10 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 260/755/20 пров. № А/857/23412/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шевчук С.М.,
суддів Кухтея Р.В., Шинкар Т.І.,
за участі секретаря судового засідання Кушик Ю.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року (постановлену у м. Ужгород, судом під головуванням судді Іванчулинця Д.В, дата складання повного тексту ухвали - не зазначена) про відмову у заміні сторони виконавчого провадження у справі № 260/755/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд -
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
25 листопада 2021 року ОСОБА_1 подано заяву у якій просила замінити сторону виконавчого провадження у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа № 260/755/20/2021, виданого Закарпатським окружним адміністративним судом 22 вересня 2021 року, з Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області на Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) .
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у заміні сторони виконавчого провадження
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким її заяву задовольнити повністю. На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області перебуває в стані припинення, всі його рахунки в Державному казначействі закриті, що унеможливлює виконання судового рішення. Вказує, що Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області.
Головне територіального управління юстиції у Закарпатській області своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалося, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) подало відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги позивача та просить суд залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст.124 КАС України, шляхом надіслання повідомлень засобами поштового зв'язку, що підтверджується зворотними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Від представника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) надійшло клопотання про розгляд справи без його участі. Від позивача ОСОБА_1 надійшла заява, у якій остання підтримує доводи апеляційної скарги, просить її задовольнити. Крім цього, просить відкласти розгляд справи у зв'язку із неможливістю особисто взяти участь у судовому засіданні.
Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів вважає, що у його задоволенні слід відмовити, оскільки таке не підтверджене будь-якими доказами та нічим не обгрунтоване.
В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви позивача, суд першої інстанції виходив з того, що Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області не є припиненим та не має правонаступників в майнових правовідносинах.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 30 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 лютого 2020 року по 18 березня 2020 року в сумі 15 062,40 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 34888449) 18 жовтня 2019 року внесено запис про перебування в стані припинення.
Із змісту поданої заяви слідує, що заявник просить суд замінити сторону виконавчого провадження у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа №260/755/20/2021, виданого Закарпатським окружним адміністративним судом 22 вересня 2021 року, з Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 34888449) на Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) (вул. Грюнвальдська, буд. 11, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 43316386).
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Пункт 5 частини 3 статті 2 КАС України визначає, як один з принципів адміністративного судочинства обов'язковість судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечення належного виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ст. 373 КАС України).
Статтею 379 КАС України передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Відповідно до статті 15 частини 5 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.
Судом встановлено, що 24.09.2021 року позивач отримала виконавчий лист та звернула його до виконання.
Відповідно до частини 4 статті 87 Цивільного кодексу України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.
Згідно абз. 2 ч.4 ст. 21 Закону України “Про центральні органи виконавчої влади” територіальні органи центрального органу виконавчої влади припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію їх припинення.
Механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів визначений Порядком здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074 (далі - Порядок № 1074 від 20.10.2011).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1074 від 20.10.2011 органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються або ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.
За змістом пунктів 4, 5 Порядку № 1074 від 20.10.2011 орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади. Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Згідно з пунктом 6 Порядку № 1074 від 20.10.2011 права та обов'язки органів виконавчої влади переходять, зокрема, у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади; утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади.
За змістом частини 5 статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
Дійсно, за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на даний час Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області значиться в стані припинення.
Згідно повідомлення Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області № 4-17-10/5593 від 11 листопада 2021 року у органах Казначейства відсутні відкриті рахунки боржника Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (код ЄДРПОУ 34888449), на яких обліковуються кошти загального та спеціального фондів державного бюджету. У зв'язку із чим, позивачу повернуто виконавчий
лист № 260/755/20/2021 без виконання, та роз'яснено Головним управлінням Державної казначейської служби України про необхідність заміни боржника на його правонаступника та про можливість після цього повторно надіслати повернутий виконавчий лист до виконання.
Постановою Кабінету Міністрів України № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» від 09 жовтня 2019 року, визначено механізм ліквідації як юридичних осіб публічного права територіальних органів Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області; та утворення юридичних осіб публічного права - міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2, зокрема Південно- Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано- Франківськ).
Пунктом 3 цієї постанови установлено, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції; здійснення заходів, пов'язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції; міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1: Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) - Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області. Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області.
Отож приведеною нормою закону, визначено що Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) є фактичним правонаступником Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області. І з моменту утворення такого міжрегіонального територіального органу Міністерства юстиції такий орган здійснює повноваження та функції, покладені на зазначені органи.
На час розгляду поданої заяви Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано- Франківськ) створене, зареєстроване у ЄДР (підстава реєстрації саме постанова КМУ № 870) та діє замість ліквідованих територіальних органів Міністерства юстиції, зокрема Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області.
Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Це означає, що після набрання законної сили відповідним судовим рішенням, воно підлягає обов'язковому виконанню сторонами справи, які, виходячи із суті такого рішення, зазвичай набувають статусу стягувача та боржника, а у разі відсутності добровільного виконання судового рішення боржником, вчиняються дії щодо його примусового виконання у спосіб та в порядку, що визначені, зокрема Законом України «Про виконавче провадження», зокрема ініціювання відкриття виконавчого провадження тощо.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). «Право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, N° 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
У разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, N° 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що «держава є відповідальною за борги державного підприємства, не дивлячись на те, що підприємство є окремою юридичною особою. Таким чином, держава є відповідальною за невиплату заявнику сум, присуджених йому рішеннями, що винесені проти такого підприємства. Суд вважає, що Уряд не продемонстрував, що підприємство мало достатню інституційну та операційну незалежність від держави, щоб звільнити державу від відповідальності за Конвенцією за дії чи бездіяльність цього підприємства. Таким чином, Суд вирішує, що держава є відповідальною за борги такого підприємства, як наведено у цій справі (див., наприклад, рішення у справі Garkusha v. Ukraine, заява № 4629/03, пункт 25, рішення від 13 грудня 2005 року; рішення у справі Martynov v. Ukraine) заява № 36202/03, пункт 23, рішення від 14 грудня 2006 року; та рішення у справі Solovyev v. Ukraine, пункт 20). Суд зауважує, що рішення суду від 4 листопада 2003 року та від 2 червня 2006 року залишалися невиконаними близько 4 років і 8 місяців та 2 років і 1 місяця відповідно. Суд нагадує, що він вже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у справах, які стосувалися аналогічних питань (див., наприклад, рішення у справі Garkusha, згадане вище, пп. 24-25, рішення у справі Mykhaylenky and Others, згадане вище, п. 55, та рішення у справі Voytenko, згадане вище, пп. 39-43). Розглянувши всі подані матеріали, Суд вирішує, що Уряд не надав жодного переконливого факту чи аргументу який дозволив би Суду дійти іншого висновку у цій справі. Таким чином, у цій справі має місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції» (STANKOVSKAYA v. UKRAINE, № 20984/04, § 25 - ЗО, ЄСПЛ, від 11 грудня 2008 року).
Також, колегією суддів враховано правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19) де вказано, що «при реорганізації в формі злиття немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов'язків. Адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов'язків. Отже, лише при припиненні суб'єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов'язків при таких видах реорганізації неможливий. ...Отже, уже з дня державної реєстрації AT «Укрзалізниця» мало право здійснювати будь-які види господарської діяльності, які потребували ліцензій чи дозволів, на підставі ліцензій та інших дозвільних документів, отриманих підприємствами залізничної галузі, які знаходилися в процедурі припинення, включаючи ДП «Донецька залізниця». З огляду на викладене вище висновки судів попередніх інстанцій про те. що відсутність в СДР запису про припинення ДП «Донецька залізниця» свідчить про те. що правонаступництво не відбулося, є помилковими. ...Державна реєстрація рішення про припинення ДП «Донецька залізниця» була здійснена 25 листопада 2014 року. Таким чином, на момент звернення до суду ДП «Донецька залізниця» знаходилася в процедурі припинення більш як два роки, а на момент розгляду цієї справи судом касаційної інстанції - більше п'яти років. Якщо припустити, що правонаступництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, то це призведе до можливостей порушення прав кредиторів, які протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до новоствореної юридичної особи, яка отримає все майно правопопередника, але не буде нести відповідальність за його зобов'язаннями».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 922/4519/14 (провадження № 12-34гс20) зазначено, що «забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності. Порушення принципу обов'язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження N° 14-37цс20) зроблено висновок, що «у випадках заміни сторони у зобов'язанні такі відомості не підтверджують правонаступництво прав та обов'язків юридичної особи, яку замінили. Іншими словами, інформація, відображена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо правонаступника юридичної особи (відомості, передбачені у пунктах 29 і ЗО частини другої, пунктах 14 і 15 частини третьої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»), не охоплює всіх випадків правонаступництва прав і обов'язків юридичної особи, зокрема у випадку заміни сторони у зобов'язанні, що відбулася до припинення юридичної особи шляхом 'її реорганізації чи ліквідації».
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також судом апеляційної інстанції враховано, що Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області перебуває у стані припинення більше двох років, рішення про припинення останнього та його правонаступника який забезпечує виконання функцій та обов'язків ліквідованої установи було одночасно прийнято Кабінетом Міністрів України і не пов'язується із внесення відомостей до ЄДР.
Отож, передача функцій та обов'язків від Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області та фактичне їх виконання новоутвореною установою - Південно-Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції та закриття рахунків Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області свідчить про фактичне вибуття вказаного боржника, як сторони виконавчого провадження у даній справі.
При цьому, судом враховано, що закриття рахунків Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області та відсутність у вказаної установи майна фактично створюють позивачу перешкоди у захисті його прав, за весь період відбувається знецінення коштів, присуджених на його користь.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід'ємною частиною «права на суд», а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов'язання адміністративних органів виконувати рішення (пункт 41 рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).
Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним стосовно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 63 рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).
У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від 11 грудня 2008 року в справі «Антонюк проти України» зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
У той же час, статтею 25 Бюджетного кодексу України уповноважено Казначейство України здійснювати безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Як наслідок колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що судом першої інстанції було не повно з'ясовано всі обставини справи та постановлено ухвалу з неправильним застосуванням норм матеріального права, прошу апеляційну скаргу задовольнити.
Враховуючи викладене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції не правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а відтак апеляційна скарга підлягає до задоволення, а ухвала підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року про відмову у заміні сторони виконавчого провадження у справі № 260/755/20 скасувати.
Ухвалити постанову, якою заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження задовольнити.
Замінити боржника у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа №260/755/20/2021, виданого Закарпатським окружним адміністративним судом 22 вересня 2021 року, з Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області на Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) (76018, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, ВУЛИЦЯ ГРЮНВАЛЬДСЬКА, будинок 11; код в ЄДРПОУ 43316386).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок, підстави та строки касаційного оскарження постанов визначені ст. 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 10 лютого 2022 року