26 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 348/2150/21 пров. № А/857/22594/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
за участі секретаря судового засідання Приступи Р.Л.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 16 листопада 2021 року (судді Матолич В.В., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 14 год. 14 хв. в м. Надвірна повний текст рішення складено 16.11.2021) у справі №348/2150/21 провадження №2-а/348/45/21 за позовом ОСОБА_1 до Надвірнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення,-
ОСОБА_1 08.10.2021 звернувся в суд з позовом до Надвірнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області в якому просить поновити строк для оскарження постанови ГАВ № 049011 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 44-3 КУпАП від 02.08.2021, винести постанову, якою скасувати постанову серія ГАВ № 049011 від 02.08.2021 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 44-3 КУпАП та закрити провадження у справі у зв'язку за малозначністю вчинено адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 44-3 КУпАП та стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу.
Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 16 листопада 2021 року задоволено позов. Постанову від 02.08.2021серії ГАВ № 049011 щодо ОСОБА_1 змінено в частині накладеного адміністративного стягнення, а саме: на підставі ст.22 КУпАП звільнено ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.44-3 КУпАП, обмежившись усним зауваженням, а справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.44-3 КУпАП - закрито. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 , сплачений ним судовий збір у розмірі 454 гривні 00 копійок та понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 гривень 00 копійок.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу. В якій просить рішення скасувати та відмовити в задоволенні позову. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норми процесуального та матеріального права та неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Представник позивача адвокат Брайляк Е.Я. направила до апеляційного суд заяву про розгляд апеляційної скарги без її участі та позивача через коронавірусні обмеження.
Сторони в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку, визначеному статтею 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Згідно з частини 3 статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення серія ВАБ №420236 та постанови серії ГАВ №049011 по справі про адміністративне правопорушення від 02.08.2021, ОСОБА_1 02.08.2021 о 10.20 годині в м. Надвірна на вул. Шевченка, 3 перебував в приміщенні Надвірнянського РВП без вдягнених засобів індивідуального захисту, що закривають ніс та рот, за що відповідальність передбачена ч.2 ст.44-3 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП) та накладено на позивача адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255,00 гривень.
Приймаючи рішення по справі та задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що у даній справі незважаючи на наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення на нього було накладено адміністративне стягнення, яке не є співрозмірним із вчиненим діянням та у діях позивача був склад адміністративного правопорушення, однак, з урахуванням наведеного правопорушення є малозначним, а тому були всі підстави для звільнення позивача від адміністративної відповідальності, обмежитись усним зауваженням, відповідно до вимог статті 22 КУпАП.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до не правильного застосуванням норм матеріального та порушення процесуального права, виходячи з наступного.
Згідно із статтею 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Згідно частини 2 статті 43-3 КУпАП перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно, - тягне за собою накладення штрафу від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно із статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно статті 252 КУпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена доказами.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII), завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Згідно статті 23 Закону №580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно із статтею 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; поверхнева перевірка і огляд; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: 1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Статтею 222 КУпАП передбачено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, адміністративні правопорушення за частиною 2 статті 44-3 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що до матеріалів справи додано фото події, яка описана в постанові про адміністративне правопорушення, який в розумінні статті 251 КУпАП є належним та допустимим доказом по цій справі, оскільки не заперечується позивачем.
Статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2020 № 1645-ІІІ, передбачено, що карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
За змістом статті 29 цього Закону, карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.
Так, на виконання вимог Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 641 від 22.07.2020 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції чинній на момент винесення оскаржуваної постанови), якою, установлено, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 1 серпня до 19 грудня 2020 р. на території України карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061) та від 20 травня 2020 р. №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 (в редакції чинній на момент винесення оскаржуваної постанови), з 17 червня 2021 р. на території України встановлюється «зелений» рівень епідемічної небезпеки, відповідно до якого забороняється: перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.
Згідно пункту 3.6 Державних будівельних норм України затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України за №260 від 28.09.2018 громадські будинки і споруди - загальна назва будинків і приміщень, які призначені для розміщення закладів, підприємств, організацій, які надають послуги фізичним особам (населенню) або юридичним особам (громаді та державі).
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивачем порушено правила карантину перебуваючи в приміщенні Надвірнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, відповідальність за порушення якого передбачено частиною 2 статті 44-3 КУпАП.
Щодо врахування судом першої інстанції в силу приписів статті 22 КУпАП можливості звільнити позивача від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне.
Відповідно до приписів статті 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
При цьому відповідно до статті 222 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частиною 2 статті 44-3 КУпАП, розглядають органи Національної поліції.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Отже, за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема на підставі частини 2 статті 44-3 КУпАП, є виключною компетенцією уповноваженого органу, в цьому випадку - працівників органів і підрозділів Національної поліції.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Згідно частини 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Таким чином, приймаючи рішення про звільнення порушника від адміністративної відповідальності, суд першої інстанції вийшов за межі своєї компетенції тим самим втрутившись в дискреційні повноваження відповідача, що не відповідає загальним принципам та засадам адміністративного судочинства.
