09 лютого 2022 року м. Дніпросправа № 160/14687/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів:
судді - доповідача Чумака С.Ю.,
суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року в адміністративній справі №160/14687/21 (суддя І інстанції - Ніколайчук С.В.)
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 11 листопада 2020 року № Ф-279818-55У про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 35 588,74 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року в адміністративній справі № 160/14687/21 позов задоволений.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування скарги відповідач зазначив, що позивач зареєстрована фізичною особою-підприємцем з 29.09.1999 та є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Вказує, що у зв'язку з невиконанням зобов'язання щодо сплати єдиного соціального внеску за 2017-2020 роки відповідачем 11 листопада 2020 року винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-279818-55У у розмірі 35 588,74 грн.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу від 11 листопада 2020 року № Ф-279818-55У про сплату позивачем боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску (ЄСВ) у розмірі 35 588,74 грн (а.с. 16).
Вважаючи зазначену вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Не доведено того факту, що позивач є платником єдиного внеску як фізична особа - підприємець, факту здійснення позивачем підприємницької діяльності та одержання від неї доходу, як фізичною особою - підприємцем. Позивач є застрахованою особою, починаючи з 01.11.2018 по теперішній час, відповідні соціальні внески за яку, нараховуються та сплачуються страхувальником - роботодавцем.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ, ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 8 липня 2010 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України №2464-VI) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
За правилами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
За приписами частини 8 статті 9 Закону України № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Отже, єдиний соціальний внесок повинні сплачувати, зокрема фізичні особи-підприємці.
Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV, який набув чинності з 1 липня 2004 року, (в редакції, чинній станом на 31 березня 2005 року (далі - Закон України № 755-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.
Згідно з ч. 1 статті 4 Закону № 755 державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону № 755 для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі - заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:
- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;
- копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів;
- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України № 755-IV державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.
Частиною 3 статті 46 Закону України № 755-IV встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Отже, державна реєстрація засвідчує не тільки факт припинення статусу підприємця, але і його набуття. Позивач після початку дії Єдиного державного реєстру не вчиняв жодних дій щодо набуття статусу фізичної особи-підприємця, заяв та документів державному реєстратору не подавав.
Згідно з п. 2 Прикінцевих положень Закону № 755 Державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.
Як вже зазначалось, позивач не звертався до державного реєстратора з жодними заявами, а тому свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка як передбачено Законом № 755 не отримував.
Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформація щодо реєстрації ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як фізичної особи-підприємця відсутня.
Відсутність у позивача чинного свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності у сукупності з відсутністю запису про нього у ЄДР як про особу, яка здійснює підприємницьку діяльність, виключає можливість нарахування йому відповідачем заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску.
Апеляційний суд зазначає, що з огляду на те, що судам першої та апеляційної інстанцій не надано ані свідоцтва про реєстрацію позивача суб'єктом підприємницької діяльності, ані будь-яких інших законодавчо визначених документів, у тому числі тих, на підставі яких позивача взято облік в податковому органі як фізичну особу-підприємця на загальній системі оподаткування, твердження відповідача про реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця з 29.09.1999 не підтверджені відповідними доказами, а тому підстави для нарахування у 2017-2020 роках недоїмки з єдиного соціального внеску відсутні саме з цих підстав.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 260/81/19, які відповідно до частини 5 статті 242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді цієї справи.
Отже, оскільки відповідачами жодними належними та допустимими доказами не доведено наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця, то підстави для нарахування позивачу недоїмки з ЄСВ відсутні.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, проте підставою такого задоволення зазначив сплату за позивача ЄСВ роботодавцем. Натомість, зазначена обставина має значення лише у тому випадку, якщо судом попередньо буде встановлено наявність у особи статусу фізичної особи-підприємця, а відповідно і обов'язку сплачувати ЄСВ. У випадку ж, якщо судом встановлено відсутність у особи зазначеного статусу, то відповідно відсутнім є й обов'язок особи сплачувати ЄСВ, а тому позов підлягає задоволенню саме з цих підстав, а не тому що особа є найманим працівником і ЄСВ за нього сплачує роботодавець.
Отже, судом першої інстанції правильно задоволено позов, проте помилково зазначені підстави задоволення.
Відповідно до частини 4 статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивування висновків суду.
Судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року в адміністративній справі № 160/14687/21 змінити в частині мотивування висновків суду.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя - доповідач С.Ю. Чумак
суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко