10 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 300/3784/21 пров. № А/857/21952/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року, ухвалене суддею Главач І.А. у м. Івано-Франківську в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 300/3784/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
27 липня 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Івано-Франківського обласного центру комплектування та соціальної підтримки, у якому просив визнати протиправними дії щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 29.05.2017 до 28.02.2018 включно та зобов'язати здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за вказаний період із врахуванням базового місяця січень 2008 року; зобов'язання надати розгорнуту довідку про щомісячне грошове забезпечення за період з березня 2018 року по лютий 2021 року із зазначенням виплати індексації та встановлення базового місяця; зобов'язати здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року по лютий 2021 року.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.05.2017 до 28.02.2018 включно.
Зобов'язано Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 29.05.2017 до 28.02.2018 включно із застосуванням базового місяця січень 2008 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зводяться до невірного обрання судом способу захисту порушених прав позивача, вказуючи на те, що системний аналіз приписів Закону №2382-ІІ та Порядку №1078 дає підстави для висновку, що нарахування суми індексації за певний період належить до його дискреційних повноважень, а тому відсутні правові підстави для визначення зобов'язання здійснити позивачу розрахунок індексації з урахуванням конкретного базового місяця січень 2008 року.
В обґрунтування правомірності дій щодо нарахування та виплати індексації в оскаржуваний період, скаржник вказує на відсутність відповідного фінансування у Міністерстві оборони України. Крім того, вказує на те, що відповідно до роз'яснень Мінсоцполітики механізм нарахування а виплати індексації за попередні роки Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, не передбачено.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , старший солдат, проходив військову службу за контрактом у підрозділі Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки у період 29.05.2017 по 02.02.2021.
02.02.2021 старшого солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 29 грудня 2020 року №121-РС на посаду навідника розвідувального відділення розвідувального взводу військової частини НОМЕР_2 , ВОС 124281А, який прибув з Тисменицького РТЦК та СП Івано-Франківської області, з 02 лютого 2021 року зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення, а на котлове забезпечення з 03 лютого 2021 року і вважати такими, що з 02 лютого 2021 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою (а.с.10).
На звернення ОСОБА_1 24.03.2021 із письмовою заявою щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 29.05.2017 до 02.02.2021 включно, Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки листом №9/2/249 05.04.2021, покликаючись на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України №0290/П-1094/1013 від 25.07.2021, ст. 51 Бюджетного кодексу України, повідомив заявника про те, що керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. Відповідно до статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. У межах фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року лютому 2018 року у Міністерства оборони України не було. Зазначив також, що Порядком проведення індексації грошових доходів населення №1078 не передбачений механізм проведення та нарахування виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди. Тому здійснити фактичну виплату за період з 29.05.2021 по 28.08.2021 немає підстав. За період березень 2018 року - лютий 2021 року індексація грошового забезпечення виплачена в повному обсязі згідно з чинним законодавством (а.с.11-14).
ОСОБА_1 , вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за спірні періоди у належному розмірі протиправними, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.92 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі єЗакон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону №2011-XII).
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з положеннями статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення в межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Як зазначено Верховним Судом в постановах від 19 червня 2019 року (справа №825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа №825/565/17), індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку №1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону №1282-XII, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078), який поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 (до 01.01.2016 - 101) відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
При цьому, до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1013 від 09.12.2015 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати), а базовий місяць (місяць підвищення) визначався у разі коли зросла зарплата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати.
Отже, до 01.12.2015 на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру (місяць, в якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових).
Аналогічна правова позиція випливає зі змісту постанов Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 і від 22 липня 2020 року у справі №400/3017/19.
Предметом спору у цій справі є оцінка: наявності чи відсутності підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 29.05.2-017 по 02.02.2021 з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року, як базових місяців для розрахунку.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1-3 ст. 90 КАС України).
Згідно доказів, наявних у матеріалах справи, з 29 травня 2017 року по лютий 2018 року позивачу індексація грошового забезпечення не проводилась. Водночас по лютий 2018 року відповідач не нараховував та не виплачував військовослужбовцям індексацію грошового забезпечення у зв'язку з відсутністю відповідного фінансування Міноборони. З грудня 2018 року індексацію грошового забезпечення позивачу нараховано та виплачено відповідачем з урахуванням березня 2018 року, як базового місяця.
Оскільки позивача зараховано до списків особового складу військової частини після 01.12.2015 (29.05.2017) визначення базового місяця в даному випадку залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яка вперше відбулась у січні 2008 року на підставіпостанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 січня 2008 року та втратила чинність 01 березня 2018 року у зв'язку з прийняттямнаказу Міністерства оборони України від 01 березня 2018 року № 90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України».
Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року, що є підставою для встановлення іншого базового місяця для проведення індексації, не відбувалося.
Після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб(набрала законної сили 01 березня 2018 року), якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.
Отже, у межах спірних правовідносин саме січень 2008 року та березень 2018 року є базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення позивача.
Слід зазначити, що між сторонами відсутній спір в частині визначення березня 2018 року, як базового місяця.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що з березня 2018 року відповідач правомірно визначав базовим місяцем для нарахування індексації березень 2018 року, а тому, починаючи з березня 2018 року по листопад 2018 року (величина індексу споживчих цін не перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка) дії відповідача щодо невиплати індексації у зв'язку із застосуванням базового місяця березень 2018 року є правомірними.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статті 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п.37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту,але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є визначення Івано-Франківському обласному центру комплектування та соціальної підтримки зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 29 травня 2017 року по лютий 2018 року індексацію грошового забезпечення з урахуванням січня 2008 року як базового місяця.
Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає слушним відхилення судом першої інстанції доводів відповідача щодо правомірності бездіяльності з покликанням на відсутність коштів на виплату індексації грошового забезпечення. Суд апеляційної інстанції наголошує, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбаченихзакономі загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява № 63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже суд апеляційної інстанції зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 19 липня 2019 року у справі № 240/4911/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19, від 5 лютого 2020 року у справі № 825/565/17, які в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у даній справі.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановлені статтею 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного центру комплектування та соціальної підтримки залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року у справі № 300/3784/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний