Головуючий І інстанції: Н.В. Савицька
11 лютого 2022 р. Справа № 480/6344/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.10.2021, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, по справі № 480/6344/21
за позовом Головного управління ДПС у Сумській області
до ОСОБА_1
про стягнення податкового боргу,
Позивач, Головне управління ДПС у Сумській області звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд:
- стягнути з ОСОБА_1 податковий борг загальною сумою 16 128,65 грн., з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості (код податку 18010300) отримувач ГУК Сумська обл/Сумська МТГ на р/р UА838999980314080512000018540, код отримувача 37970404, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), МФО банка одержувача 899998.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за відповідачем рахується податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, який відповідачем у добровільному порядку погашено не було.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зокрема, апелянт зазначає, що узгоджене грошове зобов'язання, проте не сплачене платником податків у добровільному порядку в строки визначені законодавством набуває статусу податкового боргу. Податкова вимога відповідно до вимог чинного законодавства була надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням, а саме, на адресу відповідача відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податку: АДРЕСА_1 . Таким чином, контролюючим органом дотримано процедуру направлення податкової вимоги платнику податків та наявні підстави для здійснення заходів щодо погашення податкового боргу відповідно до п. 95.2 ст. 95 ПК України.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративно судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , як платник податків, перебуває на обліку в ГУ ДПС у Сумській області.
За відповідачем рахується податковий борг загальною сумою 16 128,65 грн. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, що підтверджується розрахунком суми податкового боргу та витягом з інтегрованої картки платника.
На підставі викладеного позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з позивача податкового боргу в розмірі 16 128,65 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки податкова вимога форми «Ф» від 17.04.2018 за №7558-17 не вручена відповідачеві ОСОБА_1 належним чином, у позивача відсутні повноваження здійснювати заходи щодо погашення податкового боргу, передбачені п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Згідно п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно п. 36.1 ст. 36 ПК України, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Згідно п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Таким чином, узгоджене грошове зобов'язання, проте не сплачене платником податків у добровільному порядку в строки визначені законодавством набуває статусу податкового боргу, з метою стягнення якого контролюючий орган має право звертатись з відповідним позовом до суду.
Загальні строки сплати податкового зобов'язання встановлені статтею 57 ПК України, відповідно до пункту 57.3 якої передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Разом з тим, спеціальною нормою, а саме абз. а), пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України, податкове зобов'язання за звітний рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Колегією суддів встановлено, що податковим органом винесені наступні податкові повідомлення - рішення, а саме:
- №2455-13-03 від 05.12.2017 на суму 6 028,15 грн (а.с.7);
- №861/54-13 від 13.12.2018 на суму 4670,75 грн (а.с.10);
- №3186/54-13 від 27.11.2019 на суму 5429,75 грн (а.с.13).
Проте, докази сплати грошового зобов'язання або оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень матеріали справи не містять.
Згідно з пунктом 95.1 статті95 ПК України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше, ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
За правилами пункту 95.3 статті 95 ПК України, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Таким чином, у разі несплати платником податків протягом 60 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, яким визначено до сплати транспортний податок, або ж закінчення процедури його оскарження, визначених контролюючим органом грошових зобов'язань, такі податкові зобов'язання вважаються узгодженими. Факт узгодження податкового зобов'язання має наслідком обов'язок платника податку сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк.
Як зазначено вище, згідно з приписами статті 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. У разі, якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається) (п. 59.5 ст. 59 ПК України).
На виконання вказаних вимог, позивачем було надіслано відповідачу податкову вимогу № 7558-17 від 17.04.2018 на суму 6028,15 грн (а.с.15).
Відповідно до п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Пунктом 45.1 ст. 45 Податкового кодексу України податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.
Колегією суддів встановлено, що у зв'язку з несплатою відповідачем в установлені строки узгодженої суми податкового зобов'язання, Головним управлінням ДПС у Сумській області було сформовано та направлено ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 , податкову вимогу форми «Ф» від 17.04.2018 за № 7558-17 про сплату податкового боргу. Проте дане поштове відправлення було повернуто контролюючому органу (а.с. 15).
Однак суд зазначає, що відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи від 26.07.2021 № 14.03-08/174330, ОСОБА_1 з 10.10.2007 по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.24).
Разом з тим як встановлено судом, у ідентифікаційних даних ОСОБА_1 , наданих суду позивачем (а.с.5) та податкових повідомленнях-рішеннях зазначено адресу АДРЕСА_2 (а.с. 7-14).
Отже, в жодному наданому сторонами по справі доказі не зазначено адресу ОСОБА_1 АДРЕСА_1 .
Крім того, до суду позивачем не було надано документів, на підставі яких вимогу ОСОБА_1 направлено на адресу АДРЕСА_1 .
Таким чином, враховуючи приписи п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України, вимога форми «Ф» від 17.04.2018 за № 7558-17 про сплату податкового боргу вважається не врученою відповідачу.
Колегія суддів зазначає, що при вирішенні спорів щодо стягнення боргу, зокрема якщо предметом спору є факт надсилання податкової вимоги, необхідно враховувати, що, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що податковим органом надіслано податкову вимогу в порядку встановленому законом, платник податків має спростовувати ці доводи.
Відповідно до п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Таким чином, оскільки податкова вимога форми «Ф» від 17.04.2018 за №7558-17 не вручена відповідачеві ОСОБА_1 належним чином, у позивача відсутні повноваження здійснювати заходи щодо погашення податкового боргу, передбачені п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Головного управління ДПС у Сумській області.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 по справі № 480/6344/21 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий І.М. Ральченко