10 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 300/2918/21 пров. № А/857/21695/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року, ухвалене суддею Боршовським Т.І. у м.Івано-Франківську за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) у справі № 300/2918/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
15 червня 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у якому просив стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.07.2018 по 31.05.2021 в розмірі 215462,28 грн без урахування обов'язкових податків та зборів.
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем на дату звільнення не проведено розрахунків, а саме не виплачено компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Вказані обставини встановлені судовими рішенням від 05.04.2021 у справі № 300/98/21 та від 07.05.2021 у справі № 300/3890/21. Відповідач здійснив повний розрахунок лише 27.05.2021 (виплачено 4798,50 грн) та 31.05.2021 (виплачено 17067,39 грн). Тобто, період з 05.07.2018 по 31.05.2021 є періодом затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Стягнуто з Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 19896, 90 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на те, що питання проходження військової служби військовослужбовцями і виплата їм грошового забезпечення регулюється спеціальним законодавством і на них не поширюються норми Кодексу законів про працю України, зокрема статей 116, 117.
Крім того не погоджується із застосуванням судом при обрахунку належної до стягнення суми Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995. На думку скаржника, в даному випадку слід керуватись Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 15.02.2014 по 05.07.2018 проходив військову службу в Тисменицькому районному військовому комісаріаті.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 28.02.2013 на ОСОБА_1 поширюються пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 8).
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.07.2018 за № 87 ОСОБА_1 виключено з 05.07.2018 зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 та всіх видів забезпечення у зв'язку зі звільненням з військової служби за станом здоров'я у запас Збройних Сил України відповідно до підпункту б пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на підставі наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 №21-ПС від 05.06.2018 (а.с.12).
Станом на день звільнення 05.07.2018 при розрахунку Івано-Франківським ОВК не було виплачено належні позивачу виплати, а саме:
- індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 28.02.2018;
- грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 у справі № 300/98/21 позов ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного військового комісаріату задоволено: визнано протиправною бездіяльність Івано-Франківського обласного військового комісаріату щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно та зобов'язано Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно (а.с.13-17).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.05.2021 у справі № 300/3890/20 позов ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного військового комісаріату задоволено: визнано протиправною бездіяльність Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов'язано Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 18-20).
Згідно виписки від 11.06.2021 з банківського рахунку ОСОБА_1 , відкритого в АТ КБ «Приват Банк», Івано-Франківським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки виплачено ОСОБА_1 27.05.2021 - 4798,50 грн індексації грошового забезпечення, 31.05.2021 - 17067,39 грн компенсації за невикористану відпустку (а.с. 21).
Факт нарахування та виплати належних сум позивачем не заперечується.
Однак, ОСОБА_1 , вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати протягом тривалого часу у повному обсязі розрахункових коштів протиправною, звернувся до суду за захистом свого порушеного права. Позивач вважає, що відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.07.2018 (день виключення зі списків) по 31.05.2021 (день фактичного розрахунку).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час звільнення позивача відповідач не здійснив з ним повний розрахунок, а тому підставними є вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з дня, наступного за днем звільнення, по дату, що передує даті здійснення фактичного розрахунку за кожною із виплат, однак із застосуванням принципу пропорційності.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд апеляційної інстанції враховує, що порядок та умови проходження служби військовослужбовцями, порядок та умови визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) регламентується спеціальним законодавством.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це зазначено у спеціальному законі.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд апеляційної інстанції вважає можливим застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Відповідно достатті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи з наведених вимог законодавства, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов'язку, - наступає передбачена нормами КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання відшкодування за затримку виплати розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.
Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в день звільнення позивача у запас Збройних Сил України (05.07.2018) відповідачем не проведено остаточного розрахунку при звільненні.
У спорі, що розглядається, суд враховує, чи діяв відповідач сумлінно і добросовісно, чи вживалися ним термінові та невідкладні заходи щодо виплати належних позивачу сум.
Проте, такі докази відповідач не надав ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справи.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.
Отже, аргументи скаржника щодо не розповсюдження на спірні правовідносини статті 117 КЗпП України є безпідставними.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено фактичний розрахунок із позивачем з індексації грошового забезпечення 27.05.2021 та компенсації за невикористану відпустку 31.05.2021 - поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у законодавчо встановлені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивач має право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за неотриману відпустку.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 травня 2021 року у справі № 340/1146/20.
Водночас, у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку обов'язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку.
Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.
В даному Порядку не міститься застережень щодо неможливості застосування його положень для обчислення розміру грошового забезпечення, а також слід зазначити, що заробітна плата і грошове забезпечення є формами оплати праці працівників (співробітників), загальні засади формування і обчислення яких є ідентичними.
Згідно поданої позивачем виписки з реєстру застрахованих осіб щодо ОСОБА_1 форми ОК-5 та довідки-інформації, наданої відповідачем, від 06.07.2021№ 9/2/617, грошове забезпечення ОСОБА_1 за травень 2018 становило 8511,90 грн, за червень - 9591,90 грн (а.с. 22-23, 33).
Позивачем заявлено до стягнення розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 215462,28 грн.
Однак, в порівнянні із належними на час звільнення до виплати сумами, розмір заявленого позивачем до стягнення розрахунку не можна вважати співмірним.
Встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
-ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд апеляційної інстанції враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
В контексті наведеного суд апеляційної інстанції вважає, що у порівнянні несвоєчасно виплачених сум в загальному розмірі 21865,80 грн (індексація грошового забезпечення у розмірі 4798,50 грн, компенсація за невикористану відпустку у розмірі 17067,39 грн) із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, яка заявлена позивачем до стягнення, розраховану судом першої інстанції суму середнього заробітку за час затримки розрахунку - 19896,90 грн слід вважати обґрунтовано пропорційною.
В решті доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановлені статтею 309 КАС України.
Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року у справі №300/2918/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний