18 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/4997/21 пров. № А/857/21528/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.,
суддів Довгополова О.М., Гудима Л.Я.,
з участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 500/4997/21 (головуючий суддя Осташ А.В., час ухвалення: м. Тернопіль, повний текст рішення складений 01 листопада 2021 року) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
У серпня 2021 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області за №0284163-2404-1915 від 12.04.2021.
Рішенням від 01 листопада 2021 року Тернопільський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив повністю.
Визнав протиправним та скасував податкове-повідомлення рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області №0284163-2404-1915 від 12.04.2021.
Також суд стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області в користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді судового збору за подання позову в сумі 908 грн.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Тернопільській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з неповним з'ясуванням усіх обставин справи.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на доводи відповідача про те, що станом на 09.09.2021 відомості щодо здійснення ОСОБА_1 господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_1 відсутні.
Відповідно до правового висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17, застосування підпункту ,,є” підпункту 266.2.2 пункту 266 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі, якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі і нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Факт надання позивачем товарних чеків та накладних не підтверджує здійснення ним господарської діяльності. Позивач не долучила доказів (перехідні документи, акт реалізації, тощо), які могли б підтвердити право на надання податкових пільг.
З огляду на викладене, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У зв'язку з неявкою в судове засідання усіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою-підприємцем, із обраними видами діяльності КВЕД 23.61 - виробництво виробів із бетону для будівництва (основний), 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціальних магазинах; 38.11 збирання безпечних відходів та 46.11 Оптова торгівля відходами та брухтом (аркуш справи 8).
Відповідно до інформації щодо позивача, яка міститься в інформаційній системі ,,Податковий блок. Облік платежів”, а саме: розділ ,,Реєстр об'єктів житлової нерухомості”, відомо, що ОСОБА_1 має у власності гаражі, загальна площа яких складає - 1101,5 кв.м.
Згідно інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно - об'єкт, що є у власності ОСОБА_1 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відноситься до типу об'єкта: гаражі з виробничо-складських, офісно-торговими приміщеннями, об'єкт нежитлової нерухомості, загальна площа якого - 1101,5 кв.м.
Відповідно до п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України питання щодо встановлення податку на майно, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки вирішують місцеві ради в межах повноважень.
Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПКУ).
Відповідно до статті 8 Закону України від 23.11.2019 №2629-УІІІ ,,Про Державний бюджет України на 2020 рік”, установлено у 2020 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 4724 грн, ставка податку для даного об'єкту на 2020 рік становить 0,2 відсотки розміру мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр бази оподаткування, тому сума податку складає 47,23 грн. х 1101,5 кв.м. = 9535,70 грн.
12.04.2021 Головне управління ДПС у Тернопільській області, згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України винесло податкове повідомлення-рішення за №0284163-2404-1915, яким позивачу визначена сума податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 у розмірі 9535,70 грн.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Тернопільській області протиправним з підстав незастосування відповідачем пільг, передбачених пунктом ,,є” підпункту 266.2.2 пункту 266 статті 266 ПК України, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка впродовж 2020 року використовувала будівлю, оподаткування якої стосується спір, за функціональним призначенням та в межах власної господарської діяльності, яка пов'язана з промисловим виробництвом, у зв'язку з чим вона набула право на фінансове сприяння з боку держави у вигляді звільнення від сплати податку на промислові будівлі позивача, а тому є наявні підстави для застосування пільг, передбачених підпунктом ,,є” підпункту 266.2.2 пункту 266 статті 266 ПК України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
01 січня 2015 року набув чинності Закон України ,,Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, яким запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено ст. 266 Податкового кодексу (ПК) України.
Так, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункту 266.1).
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.2 пункту 266.2).
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток(підпункт 266.3.1 пункту 266.3).
Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 ст. 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно підпункту ,,є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
В силу вимог підпункту 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України.
Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу ,,Будівлі нежитлові” (група 125 ,,Будівлі промислові та склади” клас 1251 ,,Будівлі промисловості”).
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 ,,Будівлі промисловості”, що включає підкласи: 1251.1 ,,Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості”; 1251.2 ,,Будівлі підприємств чорної металургії”; 1251.3 ,,Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості”; 1251.4 ,,Будівлі підприємств легкої промисловості”; 1251.5 ,,Будівлі підприємств харчової промисловості”; 1251.6 ,,Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості”; 1251.7 ,,Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості”; 1251.8 ,,Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості”; 1251.9 ,,Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне”.
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Отже, з метою застосування норм підпункту ,,є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України при визначенні промислових підприємств необхідно дотримуватись вимог Національного класифікатора України ДК 009:2010 та Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
У постанові від 05 березня 2020 року у справі №825/1625/17 (адміністративне провадження №К/9901/36908/18) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку щодо необґрунтованості доводів суду апеляційної інстанції, що норма підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України розповсюджується лише на підприємства та не поширюється на фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, враховуючи таке.
Норма підпункту ,,є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у підпункті 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону за умови використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Суд першої інстанції належним чином дослідив надані сторонами докази та встановив, що відповідно до довідки Пігороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 19.10.2021 №302 приватний підприємець ОСОБА_1 дійсно здійснює підприємницьку діяльність по АДРЕСА_1 і адреса не мінялася включаючи 2020 рік і по теперішній час.
На підставі вказаної довідки, а також наданих позивачем товарних чеків та накладних, суд першої інстанції дійшов висновку про підтвердження факту, що позивач здійснювала виробництво виробів із бетону для будівництва.
Натомість, в порушення приписів частини 2 статті 77 КАС України, згідно яких тягар доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами протилежне, а саме - що об'єкти нерухомості, що належать на праві власності позивачу не відносяться до будівель промисловості та не використовуються для виробництва будь-якої продукції.
Оскільки у справі є наявні докази, що свідчать, що позивачка впродовж 2020 року використовувала будівлю, оподаткування якої стосується спір, за функціональним призначенням та в межах власної господарської діяльності, яка пов'язана з промисловим виробництвом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вона набула право на фінансове сприяння з боку держави у вигляді звільнення від сплати податку на промислові будівлі позивача, а тому і є наявні підстави для застосування пільг, передбачених підпунктом ,,є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, а відтак, оскаржене податкове повідомлення-рішення відповідача є протиправним.
Такі висновки суду першої інстанції також узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, якою сформовано новий правовий висновок, відповідно до якого визначено, що застосування підпункту є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322 , 325, 328, 329 КАС України, суд,-
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 500/4997/21- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
О. М. Довгополов
Повне судове рішення складено 28.01.2022.