30 грудня 2021 року м. Дніпросправа № 340/3676/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),
суддів: Мельника В.В., Чепурнова Д.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.06.2021 року в адміністративній справі №340/3676/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії,-
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.06.2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, апеляційну скаргу подав позтвач в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про повне задоволення позову.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст.311 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Матеріалами справи встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 01.08.2018 р. №159 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянином України військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення майора ОСОБА_1 , старшого офіцера (старшого повітряного радиста-інструктора) штабу, звільненого з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини п'ятої (за станом здоров'я) статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу наказом командувача Національної гвардії України від 13.07.2018 р. №101 о/с, а також 03.08.2018 р. виключено зі списків особового складу частини і з 04.08.2018 р. з усіх видів забезпечення.
Представником позивача подано до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України адвокатський запит від 14.07.2020 р. №168 щодо надання інформації чи надавалася додаткова відпустка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 р. №702 ОСОБА_1 тривалістю 10 календарних днів за виконання норми нальоту з 2012 року по день звільнення та чи виплачувалася компенсація за невикористану додаткову відпустку тривалістю 10 календарних днів за виконання норми нальоту з 2012 р. по день звільнення.
Листом від 17.07.2020 р. № 69/12-2240 Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України повідомлено, що накази командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині, в яких вказано про надання усіх видів відпусток військовослужбовцям, за період з 2012 по 2016 рік включно здані на архівне зберігання до Центрального архівного відділу НГУ. Щорічна додаткова відпустка ОСОБА_1 з 01.01.2017 по день звільнення 03.08.2018 передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 р. №702 у розрахунку пропорційно виконаним річним нормам нальоту, які встановлюються Головним управлінням Національної гвардії України не надавалися, та грошова компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку не виплачувалась .
Позивач, вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-Х11), Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-Х11) та Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР).
Порядок надання відпусток військовослужбовцям врегульований ст.101 Закону № 2011-Х11.
Так, згідно ч.1 ст.101 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно ч.4 ст.101 Закону №2011-Х11 військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Суд першої інстанції відмовивши у задоволенні позовних вимог з тих підстав, згідно з п.1 Порядку №702 щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов'язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов'язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.
Отже, право на компенсацію за невикористану відпустку за 2013 рік позивач набув у 2014 році.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму N 14 від 18.12.2009 вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача, повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Враховуючи зазначене, а також у зв'язку з наявністю об'єктивної необхідності захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, наявні правові підстави для виходу за межі позовних вимог, заявлених позивачем.
При здійснення судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.11.1996 у справі «СЬаЬаІ проти Об'єднаного королівства» (заява № 22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьев проти України»).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.
Крім того, колегія суддів враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість за потреби, за відповідної консультації передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Згідно з відомостями, які містяться у льотній книзі річні норми нальоту позивача на літаку АН 26 позивачем було виконано у 2013 році. Зокрема, загальний наліт у 2013 році становить 21 година 32 хвилини.
Відповідно до п. 1 Наказу №90 річні норми нальоту годин на літаках і вертольотах з реактивними та турбогвинтовими двигунами, за умови виконання яких вислуга років для призначення пенсії обчислюється на пільгових умовах, становлять: на військово-транспортних і транспортних літаках - 20 годин; на вертольотах - 15 годин.
На підставі вищезазначеного, колегія суддів вважає, що позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним за 2014 рік додаткову відпустку, відтак відповідач протиправно не здійснив розрахунку щодо нарахування та виплати останньому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, яка передбачена ч.4 ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період за 2014 рік, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо доводів позивача про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення по день фактичного розрахунку варто зазначити наступне.
Згідно ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Нормою статті 117 вищевказаного Кодексу передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, установи, органу. Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Для виплати роботодавцем, у даному випадку Військовою частиною, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, повинен був існувати спір щодо суми розрахунку або виплати/невиплати зобов'язання.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» внесено зміни до редакції пункту 3 розділу VI КАС України, які набрали чинності 17.07.2020 року.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що при визначені суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні варто враховувати деякі чинники, зокрема, наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу.
Необхідно брати до уваги відсутність вини відповідача у затримці розрахунку при звільненні, спір про розмір таких сум затримки був відсутній та сплата такої суми на момент розгляду даної справи ще не відбулася, рішення відповідачем про виплату або відмову не приймалося, оскільки такого звернення не було, тож вимоги про нарахування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні є передчасними та задоволенню не підлягають.
Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору керується правовою позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 31.03.2020 року у справі №540/1244/19, від 04.09.2020 року у справі № 260/348/19, від 15.10.2020 року у справі № 520/80/20.
Керуючись: пунктами 2 частини 1 статті 315, статті 317, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.06.2021 року в адміністративній справі №340/3676/20- скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково :
Визнати протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку яка передбачена ч.4 ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період за 2014 рік;
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, яка передбачена ч.4 ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період за 2014 рік;
В іншій частині Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.06.2021 року в адміністративній справі №340/3676/20- залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у порядку ст.ст. 328 - 329 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Сафронова
суддя В.В. Мельник
суддя Д.В. Чепурнов