П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 січня 2022 р.м.ОдесаСправа № 821/1178/17
Головуючий в 1 інстанції: Гомельчук С.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,
при секретарі - Пальоній І.М.,
за участю: представника апелянта - Оперчук Олени Олегівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний завод "Віпос" в особі його ліквідатора - арбітражного керуючого Акопяна Г.Г. до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-
В серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Автомобільний завод "Віпос" (далі ТОВ) в особі його ліквідатора - арбітражного керуючого Акопяна Г.Г. звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області (далі ГУДФС), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.06.2017 року №0000111202.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 24.10.2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 року, в задоволені адміністративного позову було відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду касаційну скаргу ліквідатора ТОВ «Автомобільний завод «Віпос» арбітражного керуючого Акопяна Г.Г. задоволено частково, постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 24.10.2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 року скасовано, справу №821/1178/17 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 року позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволені позову повністю.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ подано до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції ГУДФС податкову декларацію з податку на додану вартість від 22 травня 2017 року №9094045681 за квітень 2017 року із сумою від'ємного значення, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 201.3 статті 201 ПК України на момент подання податкової декларації, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку у розмірі 955538,3 грн.
Податковим органом проведено камеральну перевірку позивача, за результатами якої складено акт перевірки від 16 червня 2017 року №142/142/21-22-12-02-06/34074667 (надалі - акт перевірки).
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення - рішення від 29 червня 2017 року №0000111202, яким позивачу відмовлено у бюджетному відшкодуванні з податку на додану вартість за квітень 2017 року у сумі 955538 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення суд вважав, що відповідач помилково дослідив правомірність формування від'ємного значення ПДВ за лютий 2015 року та за квітень 2017 року, залишивши поза увагою ту обставину, що показники від'ємного значення з ПДВ за лютий 2015 року сформовані за рахунок перенесення від'ємного значення вересня 2009 року та січня 2010 року.
Суд зазначив, що у разі заявлення суми податку на додану вартість до бюджетного відшкодування, платник податку має право враховувати у складі заявленої до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість залишок від'ємного значення податку до повного його погашення, незалежно від сплину термінів позовної давності (1095 днів), у випадку, коли суми податку на додану вартість, з яких сформовано такий залишок, сплачені постачальникам товарів/послуг.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Положеннями статті 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
За змістом статті 200 ПК України вбачається, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що декларування від'ємного значення та участь його в електронному адмініструванні з податку на додану вартість було предметом судового розгляду Херсонського окружного адміністративного суду.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №821/1395/16, було зобов'язано Державну фіскальну службу України збільшити у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на яку позивач має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на величину від'ємного значення за лютий, червень та липень 2015 року у розмірі 967336,88 грн.
Рішення суду фактично було виконано Державною фіскальною службою України у квітні 2017 року та збільшено у Системі електронного адміністрування податку на додану вартість величину від'ємного значення за лютий, червень та липень 2015 року у розмірі 967336,88 грн..
Поряд з цим, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, відповідач посилався на ту обставину, що позивач при складенні розрахунку суми бюджетного відшкодування з ПДВ визначив період виникнення від'ємного значення - лютий 2015 року, у той же час, за даними особового рахунку, період виникнення такого від'ємного значення липень-вересень 2009 року та січень 2010 року. Відомості про періоди виникнення від'ємного значення відповідачем отриманні виходячи з матеріалів попередніх перевірок. Відповідач стверджує, що позивач при складенні декларації з ПДВ за квітень 2017 року у розрахунку бюджетного відшкодування визначив, що від'ємне значення, використане для визначення розміру бюджетного відшкодування і сплачене постачальникам у складі вартості товарів (робіт, послуг) у лютому 2015 року, у той же час, в декларації з ПДВ за лютий 2015 року відсутнє декларування позивачем податкових зобов'язань та податкового кредиту у цьому податковому періоді. Сукупність вказаних обставин, на думку відповідача, свідчить про протиправність декларування позивачем бюджетного відшкодування у квітні 2017 року.
Колегія суддів зазначає, що пунктом 50.1 статті 50 ПК України встановлено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Отже, платник податків у разі самостійного виявлення помилок у податковій декларації має право надіслати уточнюючий розрахунок до цієї декларації не пізніше закінчення 1095 дня що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.
Разом з тим, положення пункту 34 підрозділу 2 Розділу XX Податкового кодексу України жодних обмежень щодо зарахування реєстраційної суми від'ємного значення попередніх звітних періодів (до 01.07.2015 ) не містять, та, у тому числі, заборон щодо її коригування у відповідності до приписів пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України шляхом подачі уточнюючого розрахунку до податкової декларації внаслідок самостійно виявлених помилок, що складає обов'язок платника податку.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ було надіслано уточнюючі розрахунки до податкової декларації з ПДВ за лютий, червень, липень 2015 року в строки, визначені статтями 50, 102 ПК України, дані уточнюючі розрахунки прийняті контролюючим органом без зауважень, про що свідчать квитанції № 2, камеральна перевірка по них не проводилася.
Вказані уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з платнику на додану вартість, подані платником податків до контролюючого органу у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітні періоди лютий, червень, липень 2015 року, є однією з форм податкової звітності з податку на додану вартість, а тому сформовані у ньому показники (зокрема рядку 31) повинні бути враховані податковим органом при автоматичному збільшенні суми, на яку позивач має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування, на величину від'ємного значення, зокрема, за лютий, червень та липень 2015 року.
При цьому, в обґрунтування правомірності (реальності) формування податкового кредиту позивачем було надано реєстр фактично сплачених сум податку до Державного бюджету при митному оформленні імпортних товарів ТОВ у 2007 - 2010 роках, Виписки по банківському рахунку за 2007-2008 роки, що свідчить про сплату ТОВ грошових коштів за митне оформлення ввезених товарів Херсонській митниці.
Натомість, відповідачем за результатом проведення камеральної перевірки, яка згідно ст.75.1.1 ПК України проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість, а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального, не надано жодних належних та достатніх доказів необґрунтованості (нереальності) формування податкового кредиту позивачем, що свідчить про відсутність підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 29.06.2017 року №0000111202 та наявність підстав для його скасування.
Окремо колегія суддів зазначає, що 09 грудня 2021 року від представника відповідача надійшло клопотання про скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження по справі, яка на думку колегії суддів не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Подаючи вказане клопотання відповідач посилався на ту обставину, що на даний спір майнового характеру поширюється юрисдикція господарського суду, оскільки постановою Господарського суду Херсонської області ТОВ визнано банкрутом та наразі триває ліквідаційна процедура ТОВ і даний спір повинен розглядатись в межах провадження у справі про банкрутство згідно норм КУзПБ.
Водночас, колегія суддів зазначає, що вказаний КУзПБ набрав чинності 21 квітня 2019 року, в той час, як з даним позовом ТОВ звернулось в серпні 2017 року, тобто за іншого правового регулювання.
Крім того, як вказує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendzv. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
Колегія суддів зазначає, що закриття провадження по даній справі з підстав її юрисдикційної належності до іншого суду з урахуванням того, що спірні правовідносини все ж таки мають ознаки публічно-правового характеру, та з огляду на ту обставину, що розгляд даних спірних правовідносин відбувається повторно (постановою Верховного Суду постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 24.10.2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 року скасовано, справу №821/1178/17 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції) фактично поставить під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
Суд зазначає, що закриття провадження буде проявом непослідовності правозастосовної діяльності в аспекті юрисдикційного розмежування даних спірних правовідносин та створить ТОВ суттєві перешкоди в реалізації права на судовий захист, з метою реалізації якого колегія суддів вважає за доцільне здійснювати розгляд даного спору за правилами адміністративного судочинства.
Зазначена правова позиція за змістовним навантаженням також узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №201/4802/16-а.
Отже, враховуючи все вищезазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 29.06.2017 року №0000111202 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі - залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Федусик А.Г.
Судді Бойко А.В. Шевчук О.А.