27 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/7044/21 пров. № А/857/23130/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Качмара В.Я., Затолочного В.С.,
з участю секретаря судового засідання Хомича О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича про визнання протиправною та скасування постанови у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року (суддя першої інстанції Баб'юк П.М., м. Тернопіль)
В жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича про визнання дій приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження протиправним та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №64833008 від 15.03.2021.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 задоволено клопотання відповідача про закриття провадження у справі; закрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича про визнання протиправними дій та визнання протиправною та скасування постанови №64833008 від 15.03.2021.
16.11.2021 представник позивача подав заяву про ухвалення додаткового судового рішення, яким просив стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 908,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу.
Додатковим рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року року заяву представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та судового збору задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича 908,00 грн (девятсот вісім гривень) судового збору. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича 1000,00 грн (тисячу гривень) витрат на професійну правничу допомогу.
Із таким додатковим судовим рішенням не погодився позивач та подав апеляційну скаргу. Вважає його ухваленим на припущеннях суду. Просить змінити додаткове рішення в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, стягнувши з Приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд безпідставно дійшов висновку про не співмірність витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн. Вказує, що надані Адвокатським бюро «Цвьок та Партнери» послуги були фактично надані та оплачені ним, що підтверджується квитанцією, яка міститься в матеріалах справи.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги наведені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.
Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду шляхом надіслання судової повістки на офіційну електронну адресу, судова повістка одержана відповідачем 19.01.2022 о 09:05 год, а також повідомлений шляхом телефонограми, на номер зазначений у матеріалах справи, вказане повідомлення прийняте ним 18.01.2022 о 14:31 год.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Позивач не погоджується з додатковим рішенням в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000, 00 грн, вважаючи, що стягненню на його користь підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 КАС України основними засадами адміністративного судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Згідно із нормами частин першої, третьої-п'ятої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
За приписами пункту 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно зі статтею 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що застереження про необхідність компенсації вартості витрат на правову допомогу і подання доказів їх понесення протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду було здійснене позивачем в позовній заяві.
Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Статтями 26, 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Положеннями ч. 5 ст. 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.
Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.11.2019 по справі № 826/15063/18, згідно яких, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Апеляційний суд зазначає, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката представником позивача надано договір про надання правової допомоги №21/10/18 від 18.10.2021 разом з додатковою угодою №1, акт наданих послуг від 20.10.2021, рахунок - фактура від 18.10.2021.
З матеріалів справи встановлено, що вартість однієї години роботи адвоката складає 1000,00 грн
Представником позивача надано наступні послуги із зазначенням витраченого часу: юридичні консультації - 1000 грн/ 1 год; підготовка заяв/скарг/запитів в досудовому порядку - 1000 грн/ 1 год; підготовка процесуальних документів (позовної заяви, відзиву, клопотань) - 1000 грн/ 1 год; аналіз судової практики - 1000 грн/ 1 год; участь в судових засіданнях - 1000 грн/ 1 год.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, перелічивши надані позивачем докази у підтвердження витрат на правничу допомогу надав повну оцінку цим документам на предмет їх належності, допустимості та достатності щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Більше того, суд апеляційної інстанції відзначає, що представник позивача участі у судових засіданнях не приймав, відтак включення до витрат на правничу допомогу участь представника позивача у судових засідання (вартість послуги 1000,00 грн) є безпідставною.
Також, консультація, підготовка заяв/скарг/запитів в досудовому порядку, вивчення матеріалів справи та аналіз судової практики не є окремим видом адвокатської діяльності, а є частиною підготовки позовної заяви та підготовки копій документів до позовної заяви відповідно до кількості сторін та подача позову до суду.
Оскільки до такого виду адвокатської діяльності як складання позовної заяви віднесено надання консультацій та узгодження правової позиції, опрацювання нормативно-правових актів, тому відсутні підстави для виділення їх в окремий вид послуг.
Колегія суддів зазначає, що позивач та його представник не надали обґрунтованих доказів того, що підготовка позовної заяви та інших документів у даній справі вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.
Таким чином, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає співмірним розмір відшкодування на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 1000 гривень, який є доведеним, документально обґрунтованим.
Разом з тим, суд першої інстанції вірно врахував, що підставою закриття стало те, що 04.11.2021, після подання даного позову, приватний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», в зв'язку із поданням заяви стягувачем, чим відновлено законні права та інтереси позивача.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення заяви позивача та стягнення на його користь 1000 гривень витрат на правничу допомогу, що є адекватним складності та суттєвості позову.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а додаткове рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року у справі №500/7044/21- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. О. Большакова
судді В. Я. Качмар
В. С. Затолочний