28 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/3627/21 пров. № А/857/19226/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Ніколіна В.В., Пліша М.А.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року (головуючий суддя: Дерех Н.В., місце ухвалення - м. Тернопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання незаконною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
встановив:
ОСОБА_1 , 29.06.2021 звернувся з позовом до суду в якому, просив визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-14079-13 від 15.03.2021.
Обґрунтовує позов тим, що позивачем помилково було подано звіт за формою № Д5 про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, оскільки позивач у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 28.11.2018 отримує пенсію за віком. Просить врахувати, що формою звіту № Д5 не передбачено подання уточнюючого звіту. Вважає, що він, як пенсіонер, отримує відповідно до закону пенсію по віку, а тому звільняється від сплати єдиного внеску у відповідності до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року позов задоволено.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, посилається на те, що оскільки позивач самостійно визначив суму єдиного внеску, а тому така підлягає ним сплаті на загальних підставах, незважаючи на те, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволеною з таких мотивів.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача відсутній обов'язок сплати єдиного внеску, так як позивач відповідає критеріям, встановленим ч. 4 ст. 4 Закону № 2464, а тому контролюючим органом протиправно винесено оскаржувану в даній справі вимогу про сплату боргу (недоїмки).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно п. 7 Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску Форми № Д5 за 2020 рік, який подано позивачем до Головного управління ДПС у Тернопільській області, ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 31.12.2020 перебував на загальній системі оподаткування.
Позивач є пенсіонером і отримує пенсію за віком з 28.11.2018, згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується довідкою Відділу обслуговування громадян № 4 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 14.06.2021 № 1900-0207-8/18040.
Головним управлінням ДПС у Тернопільській області, 15.03.2021 винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-14079-13, у відповідності до якої станом на 28.02.2021 заборгованість (недоїмка, штраф, пеня) зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 становить 10724,23 грн.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2020 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з п. 1, 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За приписами ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Проаналізувавши вищенаведені норми права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде або доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують, відповідно до закону, пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, за приписами ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що від сплати за себе єдиного внеску звільняються лише ті фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування і є, зокрема пенсіонерами за віком.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 25 березня 2021 року справа № 807/921/16.
Як встановлено вище судом апеляційної інстанції, позивач є пенсіонером і отримує пенсію за віком з 28.11.2018, згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вказане, підтверджується довідкою Відділу обслуговування громадян № 4 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 14.06.2021 № 1900-0207-8/18040 (а. с. 8).
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно п. 7 Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску Форми № Д5 за 2020 рік (а. с. 10), який подано позивачем, ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 31.12.2020 перебував на загальній системі оподаткування.
За встановлених обставин, в контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутня одна з необхідних умов для звільнення позивача від сплати єдиного внеску, зокрема, перебування на спрощеній системі оподаткування.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки позивач у 2020 році, за який йому нараховано борг по сплаті єдиного внеску, перебував на загальній системі оподаткування, а тому відсутні правові підстави для його звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позов, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про відмову у задоволенні позову.
Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.
Керуючись ст. ст. 311, 317, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області задовольнити.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 500/3627/21 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді В. В. Ніколін
М. А. Пліш