П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01 лютого 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/13495/21
Головуючий в 1 інстанції: Радчук А.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Домусчі С.Д.
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області (відокремленого підрозділу ДПС України без статусу юридичної особи публічного права) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Південна енергопостачальна компанія» до Головного управління ДПС в Одеській області (відокремленого підрозділу ДПС України без статусу юридичної особи публічного права) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток, -
Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Південна енергопостачальна компанія» звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просив суд про визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.05.2021 року №00106060701 та №00106090701.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 02.08.2018 року по 30.09.2020 року, валютного законодавства за період з 02.08.2018 року по 30.09.2020 року, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 02.08.2018 року по 30.09.2020 року, іншого законодавства за період з 02.08.2018 року по 30.09.2020 року, за результатами якої складений акт № 5254/15-32-07-01-17 від 25.03.2021 року.
Актом перевірки встановлено заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 125000 грн. в т.ч. червень 2020 року - 125000 грн. та заниження податку на прибуток на загальну суму 247500 грн., в т.ч. 3 квартали 2020 року - 247500 грн.
При цьому, «Листом» заступника начальника ГУ ДПС в Одеській області №2154/КПР/15-32-07-01-10 від 09.04.2021 року до Акта перевірки були внесені зміни (виправлення) замість розрахованої та визначеною в Акті перевірки суми - 125000 грн., фактично було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі - 275000 грн. та за штрафними санкціями у сумі - 68750 грн.
У зв'язку з цим відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення:
- від 06 травня 2021 року за № 00106060701, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 343750 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями - 275000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 68750,00 грн.;
- від 06 травня 2021 року за № 00106090701, про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 247500,00 грн.
Позивач зазначав, що відповідач безпідставно, у протиправний та не передбачений нормами Податкового кодексу України спосіб вніс зміни до Акту перевірки.
Також позивач вказував на те, що посадові особи відповідача грубо порушили встановлену законом процедуру розгляду заперечень до Акта перевірки та право позивача, як платника податків, взяти участь у їх розгляді.
Посилаючись на безпідставність висновків, зазначених в акті перевірки, позивач зазначав, що в ході проведення документальної планової виїзної перевірки товариство надало контролюючому органу належні первинні документи та письмові пояснення, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій. При цьому позивач вказував, що акт перевірки не містить зауважень контролюючого органу з приводу обсягу та правильності оформлення первинних документів, що опосередкували господарські операції, які були предметом перевірки, проте як доводи щодо нереальності господарських операції ґрунтуються лише на результатах інформації, щодо контрагента позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у періоді, який перевірявся.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.10.2021 року, ухваленим в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження, задоволений в повному обсязі адміністративний позов «Південна енергопостачальна компанія».
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління ДПС в Одеській області (відокремлений підрозділ ДПС України без статусу юридичної особи публічного права) подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, оскільки в акті перевірки зафіксовано відсутність фату придбання позивачем у ТОВ «Ник-Екоторг» інформаційних послуг, внаслідок відсутності у контрагента фактичної можливості надання таких послуг, реалізації цим контрагентом позивача послуг, які є відмінними від послуг, що ним придбавались по ланцюгу постачання, що у сукупності може свідчити про штучне формування позивачем податкового кредиту.
Також апелянт заперечує проти відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позивач не надав до суду акту виконаних робіт/наданих послуг, відповідно до якого адвокатом були надані юридичні послуги позивачу.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилався на доводи, що узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, у зв'язку з чим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Додатково позивач зазначив про помилковість посилання апелянта саме в цій справі на постанову ВС від 20.05.2021 року у справі №826/16627/18, оскільки відсутні будь-які судові рішення стосовно контрагента позивача або посадових осіб контрагента, що було перевірено позивачем до укладення відповідних угод. Щодо доводів апелянта стосовно висновків суду першої інстанції про відшкодування судових витрат, позивач зазначає, що просив стягнути з податкового органу 16200 грн. витрат на оплату правової допомоги, але, суд першої інстанції зменшив вказану суму до 8000 грн., посилаючись при цьому на практику ВС та ЄСПЛ, навівши відповідні висновки, заперечень щодо яких апеляційна скарга не містить.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що на підставі наказу Головного управління ДПС в Одеській області від 11.02.2021 року №513-п, проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Південна енергопостачальна компанія» (ТОВ «ПЕК») з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 02.08.2018 р. по 30.09.2020 р., валютного законодавства за період з 02.08.2018 р. по 30.09.2020 р., з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 02.08.2018 р. по 30.09.2020 р., іншого законодавства за період з 02.08.2018 р. по 30.09.2020 р.
За результатами перевірки складений Акт № 5254/15-32-07-01-17 від 25.03.2021 року, в якому податковим органом зафіксовані такі порушення:
- п.44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 125000 грн., в т.ч. червень 2020 року - 125000 грн.;
- п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV із змінами, п. 6, 7, 9 П(С)БО № 16 «Витрати», встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 247500 грн., в т.ч. 3 квартали 2020 року - 247500 грн.
Листом заступника начальника ГУ ДПС в Одеській області № 2154/КПР/15-32-07-01-10 від 09.04.2021 року повідомлено позивача про наявність технічних помилок у Акті перевірки, у зв'язку з чим до Акта перевірки були внесені зміни (виправлення) щодо суми заниженого податку на додану вартість, а саме:
- до п. 3.1.2. «Податок на додану вартість» Розділу III Акту перевірки;
- до пункту І Розділу IV «Висновок» Акту перевірки;
- до додатку № 9 до Акту перевірки «Зведені дані щодо задекларованих платником податків ТОВ «Південна енергопостачальна компанія» та встановлених у ході проведення перевірки сум податкових зобов'язань, податкового кредиту, податку на додану вартість за період з 02.08.2018 р. по 30.09.2020 р.».
При цьому абз. 3 Розділу IV Акту перевірки викладено в наступному вигляді: «п.44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 275000 грн., в т.ч. квітень 2020 року - 50000 грн.; травень 2020 року - 50000 грн.; червень 2020 року - 125000 грн.; серпень 2020 року - 50000 грн.»
Не погодившись із висновками апелянта, викладеними в Акті перевірки, позивач подав письмові заперечення від 15.04.2021 року.
За результатами розгляду вказаних заперечень апелянт листом № 2817/КПР/15-32-07-01-10 від 29.04.2021 року повідомив позивача про залишення висновків, викладених в Акті перевірки, без змін.
На підставі Акта перевірки прийнято такі податкові повідомлення-рішення:
- від 06.05.2021 року за № 00106060701, про збільшення ТОВ «ПЕК» (код за ЄДРПОУ 42351807) суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 343750 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями - 275000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 68750,00 грн.;
- від 06.05.2021 року за № 00106090701, про збільшення ТОВ «ПЕК» (код за ЄДРПОУ 42351807) суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 247500,00 грн.
Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в період, який перевірявся, позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Ник-Екоторг», реальність яких підтверджена належними та допустимими доказами, податковий кредит за якими сформований позивачем на підставі зареєстрованих у встановленому законом порядку податкових накладних, проте як висновки акту перевірки ґрунтуються на припущеннях податкового органу та за відсутності здійснення аналізу суті господарських правовідносин.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Податковим кодексом України.
Так, відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.21 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім НБУ), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до п. 75.1 ст.75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до положень п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок. Не може бути предметом планової документальної перевірки питання дотримання платником податків принципу «витягнутої руки», крім випадків перевірки дотримання платником податків вимог підпунктів 140.5.4, 140.5.6 пункту 140.5 статті 140 цього Кодексу.
Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до п.п. 14.1.54 п.14.1 ст.14 ПКУ, дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до п.44.2 ст.44 ПК України, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.
Згідно п.п. 134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).
Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.
Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг.
Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підприємства, які мають право ведення спрощеного обліку доходів і витрат та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, можуть узагальнювати інформацію в регістрах бухгалтерського обліку без застосування подвійного запису.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких принципах:
- повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;
- автономність - кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;
- послідовність - постійне (з року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у державному секторі, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності;
- безперервність - оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати й надалі;
- нарахування - доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;
- превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;
- єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці;
- інших принципах, визначених міжнародними стандартами або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі залежно від того, які з наведених стандартів застосовуються підприємством.
Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Апеляційний суд зазначає, що в періоді який перевірявся, ТОВ «ПЕК» мало взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Ник-Екоторг».
ТОВ «ПЕК» укладено з ТОВ «Ник-Екоторг» договори про надання інформаційних (консультаційних) послу (№01-04 від 01.04.2020 року, №02-05 від 25.05.2020 року, 03/06 від 01.06.2020 року, 04-08 від 01.08.2020 року).
Так, за умовами договорів №01-04, №04-08 замовник (позивач) в порядку та на умовах, визначених договором, дає завдання, а виконавець (ТОВ «Ник-Екоторг») зобов'язується відповідно до завдання замовника надавати йому за плату інформаційні (консультаційні) послуги з моніторингу ринку та надання інформації та пропозицій на укріплення договірних відносин з існуючими клієнтами та на розширення кола клієнтської бази (п. 1.1. договорів №01-04, №04-08),
За умовами договорів №02-05 з урахуванням додатку №1 до договору, №03-06 замовник (позивач) в порядку та на умовах, визначених договором, дає завдання, а виконавець (ТОВ «Ник-Екоторг») зобов'язується відповідно до завдання замовника надавати йому за плату інформаційні (консультаційні) послуги з організації та проведення навчання співробітників позивача сучасним методам торгівлі, з врахуванням модернізації принципів торгівлі в умовах ІТ-технологій, швидкої зміни ринку, високого рівня конкуренції, направлених на укріплення договірних відносин з існуючими клієнтами та на розширення кола клієнтської бази (п. 1.1 договорів №02-05 з урахуванням додатку №1 до договору, №03-06).
За умовами п.п. 1.2. договорів, на підтвердження факту надання послуг складається відповідний акт надання послуг в строк трьох робочих днів з моменту надання таких послуг.
А надання передбачених п. 1.1 договорів послуг здійснюється виконавцем протягом п'яти днів з моменту укладення договору (п. 1.3. договорів).
Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 договорів, виконавець, надаючи, передбачені в п. 1.1 договорів послуги, інформує (консультує) замовника з наступних питань: сучасних методах торгівлі, з врахуванням модернізації принципів торгівлі в умовах ІТ-технологій, швидкої зміни ринку, високого рівня конкуренції, направлених на укріплення договірних відносин з існуючими клієнтами та на розширення кола клієнтської бази, в строк, передбачений п. 1.3.
Передбачене п.2.1 інформування (консультування) обов'язково має містити рекомендації замовнику щодо удосконалення та організації своєї діяльності в межах предмету інформування (консультування).
Апеляційний суд зазначає, що на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 18.01.2021 року, ТОВ «ПЕК» 21.01.2021 року надало:
- завдання товариства з обмеженою відповідальністю «Південна енергопостачальна компанія» наданого ТОВ «Ник-Екоторг» відповідно до договору №01-04 від 01.04.2020 року, та рекомендацій виконавця (ТОВ «Ник-Екоторг») за наслідками інформування (консультування) позивача - ТОВ «Південна енергопостачальна компанія», виконання якого оформлено актом надання послуг №90 від 22.04.2020 року;
- завдання товариства з обмеженою відповідальністю «Південна енергопостачальна компанія» наданого ТОВ «Ник-Екоторг» відповідно до договору №02-054 від 25.05.2020 року, та рекомендацій виконавця (ТОВ «Ник-Екоторг») за наслідками інформування (консультування) позивача - ТОВ «Південна енергопостачальна компанія», виконання якого оформлено актом надання послуг №111 від 25.05.2020 року;
- завдання товариства з обмеженою відповідальністю «Південна енергопостачальна компанія» наданого ТОВ «Ник-Екоторг» відповідно до договору №02-054 від 25.05.2020 року, та рекомендацій виконавця (ТОВ «Ник-Екоторг») за наслідками інформування (консультування) позивача - ТОВ «Південна енергопостачальна компанія», виконання якого оформлено актом надання послуг №112 від 26.05.2020 року;
- завдання товариства з обмеженою відповідальністю «Південна енергопостачальна компанія» наданого ТОВ «Ник-Екоторг» відповідно до договору №02-054 від 25.05.2020 року, та рекомендацій виконавця (ТОВ «Ник-Екоторг») за наслідками інформування (консультування) позивача - ТОВ «Південна енергопостачальна компанія», виконання якого оформлено актом надання послуг №1 від 01.06.2020 року;
- завдання товариства з обмеженою відповідальністю «Південна енергопостачальна компанія» наданого ТОВ «Ник-Екоторг» відповідно до договору №02-05 від 25.05.2020 року, та рекомендацій виконавця (ТОВ «Ник-Екоторг») за наслідками інформування (консультування) позивача - ТОВ «Південна енергопостачальна компанія», виконання якого оформлено актом надання послуг №119 від 01.06.2020 року;
- завдання товариства з обмеженою відповідальністю «Південна енергопостачальна компанія» наданого ТОВ «Ник-Екоторг» відповідно до договору №03-06 від 01.06.2020 року, та рекомендацій виконавця (ТОВ «Ник-Екоторг») за наслідками інформування (консультування) позивача - ТОВ «Південна енергопостачальна компанія», виконання якого оформлено актом надання послуг №143 від 21.06.2020 року;
- завдання товариства з обмеженою відповідальністю «Південна енергопостачальна компанія» наданого ТОВ «Ник-Екоторг» відповідно до договору №03-06 від 01.06.2020 року, та рекомендацій виконавця (ТОВ «Ник-Екоторг») за наслідками інформування (консультування) позивача - ТОВ «Південна енергопостачальна компанія», виконання якого оформлено актом надання послуг №150 від 22.06.2020 року;
- завдання товариства з обмеженою відповідальністю «Південна енергопостачальна компанія» наданого ТОВ «Ник-Екоторг» відповідно до договору №03-06 від 01.06.2020 року, та рекомендацій виконавця (ТОВ «Ник-Екоторг») за наслідками інформування (консультування) позивача - ТОВ «Південна енергопостачальна компанія»”, виконання якого оформлено актом надання послуг №151 від 23.06.2020 року;
- завдання товариства з обмеженою відповідальністю «Південна енергопостачальна компанія» наданого ТОВ «Ник-Екоторг» відповідно до договору №04-08 від 01.08.2020 року, та рекомендацій виконавця (ТОВ «Ник-Екоторг») за наслідками інформування (консультування) позивача - ТОВ «Південна енергопостачальна компанія», виконання якого оформлено актом надання послуг №221 від 30.08.2020 року
Також, матеріали справи містять копії податкових накладних виписаних ТОВ «Ник-Екоторг» та зареєстрованих в ЄРПН у встановленому законом порядку, на підставі яких товариством з обмеженою відповідальністю «Південна енергопостачальна компанія» був сформований податковий кредит з ПДВ в період, який перевірявся; копії рахунків на оплату, виставлених позивачу його контрагентом; копії платіжних документів, які свідчать про сплату позивачем коштів за отримані послуги; копії актів надання послуг.
Апеляційний суд зазначає, що за приписами п. 201.1 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК Кодексу (п. 201.8. ст. 201 ПК України).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).
При цьому абзацом третім п. 201.10 ст. 201 ПК України, чітко визначено, що податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Апеляційний суд зазначає, що висновки апелянта про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ, стосуються саме сум податку, що були віднесені до податкового кредиту на підставі податкових накладних (а.с. 64-79), складених та зареєстрованих після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку який здійснює операції з постачання товарів/послуг.
Враховуючи надані позивачем до перевірки та до суду першої інстанції докази, а також додатково витребувані судом апеляційної інстанції докази, враховуючи приписи п. 201.10 ст. 201 ПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що формування позивачем податкового кредиту з ПДВ, в період який перевірявся апелянтом, відбулось на підставі податкових накладних зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання послуг, та які не потребують будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Оскільки за висновками апелянта, які не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції, завищення податкового кредиту мало наслідком заниження задекларованих за 3 кв. 2020 року у рядку 02 Декларації з податку на прибуток «Фінансові результати до оподаткування», апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для збільшення позивачу зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 247500,00 грн.
При цьому апеляційний суд відхиляє доводи апелянта, щодо неповного з'ясування судом першої інстанції обставини, які мають значення для справи, з посиланням при цьому на відсутність факту придбання позивачем у ТОВ «Ник-Екоторг» інформаційних послуг, внаслідок відсутності у контрагента фактичної можливості надання таких послуг, реалізації цим контрагентом позивача послуг, які є відмінними від послуг, що ним придбавались по ланцюгу постачання, що у сукупності може свідчити про штучне формування позивачем податкового кредиту.
Апеляційний суд зазначає, що відповідно до мотивувальної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд першої інстанції надав правову оцінку всім доводам контролюючого органу, які були покладені в основу висновків акту перевірки, та які стосуються виключно податкової поведінки контрагента позивача, висновки щодо якої ґрунтуються на припущеннях апелянта.
Так, апеляційний суд, як і суд першої інстанції зазначає, що твердження податкового органу стосовно ТОВ «Ник-Екоторг», які не підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема актом перевірки самого ТОВ «Ник-Екоторг», не можуть бути покладні в основу висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства при формування податкового кредиту з ПДВ та повноти сплати податку на прибуток приватних підприємств.
При цьому, апелянт, а ні в акті перевірки, і ні в суді першої інстанції. а ні в апеляційній скарзі не навів фактів, на не надав доказів на їх підтвердження, які б безспірно підтверджували недобросовісність саме ТОВ «ПЕК», як платника податків та/або свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності своїх контрагентів, якщо така мала місце.
Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від господарських та виробничих можливостей контрагента. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
Подання платником податку до контролюючого органу належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.
При цьому, така недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, водночас такі докази апелянтом в акті перевірки не наведені та реальність виконання господарських операцій не спростована, як і не зазначено жодних належних доказів на підтвердження того, що визначені умовами договорів не виконано.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
У рішенні по справі «Інтерсплав проти України» (заява № 803/02) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.
При цьому Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії” [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, “Онер'їлдіз проти Туреччини” [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови” (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі” (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румунії” (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що “принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії”. З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Суд зазначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення Броньовський проти Польщі [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004). У кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. Рішення Спорронг та Лонрот п. Швеції , рішення від 23 вересня 1982, серія A N 52, стор. 26, п. 69).
Також, практика Європейського суду з прав людини свідчить, що найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під “законом” Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути “доступним” (accessible) та “передбачуваним” (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. “Доступність закону” означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. “Передбачуваність” означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.
Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також, буде мати місце порушення ст.1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.
Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі “Маркс проти Бельгії”, п.69). Поняття майно має автономне значення, яке, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже - майно (рішення від 23.02.1995 року у справі “Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів”, п.53). Під дію статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив. Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має “легітимне сподівання” (“Федоренко проти України”, “Едуард Петрович Мельник проти України”) на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право (“Бурдов проти Росії”, “Юрій Миколайович Іванов проти України”, “Агрокомплекс проти України”); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу (“Брезовец проти Хорватії”, “Рисовський проти України”, “Кечко проти України”, “Стреч проти Великобританії”, “Москаль проти Польщі”, “Сук проти України”, “Федоренко проти України”, “Україна-Тюмень проти України”).
Відповідно до п.50 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ” (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти Нідерландів”, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Щодо висновків суду першої інстанції стосовно того, що посадова особа контролюючого органу, змінюючи (виправляючи) Акт перевірки своїм листом, діяла поза межами повноважень та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до п. 2 Розділу І «Загальні положення» Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 р. №727 (далі - Порядок №727) акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
В акті (довідці) документальної перевірки, інформативних додатках та інших матеріалах не допускаються будь-які виправлення цифрових показників, дат та інших даних (абз. 5 п. 6 Розділу ІІ «Основні вимоги до оформлення документальних перевірок» Порядку №727).
Таким чином внесення виправлень до акту перевірки не допускається. При цьому відповідач не обґрунтував з посиланням на відповідні положення чинного законодавства ним було внесено відповідні виправлення до акту перевірки.
При цьому, а ні Податковий кодекс України, а ні Порядок №727 не передбачають можливість вносити уточнення до акту перевірки окремим «Листом».
Доводи апеляційної скарги не спростовують наведених висновків суду першої інстанції, з якими погоджується і апеляційний суд.
Перевіряючи висновки суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат, зокрема витрат на отримання професійної правничої допомоги, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта, за таких підстав.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Суд вказує на те, що відповідачем не було подано до суду відповідного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивач надав до суду першої інстанції: договір про надання правничої допомоги №7/21 від 23.02.2021 року, рахунок фактура №7/21/4 від 27.07.2021 року, платіжне доручення №903 від 28.07.2021 року, рахунок фактура №7/21/5 від 20.05.2021 року, платіжне доручення №1000 від 20.09.2021 року. За наявності вказаних документів, відсутність акту наданні послуг, не можу бути беззаперечною підставою для відмови у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
При цьому, зменшуючи розмір витрат на оплату правничої допомоги адвоката з 16200 грн. до 8000 грн., суд першої інстанції врахував складність цієї справи, заявлені позовні вимоги та їх співвідношення із заявленим розміром судових витрат, наявність сталої судової практики з розгляду такої категорії спорів, в тому числі, наявність відповідних рішень Верховного Суду.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 8, 19 Конституції України, 2-12, 72-77, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області (відокремленого підрозділу ДПС України без статусу юридичної особи публічного права) - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №420/13495/21 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 11.02.2022 року.
Головуючий суддя Домусчі С.Д.
Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.