Справа № 161/9335/21 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М.
Провадження № 22-ц/802/113/22 Категорія: 63 Доповідач: Матвійчук Л. В.
08 лютого 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
з участю секретаря судового засідання - Савчук О. В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє у власних інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , до Виконавчого комітету Луцької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Департамент житлово-комунального господарства Луцької міської ради, Служба у справах дітей Луцької міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення за апеляційною скаргою відповідача Виконавчого комітету Луцької міської ради на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 жовтня 2021 року,
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що відповідач Виконавчий комітет Луцької міської ради неправомірно зняв його з квартирної черги для отримання житла, у зв'язку з поданням відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 червня 2021 року до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено Службу у справах дітей Луцької міської ради.
Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 змінивши підставу позову, просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради № 322-1 від 22 квітня 2021 року, яким його та малолітнього сина ОСОБА_3 знято з квартирного обліку, зобов'язати відповідача поновити їх на квартирному обліку.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради «Про квартирний облік громадян» від 22 квітня 2021 року № 322-1 в частині зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 , який на квартирному обліку для отримання державного житла перебував із сім'єю у складі двох чоловік (він, ОСОБА_3 - син).
Зобов'язано Виконавчий комітет Луцької міської ради поновити ОСОБА_1 із сім'єю у складі двох чоловік (він, ОСОБА_3 - син) на квартирному обліку.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки судом не було враховано тієї обставини, що на квартирний облік згідно з Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Української ради профспілок від 11 грудня 1984 року № 470 (далі - Правила), беруться особи не за місцем реєстрації, а за місцем проживання. Оскільки за адресою, за якою ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку ( АДРЕСА_1 ) не проживає і не має можливості проживати, так як відсутня визначена заявнику житлова площа, а проживає з сином та дружиною за адресою: АДРЕСА_2 , в квартирі, що належить дружині на праві власності та відповідає нормі жилої площі, визначеної ст. 47 ЖК Української РСР, тобто забезпечений житлом. Тому вважає, що права ОСОБА_1 на забезпечення житлом у даному випадку не порушені та суд першої інстанції безпідставно частково задовольнив позов ОСОБА_1 .
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 та його малолітній син ОСОБА_3 є внутрішньо-переміщеними особами та перебувають на обліку у Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, що підтверджується довідками від 16 жовтня 2014 року №0764/000021 та від 29 січня 2020 року № 764-5000261792 (а.с.7, 8).
ОСОБА_1 є учасником бойових дій та брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що підтверджується довідкою від 28 січня 2020 року № 304/01/12/8-2020 та копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 13 березня 2020 року (а.с.8, 10).
З 06 квітня 2020 року позивач ОСОБА_1 зі складом сім'ї: ОСОБА_3 - син (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 19 лютого 2019 року) перебуває на квартирному обліку на підставі рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради № 275-1 від 10 червня 2020 року (а.с.11).
Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку з 29 травня 2014 року, однак на підставі п.5 рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 19 липня 2017 року № 396-1, у зв'язку з ліквідацією квартирного обліку в УМВС України у Волинській області його було включено в список квартирної черги при виконавчому комітеті міської ради для отримання державного житла з 29 травня 2014 року.
Рішенням відповідача № 322-1 від 22 квітня 2021року «Про квартирний облік громадян» (п. 8) позивача ОСОБА_1 знято з квартирного обліку з посиланням на те, що ним подано відомості, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік (а.с.23).
Встановлено, що підставою для зняття відповідачем з квартирного обліку позивача та його сина стало подання відомостей, що не відповідають дійсності, а саме: позивач разом із сином та дружиною ОСОБА_4 проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить дружині ОСОБА_4 на праві приватної власності; позивачем в заяві на взяття на квартирний облік зазначено лише одну адресу: АДРЕСА_1 ; позивач проживає у квартирі дружини, яка перебуває у її власності та відповідає нормі жилої площі, визначеної ст. 47 ЖК Української РСР.
Пунктом 18 Правил визначено перелік документів, які подаються особою відповідному виконавчому комітету до заяви про взяття на квартирний облік.
Зокрема, визначено, що заява про взяття на квартирний облік подається відповідно виконавчому комітету сільської, селищної, міської ради, сільському голові (у разі, коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) за місцем проживання громадян (у випадку, передбаченому абз. 4 п. 8 цих Правил, - за місцем перебування внутрішньо переміщеної особи на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб) та адміністрації підприємства, установи, організації чи органу або іншому громадському об'єднанню (організації) за місцем їх роботи. Заява підписується членами сім'ї, які разом проживають, мають самостійне право на одержання жилого приміщення і бажають разом стати на облік.
Внутрішньо переміщені особи, визначені у пп. 8 п. 13 цих Правил, крім заяви про взяття на квартирний облік, подають зокрема: копії документів, які підтверджують родинний зв'язок членів сім'ї особи з інвалідністю внаслідок війни або учасника бойових дій; копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на кожного члена сім'ї загиблого або особи з інвалідністю внаслідок війни, або учасника бойових дій; копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України встановлено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним.
Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03).
Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у п. 2 ст. 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009...).
Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами особи, пов'язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.
Як встановлено судом першої інстанції, ні позивач, ні його малолітній син не володіють майновими правами на нерухомість, будівництво якої не завершено, чи правом власності на нерухоме майно, в тому числі на житлове приміщення, що відповідає нормі житлової площі, визначеної ст. 47 ЖК Української РСР, щодо житла, яке розташоване в населених пунктах на підконтрольній Україні території.
05 лютого 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 (а.с.12).
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень вбачається, що ОСОБА_4 володіє правом власності на нерухоме майно, а саме двокімнатною квартирою загальною площею 43,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.13).
Як встановлено судом, відповідач, знімаючи позивача з квартирного обліку, виходив з того, що позивач проживає у квартирі, яка перебуває у власності дружини та відповідає нормі жилої площі, визначеної ст. 47 ЖК Української РСР (норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу).
Однак, як правильно зазначає суд у своїх висновках, зазначена підстава для зняття з квартирного обліку підлягає застосуванню у разі володіння майновими правами на нерухомість, будівництво якої не завершено, чи правом власності на нерухоме майно, в тому числі на житлове приміщення, що відповідає нормі жилої площі, визначеної ст. 47 ЖК Української РСР, яке розташоване в населених пунктах на підконтрольній Україні території (крім житлового приміщення, яке зруйноване або стало непридатним для проживання внаслідок збройної агресії Російської Федерації, що підтверджується актом обстеження технічного стану житлового приміщення (будинку, квартири).
Водночас як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, заява про взяття на квартирний облік ОСОБА_4 не подавалась, оскільки остання не є внутрішньо переміщеною особою. Заява про взяття на квартирний облік підписана лише позивачем ОСОБА_1 , оскільки має підписуватися лише членами сім'ї, які зокрема, мають самостійне право на одержання жилого приміщення і бажають разом стати на облік.
Згаданими Правилами передбачено подання особою саме довідок про реєстрацію місця проживання особи на кожного члена сім'ї. Окремо подання відомостей щодо складу сім'ї особи-заявника положеннями Правил не передбачено.
Пунктом 18 Правил визначено, що перелік документів, визначених цим пунктом, є вичерпним.
З цих підстав суд обґрунтовано не прийняв до уваги доводи відповідача та третьої особи про те, що квартирний облік здійснюється за місцем проживання, а не реєстрації, оскільки вони є необґрунтованими та спростовуються п. 8 Правил, у якому вказано, що квартирний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.
Позивачем, як визначено у Правилах, до заяви про взяття на квартирний облік було додано довідку відділу реєстрації житлового фонду Департаменту житлово-комунального господарства від 15 червня 2020 року №19.9-14/236/2020, з якої слідує, що згідно з рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради № 275-1 від 10 червня 2020 року ОСОБА_1 взято на квартирний облік зі складом сім'ї: ОСОБА_3 , на загальну чергу з 06 квітня 2020 року за № 1851; на першочергову чергу - з 06 квітня 2020 року за № 936 (а.с.39).
Разом з тим, питання перебування позивача на квартирному обліку у зв'язку із проживанням не за адресою, за якою останній взятий на квартирний облік, за ініціативою службових осіб Департаменту соціальної політики Луцької міської ради розглядалось 03 листопада 2020 року на засіданні громадської комісії з житлових питань при Виконавчому комітеті Луцької міської ради і цьому факту було надано правову оцінку (а.с.19).
Протягом перебування позивача на квартирному обліку (з 06 квітня 2020 року та до 22 квітня 2021 року (дата зняття позивача з квартирного обліку) у відповідача не виникало питань щодо правомірності перебування позивача на квартирному обліку; він продовжував перебувати на квартирному обліку.
При цьому доказів, які б підтверджували вчинення неправомірних дій службовими особами при вирішенні питання про взяття позивача на квартирний облік, суду не надано.
Отже, встановивши, що при зарахуванні позивача у чергу на отримання житла та під час його перебування на квартирному обліку будь-яких порушень допущено не було; він перебував на обліку для поліпшення житлових умов з 2020 року; підстави, визначені законом для зняття з обліку потребуючих поліпшення житлових умов відсутні, суд зробив правильний висновок, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на квартирному обліку, а п. 8 рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 22 квітня 2021 року № 322-1 «Про квартирний облік громадян» в частині зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 , який на квартирному обліку для отримання державного житла перебував із сім'єю у складі двох чоловік (він, ОСОБА_3 - син), підлягає скасуванню. Скасовуючи саме п. 8 зазначеного рішення суд обґрунтовано виходив з того, що визнання протиправним та скасування рішення в цілому є недоцільним, оскільки права позивача ОСОБА_1 та його сина ОСОБА_3 порушуються лише зазначеним пунктом цього рішення.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про часткове задоволення позову ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим.
Наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи щодо невідповідності рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, спростовуються вищенаведеними висновками суду першої інстанції, встановленими у справі обставинами і не впливають на законність рішення суду.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції, є подібними доводам, які викладені у відзиві на позовну заяву, мотивована відповідь на які надана судом першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Разом з тим, враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/119 даний спір є публічно-правовим, і його слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. Проте, постановою Волинського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року, яка набрала законної сили, відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , який діє у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , до Виконавчого комітету Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Департамент житлово-комунального господарства Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, роз'яснено позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства, а саме Луцького міськрайонного суду Волинської області.
Враховуючи наведене, для захисту порушених прав позивача, колегія суддів не вбачає підстав для закриття провадження в справі.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача Виконавчого комітету Луцької міської ради залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 жовтня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя
Судді: