Головуючий І інстанції: О.О. Кукоба
11 лютого 2022 р. Справа № 440/7526/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2021, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/7526/21
за позовом ОСОБА_1
до Полтавської обласної прокуратури
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Полтавської обласної прокуратури (надалі також відповідач), у якій просив:
-визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати заробітної плати з 26.03.2020 у порядку та розмірах, передбачених статтею 81 Закону України "Про прокуратуру";
-зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоотриману частину заробітної плати у вигляді посадового окладу з надбавкою за вислугу років відповідно до положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру" за період з 26.03.2020 по 30.12.2020 включно у розмірі 361984,00 грн з відповідним відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що ч.3 ст. 81 Закону України “Про прокуратуру” визначено рівень посадового окладу працівника прокуратури, який не може змінюватися ані рішенням Уряду, ані іншими законами.
Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з квітня 2001 року безперервно працював в органах прокуратури України.
Наказом керівника Полтавської обласної прокуратури від 24.12.2020 №1153к позивача звільнено з посади першого заступника керівника Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30.12.2020 як такого, що не пройшов атестацію /а.с. 20/.
У період з 26.03.2020 по 30.12.2020 оплата праці позивача проводилась на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657 /а.с. 31-35/.
Посилаючись на необхідність обчислення розміру його посадового окладу з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірах, визначених статтею 81 Закону України "Про прокуратуру", позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, виплачуючи позивачу у спірний період посадовий оклад за посадою прокурора місцевої прокуратури, передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505, відповідач діяв в межах повноважень та на підставі чинного законодавства.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, колегія суддів зазначає таке.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).
Частиною 1 статті 81 Закону № 1697-VII встановлено, що заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 81 Закону № 1697-VII, заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: вислугу років; виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Законом України № 113-ІХ від 19.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (в подальшому Закон України № 113-ІХ, який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури та внесено зміни до Закону України «Про прокуратуру» 1697-VІІ від 14.10.2014, зокрема, замість системи органів прокуратури, яка складається з Генеральної прокуратури України, регіональних та місцевих прокуратур, після проведення атестації прокурорів передбачено побудову нової структури: Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (ст. 7 Закону № 1697-VІІ).
Пунктом 66 вказаного Закону № 113-ІХ частину 3 статті 81 Закону № 1697-VІІ викладено в такій редакції: «Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року».
Відповідно до п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Пунктом 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону України № 113-ІХ встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у регіональних прокуратурах чи місцевих прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в обласних прокуратурах чи окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Таким чином, починаючи з 25.09.2019 (дата набрання чинності Закону № 113-ІХ), отримання прокурорами посадового окладу у розмірі, встановленому ст. 81 Закону № 1697-VІІ, пов'язано з набуттям ними статусу прокурорів окружної прокуратури, чому в свою чергу мало передувати переведення до таких окружних прокуратур, після проходження відповідної атестації.
Крім того, проведення атестації прокурорів визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що оплата праці прокурорів, які до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури відповідно, працювали в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах або військових прокуратурах, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, якою на час виникнення спірних відносин була постанова Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» із урахуванням відповідних змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України № 763 від 30.09.2015 та № 1013 від 09.12.2015.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон України № 113-ІХ є чинним, неконституційним не визнавався, а тому підлягає застосуванню у спірних відносинах.
Оскільки позивач у спірний період (з 27.03.2020 по 30.12.2020) перебував на посаді першого заступника керівника Кобеляцької місцевої прокурори Полтавської області та не був переведений до окружної прокуратури, а відтак заробітна плата за цей період йому виплачувалася відповідно до чинного законодавства, яке встановлювало оплату праці працівників місцевих органів прокуратури, а не окружних. При цьому, стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» стосувалася у спірний період Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, а відтак, не поширювалася на прокурорів регіональних та місцевих прокуратур.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати за період з 26.03.2020 по 30.12.2020 діяв на підставі та у спосіб передбачений чинним законодавством.
Таким чином, апеляційний суд, переглянувши у межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апелянта про необхідність врахування у спірних правовідносинах рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі № 6-р/2020 та про те, що абзац 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113 в частині що стосується оплати праці працівників прокуратури є таким, що суперечить ст. 131-1 Конституції України, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки вищевказане рішення Конституційного Суду України чітко визначає неконституційним положення виключно Бюджетного Кодексу України, інші нормативно-правові акти неконституційними вищевказаним рішенням не визнані.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача не містять аргументів, які не були враховані під час вирішення справи судом першої інстанції.
Враховуючи наведене вище, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову задоволенні позовних вимог та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів уважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 по справі № 440/7526/21 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов