П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 лютого 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/14363/21
Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І.
Дата і місце ухвалення 18.10.2021 р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, в якому просила:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 21 600 грн. при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу дачного будинку АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати відповідача сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області подання про повернення позивачу суми сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 21600 грн. при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу дачного будинку АДРЕСА_1 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати рішення суду та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилався на те, що відповідно до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 р. № 1740, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна не сплачується у разі, зокрема, якщо особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло. Апелянт зазначив, що згідно п. 153 зазначеного вище Порядку № 1740 нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах “в” і “г” пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Апелянт зазначив, що оскільки ОСОБА_1 при здійсненні операції з купівлі-продажу нерухомого майна сплачено збір на обов'язкове державне обов'язкове пенсійне страхування в розмірі 1 % вартості майна в сумі 21 600 грн., тому неможливо з'ясувати чи розглядалось нотаріусом, який посвідчував договір купівлі-продажу майна, питання щодо придбавання позивачем житла вперше.
Апелянт також зазначив, що листом Головного управління від 05.03.2021 року № 1500-0506-8/26549 ОСОБА_1 було надано роз'яснення щодо підстав повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, а також зазначено про необхідність подання до Головного управління висновку нотаріуса, який посвідчував правочин, що придбання вказаного нерухомого майна відбувалося вперше та збір у сумі 21600 грн. сплачено помилково. Однак вказаного висновку позивачем до управління надано не було.
З огляду на зазначене апелянт вважає, що судове рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України.
Також апелянт вважає необґрунтованим стягнення з ГУ ПФУ в Одеській області судового збору.
З урахуванням викладеного апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 05.02.2021 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу дачного будинку, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лукинюк К.П. та зареєстрований в реєстрі за № 22, за яким позивач придбав дачний будинок АДРЕСА_1 .
Також встановлено, що при здійсненні операції купівлі-продажу нерухомого майна позивачем був сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 21600 грн., що підтверджується квитанцією №153410053 від 05.02.2021 року на суму 21600 грн.
В подальшому позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу будинку, посилаючись на те, що нею було придбано нерухоме майна вперше і при такому придбанні помилково сплачено збір.
Листом від 05.03.2021 року №1500-0506-8/26549 Головне управління ПФУ в Одеській області повідомило позивача про те, що для вирішення питання щодо повернення збору, позивачу необхідно надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області висновок, в якому приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Лукинюк К.П. підтверджує, що купівля нерухомого майна згідно договору купівлі-продажу від 05.02.2021 року, зареєстрованого в реєстрі за №22, є для позивача саме першим придбанням нерухомості, а збір в сумі 21600 грн. сплачено помилково.
Не погодившись з діями відповідача по відмові у поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, позивач оскаржив їх до суду першої інстанції.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне:
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 року № 400/97-ВР.
Згідно пункту 9 статті 1 цього Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України;
Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками цього збору за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.
Нотаріуси щокварталу, до 20 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають до органів Пенсійного фонду України за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса звіт про укладені договори купівлі-продажу нерухомого майна, включаючи інформацію про вартість такого майна та суму сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в порядку та за формою, визначеними Кабінетом Міністрів України.
Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на запит Пенсійного фонду України та його територіальних органів, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, нотаріусів, адвокатів надається у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 8 частини 1 статті 2 Закону «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Згідно п. 10 ст. 4 цього Закону ставка збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлюється для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, у розмірі - 1 відсоток від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 8 статті 2 цього Закону.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" регулює Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1740 від 3 листопада 1998 року (далі - Порядок №1740), в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Пунктом 151 Порядку №1740 передбачено, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Відповідно до п.п. «в» п. 152 Порядку № 1740, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо, зокрема, особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року).
Згідно п. 153 Порядку № 1740, нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Документом, що підтверджує сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір.
Суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками, зазначеними у пункті 15-1 цього Порядку, за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.
Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах “в” і “г” пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно п. 5 Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного головного управління Казначейства, Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
З вказаних норм законодавства вбачається, що Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» та Порядком № 1740 із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки - громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Таким чином, при придбанні житла вперше особа не повинна сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а у разі такої сплати - має право на його повернення, як помилково сплаченого.
В свою чергу, у разі помилкової сплати збору, в тому числі і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, його повернення здійснюється відповідно до вимог Порядку №1740 за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
У постанові від 03 липня 2018 року (справа № 819/33/17) Верховний Суд дійшов правового висновку, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Верховний Суд зазначив, що відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Зазначена правова позиція з приводу спірних правовідносин була висловлена у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №813/1126/17 та у постанові Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №813/1514/17.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (PincovdandPine v. The Czech Republic), Ґаші проти Хорватії (Gashiv. Croatia), Трго проти Хорватії (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу належного урядування, згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування у цій справі, будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування надано не було.
Крім того, безпідставним є твердження про необхідність надання позивачем висновку нотаріуса з цього питання, з огляду на те, що жодним нормативно-правовим актом такого обов'язку для позивача не встановлено.
З огляду на вказані вище положення законодавства, а також висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність в його діях ознак протиправності.
Як вже зазначалось вище, повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється відповідно до Порядку № 1740 за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та виготовлення подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Враховуючи викладене, суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог позивача в цій частині та, як наслідок, про необхідність зобов'язання відповідача виготовити подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу дачного будинку АДРЕСА_1 у розмірі 21 600 грн., сплаченого згідно з квитанцією №153410053 від 05.02.2021 року.
Що стосується посилань апелянта на відсутність підстав для стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судового збору згідно ст. 139 КАС України, колегія суддів вважає їх необгрунтованими, оскільки ч. 1 ст. 139 КАС України чітко передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, оскільки судом першої інстанції задоволено позов ОСОБА_1 , судові витрати у вигляді, зокрема, судового збору правомірно стягнуто з відповідача у справі - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Зважаючи на залишення без змін рішення суду першої інстанції, судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України розподілу не підлягають.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик
Суддя: О.А. Шевчук