21 від 17.11.2021 року) - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.10.2021 у справі №921/138/21 - залишити без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 19 466,43 грн. покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її прийняття згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий-суддя: Г.Т. Кордюк
Судді: Р.І. Марко
Б.Д. Плотніцький
Повний текст постанови складено 07.02.2022.