25 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/7800/21 пров. № А/857/22547/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Матковської З.М. та Кузьмича С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Мар'янівської селищної ради Луцького району Волинської обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.10.2021р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Мар'янівської селищної об'єднаної громади Луцького району Волинської обл. про визнання відмови протиправною, зобов'язання повторно розглянути заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства (суддя суду І інстанції: Плахтій Н.Б.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 23.10.2021р., м.Луцьк; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-
27.07.2021р. (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Мар'янівської селищної об'єднаної територіальної громади Луцького району Волинської обл. № С-353 від 15.05.2021р.; зобов'язати відповідача надати їй дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га на території села Довгів Луцького району Волинської обл. для ведення особистого селянського господарства (а.с.1-4, 10).
Відповідно до ст.257 КАС України справа віднесена судом до справ незначної складності, а її розгляд проведено за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами (а.с.12 і на звороті).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23.10.2021р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Мар'янівської селищної об'єднаної територіальної громади Луцького району Волинської обл. щодо неналежного розгляду клопотання ОСОБА_1 від 12.05.2021р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га; зобов'язано Мар'янівську селищну об'єднану територіальну громаду Луцького району Волинської обл. повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12.05.2021р. та вирішити питання про надання або про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту с.Довгів Луцького району Волинської обл., орієнтовною площею 2,00 га, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Мар'янівської селищної об'єднаної територіальної громади Луцького району Волинської обл. на користь позивача судовий збір у розмірі 454 грн. (а.с.20-22).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач Мар'янівська селищна рада Луцького району Волинської обл., яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що у своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить у задоволенні заявлених позовних вимог відмовити (а.с.23-25).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що під час розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою враховано надходження звернення старости Бранівського старостинського округу ОСОБА_2 № 323 від 20.04.2021р. про облаштування (створення) громадського випасу худоби на земельній ділянці, прилеглій до населеного пункту с.Борисковичі, загальною площею 4,9803 га, кадастровий номер земельної ділянки 0720880400:00:001:0782. Дана земельна ділянка містить угіддя - пасовище та на ділянці випасається велика рогата худоба, коні жителів прилеглих до ділянки садиб.
Із врахуванням наведеного, позивачу надіслано повідомлення про те, що земельна ділянка за кадастровим номером 0720880400:00:001:0782 використовується власниками особистих селянських господарств як випас для великої рогатої худоби та не підлягає відчуженню та передачі у власність для ведення особистого селянського господарства.
Окрім цього, спірна земельна ділянка передана у розпорядження Мар'янівської селищної ради відповідно до Закону України № 1423 від 28.04.2021р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин». На момент звернення позивача право комунальної власності на вказану земельну ділянку не зареєстровано.
Позивачем ОСОБА_1 скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.55-60).
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як достовірно встановлено судом першої інстанції, 12.05.2021р. позивач ОСОБА_1 звернулася до Мар'янівської селищної об'єднаної територіальної громади Луцького району Волинської обл. з клопотанням, в якому просила надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сільськогосподарського призначення комунальної власності орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована в межах населеного пункту с.Довгів Луцького району Волинської обл.
До цієї заяви було додано графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки та копія документа, що посвідчує особу (ідентифікаційний код, паспорт) (а.с.8-9).
Листом № С-353 від 15.06.2021р. відповідач повідомила позивача про те, що спірна земельна ділянка використовується власниками особистих селянських господарств як випас для ВРХ та визначена в земельно-облікових документах як випас для ВРХ. Дана земельна ділянка не підлягає для відчуження чи для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства (а.с.7).
Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог діючого законодавства орган місцевого самоврядування зобов'язаний був розглянути у місячний строк заяву про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
При цьому, надання дозволу або мотивована відмова у його наданні оформляється рішенням, що узгоджуються з приписами ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відповідач не прийняв жодного рішення за заявою позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, а лист № С-353 від 15.05.2021р. не може вважатися таким рішенням.
З огляду на викладене, суд визначив належний спосіб захисту прав позивача - визнання протиправною бездіяльності відповідача, зобов'язання останнього повторно розглянути заяву від 12.05.2021р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, та вирішити питання про надання або відмову у наданні такого дозволу, з врахуванням правової позиції суду.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до роз'яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є такими, що відповідають фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, з наступних причин.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою ст.3 Земельного кодексу /ЗК/ України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Із змісту пункту «б» ч.1 ст.81 ЗК України слідує, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Частинами першою, другою статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п.«в» ч.3 ст.116 ЗК України).
Частиною першою ст.121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (п.«б» ст.121 ЗК України).
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено нормами ст.118 ЗК України.
Зокрема, відповідно до ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.
Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей ЗК України.
При цьому, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Приписами абз.1 ч.7 ст.118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
При цьому, відповідно до ч.7 ст.118 ЗК України підставою відмови у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що ЗК України визначені виключні підстави відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Пунктами «а», «б» ч.1 ст.12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Статтею 80 ЗК України передбачено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
З урахуванням зазначеного, до повноважень Мар'янівської селищної ради Луцького району Волинської обл. належить розпорядження земельними ділянками, що розташовані на її території, зокрема, в межах населеного пункту с.Довгів Луцького району Волинської обл.
Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно ч.1 ст.46 цього Закону сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Частиною 1 ст.47 зазначеного Закону визначено, що постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.
Згідно з ч.4 ст.47 наведеного Закону постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.59 цього Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою орган місцевого самоврядування приймає одне із рішень визначених ч.7 ст.118 ЗК України. При цьому, зважаючи на норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», таке рішення приймається на пленарних засіданнях.
Відсутність рішення про надання дозволу або відмову у наданні дозволу в межах встановленого законом місячного строку у формі рішення свідчить про протиправну бездіяльність відповідного органу і надає особі право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу відповідно до абз.3 ч.7 ст.118 ЗК України.
З матеріалів слідує, що позивач звернулася до відповідача не із зверненням, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб'єкт владних повноважень повинен був прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно не приймав такого.
Відсутність належним чином оформленого рішення відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.
Під час судового розгляду достовірно з'ясовано, що в порядку вимог ст.118 ЗК України ОСОБА_1 скеровано 12.05.2021р. заяву до Мар'янівської селищної ради Луцького району Волинської обл. про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована в с.Довгів Луцького району Волинської обл., до якої було долучено необхідні документи.
Однак, за результатами розгляду вказаної заяви рішення у встановленому законом порядку відповідачем не прийнято, що підтверджується відповідним листом Мар'янівської селищної ради Луцького району Волинської обл. № С-353 від 15.05.2021р.
Виходячи з системного аналізу наведених нормативно-правових актів та фактичних обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що орган місцевого самоврядування зобов'язаний був розглянути у визначений законодавством місячний строк заяву про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки ведення особистого селянського господарства.
При цьому, надання дозволу або мотивована відмова у його наданні повинні оформлятися рішенням, що узгоджуються з приписами ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Крім того, неприйняття Мар'янівською селищною радою Луцького району Волинської обл. відповідного рішення за заявою позивача призводить до правової невизначеності, що є недопустимим згідно змісту та сутності принципів верховенства права та законності, а також порушує конституційні права позивача щодо розгляду звернення органом місцевого самоврядування.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17.04.2018р. у справі № 826/8107/16.
Таким чином, як вірно висновувався суд першої інстанції, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.
Водночас, лист Мар'янівської селищної ради Луцького району Волинської обл. № С-353 від 15.05.2021р. не може розцінюватися як рішення суб'єкта владних повноважень, що прийняте в порядку вимог ст.118 ЗК України.
Також направлення звернення старости про облаштування (створення) громадського випасу худоби на спірній земельній ділянці не може розцінюватись як законна підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки така підстава відсутня серед підстав визначених у ст.118 ЗК України.
Згідно п.3.1 рішення Конституційного Суду України № 17-рп/2010 від 29.06.2010р. одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення вказаних обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Таким чином, безпідставне та протиправне відтермінування суб'єктом владних повноважень прийняття рішення за заявою позивача є прихованою формою відмови у його розгляді та прямо суперечить принципу правової визначеності.
Звідси, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені ЗК України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», без дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем як суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданої ОСОБА_1 заяви.
З приводу дискреційності наданих відповідачу повноважень щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача в цій ситуації колегія суддів враховує роз'яснення, які наведені в постанові Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно яких у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право.
Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.
За своєю правовою природою повноваження відповідача щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
За таких умов колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано зобов'язав відповідача повторно, з урахуванням висновків суду, розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.05.2021р. та вирішити питання про надання або про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту с.Довгів Луцького району Волинської обл., орієнтовною площею 2,00 га, із прийняттям відповідного рішення в порядку ст.118 ЗК України.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015р. у справі № 21-1465а15.
Твердження апелянта щодо відсутності повноважень розпоряджатись земельною ділянкою до реєстрації комунальної власності, колегія суддів відхиляє, оскільки такі суперечать приписам п.24 розділу X «Перехідних положень» ЗК України, які внесені на підставі Закону України № 1423-ІХ від 28.04.2021р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності 27.05.2021р.
Вказаною нормою визначено, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Також згідно усталеної судової практики надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.
При цьому, надання дозволу на її розробку не покладає на відповідача безумовного обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування.
Окрім цього, колегія суддів наголошує, що в розрізі ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Оскільки права та інтереси Мар'янівської селищної об'єднаної громади Луцького району Волинської обл. реалізуються через представницький виборний орган - Мар'янівську селищну раду Луцького району Волинської обл., тому правові підстави для заміни відповідача в справі є відсутніми.
Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про часткову підставність та обґрунтованість заявленого позову, через що останній підлягає до часткового задоволення, із вищевказаних мотивів.
За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Мар'янівську селищну раду Луцького району Волинської обл.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Мар'янівської селищної ради Луцького району Волинської обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.10.2021р. в адміністративній справі № 140/7800/21 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Мар'янівську селищну раду Луцького району Волинської обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді З. М. Матковська
С. М. Кузьмич
Дата складання повного тексту судового рішення: 31.01.2022р.