Отже, сфера застосування статті 22 КУпАП (звільнення особи від адміністративної відповідальності за малозначності вчиненого правопорушення) поширюється саме на орган, уповноважений вирішувати справу (у цьому випадку - Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області або Надвірнянський районний відділ поліції).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 266/3228/16-а, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні у справі «Василева проти Болгарії» (Vasileva v. Bulgaria, рішення від 17.03.2016, заява № 23796/10, пункти 63-69) Європейський суд вказав: «Зараз вже чітко встановлено, що хоча право на здоров'я не належить до прав, гарантованих Конвенцією або Протоколами до неї (...), Високі Договірні Сторони мають, паралельно зі своїми позитивними зобов'язаннями, передбаченими статтею 2 Конвенції, позитивні зобов'язання за статтею 8 Конвенції. У той же час, Високі Договірні Сторони мають певну свободу розсуду при виборі способів виконання своїх позитивних зобов'язань за Конвенцією». Крім того, держави, імплементуючи свої позитивні зобов'язання, мають певні межі розсуду. Межі розсуду будуть ширшими тоді, коли держава має забезпечити рівновагу між конкуруючими приватними і суспільними інтересами або закріпленими Конвенцією правами. Також слід враховувати необхідність прийняття оперативних рішень, які повинна приймати держава з позиції пріоритетів та наявних в неї ресурсів, коли стикається з ризиками для життя та фізичної недоторканності осіб (див., наприклад, рішення у справі «Осман проти Сполученого Королівства» (Osman v. UnitedKingdom) від 28.10.1998, заява № 23452/94).
У своєму рішенні у справі «Фіногенов та інші проти Росії» від 20.12.2011, заяви № 18299/03 та N 27311/03) Європейський суд нагадував, що: «Позитивні зобов'язання влади, передбачені статтею 2 Конвенції, не є беззаперечним: не кожна загроза життю зобов'язує владу вживати конкретних заходів, щоб уникнути ризику. Обов'язок вживати конкретних заходів виникає лише в тому випадку, якщо органи влади знали або повинні були знати про це на момент існування реального і негайного ризику для життя осіб і якщо влада зберігала певний ступінь контролю над ситуацією. Європейський суд вимагає від держави відповідача вжити лише тих заходів, які є «здійсненними» за обставин, що склалися. Позитивний обов'язок, про який йдеться, повинен тлумачитися таким чином, що не покладає на владу неможливе чи непропорційне навантаження, беручи до уваги труднощі, пов'язані з поліцейськими функціями сучасних суспільств, непередбачуваність поведінки людей та оперативний вибір, який повинен бути зроблений з точки зору пріоритетів та ресурсів» (див. п. 209 згаданого рішення).
Існуюча практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що для кожної Договірної Держави, відповідальної за «життя [своєї] нації», належить визначити, чи загрожує цьому життю «надзвичайна ситуація у суспільстві», і якщо так, то як далеко потрібно пройти, намагаючись подолати надзвичайну ситуацію - усі обмежувальні заходи - незалежно від того, чи засновані вони на відступі від зобов'язань - повинні завжди мати правову основу, яка включає дотримання відповідних конституційних гарантій та вимог відповідної держави-члена (рішення у справі «Мехмет Хасан Алтан проти Туреччини» від 20 березня 2018 року).
Виходячи із наведеного, вбачається, що притягнути до відповідальності за частиною 2 статті 44-3 КУпАП можна лише за перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно із наведенням відповідних доказів.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Стаття 73 КАС України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення зазначив, що з досліджених матеріалів справи вбачається, що у діях позивача був склад адміністративного правопорушення, даний факт не заперечується позивачем - відповідні висновки суду першої інстанції не оскаржені ОСОБА_1 та його представником, тобто вони не заперечують вчинення адміністративного правопорушення позивачем, також колегія суддів враховує, що факт порушення підтверджується фотографією позивача, де зафіксовано, що він без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.
Згідно з пунктами 3 та 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив вищенаведені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи по суті, внаслідок чого його рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову в задоволенні позову, адже позивачем свою вину визнано, а обставини, вказані в постанові про адміністративне правопорушення мали місце.
Колегія суддів дійшла висновку, що спірна постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності прийнята у відповідності до визначених КАС України критеріям, тому є правомірною і скасуванню не підлягає, відповідно не підлягають стягненню понесені витрати позивачем на судовий збір і на правничу допомогу, оскільки суд відмовляє в задоволенні позову.
Згідно частини 3 статті 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст. 268, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області - задовольнити.
Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 16 листопада 2021 року у справі №348/2150/21 провадження №2-а/348/45/21 - скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Надвірнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не оскаржується.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк