10 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 380/9771/21 пров. № А/857/19933/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року (головуючий суддя Братичак У.В., м.Львів) у справі № 380/9771/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення заборгованості за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-
16.06.2021 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні останнього у запас та виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 26.02.2021 року; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 31 253 грн. 58 коп. (тридцять одна тисяча двісті п'ятдесят три гривні п'ятдесят вісім копійок) за весь час затримки розрахунку при звільненні з 26.02.2021 по день фактичного розрахунку 29.04.2021.
Позов обгрунтовує тим, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 №43 від 26.02.2021 його виключено із списків особового складу з 26.02.2021. При виключенні зі списків особового складу відповідач не провів позивачу виплату компенсації за нетримане речове майно. Лише 29.04.2021, через два місяці після виключення із списків військової частини, на картковий рахунок позивача перераховано грошові кошти в розмірі 31 583,98 грн. Отже, станом на дату виключення із списків особового складу - 26.02.2021, відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена 29.04.2021, тобто поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України. Тому період з 26.02.2021 по 29.04.2021 року включно вважає періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм процесуального права просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу на продовження розгляду. В апеляційній скарзі зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо пропуску процесуального строку хибні, що є наслідком неповноти дослідження судом обставин справи. Вказує, що звернувся до адміністративного суду в межах місячного строку, встановленого ч.5 ст.122 КАС України.
У відповідності до частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2021 №43 ОСОБА_1 , звільненого з військової служби за підпунктом «а» пункту 61 (у запас Служби безпеки України), підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 26.02.2021 виключено із списків особового складу.
На час звільнення позивача з військової служби військовою частиною не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме не виплачено компенсацію за неотримане речове майно. Однак, 29.04.2021, відповідачем на картковий рахунок позивача перераховано грошові кошти в розмірі 31 110,22 грн (31 583,98 * 1,5% = 473,76 грн (військовий збір)), що підтверджується довідкою військової частини № НОМЕР_2 від 24.05.2021.
Позивач вважає, що оскільки виплата компенсації за неотримане речове майно у день його звільнення не проведена, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що наведені у заяві причини пропуску строку звернення до суду є неповажними, інших підстав для поновлення строку судом не встановлено.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Проте, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Також колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись. Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
При цьому, юридично значимими обставинами в межах спірних правовідносин є невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Встановлюючи своєчасність розрахунку з позивачем при звільненні (виплата компенсації за нетримане речове майно), апеляційний суд вказує, що позивача звільнено із військової служби і виключено зі списків особового складу 26.02.2021, а остаточний розрахунок з позивачем було проведено 29.04.2021, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 №2188 від 24.05.2021, і цей факт визнається апелянтом. Тобто, днем фактичного розрахунку з позивачем, є 29.04.2021 і саме з цього дня необхідно обчислювати строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 до суду з вимогою в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (невиплату компенсації за неотримане речове майно) звернувся лише 11.06.2021 року, тобто пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Апелянт зазначає, що про факт проведення остаточного розрахунку дізнався лише 24.05.2021 з відповіді на адвокатський запит. При цьому, зазначає, що компенсація вартості за неотримане речове майно є лише однією з належних до виплати позивачу сум, а на картковий рахунок позивача надходили різні суми коштів з однаковою вказівкою в призначенні платежу «заробітна плата», тому лише після отримання відповіді від 24.05.2021 він дізнався про факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Колегія суддів такі твердження апелянта до уваги не бере, оскільки позивачу було відомо, що розмір компенсації вартості за неотримане речове майно становить 31 583,98 грн і саме 29.04.2021 кошти в такій сумі нараховано на картковий рахунок позивача.
За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що окружний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, а тому доводи апелянта слід відхилити.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись 312, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі № 380/9771/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний