31 січня 2022 року справа № 580/11095/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Геращенка В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільнені із розрахунку 983,70 грн. в день за період з 25.06.2021 по 29.10.2021 терміном 126 календарних днів у сумі 123946,96 грн.
Позов обґрунтовано тим, що позивача звільнено з військової служби на підставі наказу відповідача від 24.06.2021 №430-ОС, однак відповідачем проведено з позивачем остаточний розрахунок лише 30.11.2021, тобто із затримкою на 126 календарних днів, тому позивач посилаючись на положення ст. ст. 116, 117 КЗпП України просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 123946,96 грн.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 з врахуванням вимог ст. 122 КАС України прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити повністю, надав до суду письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що позивача дійсно звільнено з військової служби на підставі наказу відповідача від 24.06.2021 №430-ОС, однак відповідачем проведено з позивачем остаточний розрахунок лише 29.11.2021 через відсутність у повному обсязі коштів для повного розрахунку з позивачем при звільненні. Також відповідачем зазначено, що позивачем невірно розраховано свій середньоденний заробіток, оскільки середньоденний заробіток позивача складає у сумі 552,73 грн. Оскільки загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає у сумі 223636,10 грн., як наслідок, компенсація за не отримане речове майно із цієї суми становить 24306,55 грн., що складає 10%, тому відповідач вважає, що суд зобов'язаний у спірних правовідносинах застосувати критерії зменшення розміру відшкодування з огляду на співмірність. Крім того, відповідач вважає, що позивач зобов'язаний був сплатити судовий збір за звернення до суду, тому позов підлягає залишенню без руху. На підставі вищевикладеного, відповідач вважає, що позо задоволенню не підлягає.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 24.06.2021 №430-ОС позивача звільнено з військової служби за пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Судом встановлено, що остаточний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 проведено відповідачем 30.11.2021, що підтверджується копією виписки по картковому рахунку позивача.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано, що відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно приписів ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116-117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 22 червня 2018 року (справа №810/1092/17), від 04 квітня 2018 року (справа № 524/1714/16-а), від 25 квітня 2019 року (справа №524/3937/15-а), від 11 червня 2019 року (справа №524/8023/16-а), від 06 серпня 2019 року (справа №826/9793/18), від 30 жовтня 2019 року (справа №806/2473/18).
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з абз. 3 п. 2 Порядку №100 збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься вимушений прогул, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 3 Порядку №100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками - почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Із наявної у матеріалах справи довідки військової частини НОМЕР_1 від 10.01.2022 №6 судом встановлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 552,73 грн. (16858,30 грн. (грошове забезпечення позивача у квітні 2021 року) + 16858,30 (грошове забезпечення позивача у травні 2021 року) / 61 день = 552,73 грн.), а не 983,70 грн., як про це помилково зазначає позивач у позові із відомостей Пенсійного фонду України.
Оскільки період за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.06.2021 по 29.11.2021 становить 159 календарних днів, відтак сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 87884,07 грн. (552,73 грн. (середньоденний заробіток) х 159 днів затримки розрахунку при звільненні).
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Суд бере до уваги, що реалізуючи свої права працівник має діяти добросовісно. При цьому під час захисту прав працівника має бути дотриманий розумний баланс між інтересами такого працівника та роботодавця.
Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення.
Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України.
Викладене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.05.2019 у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18). При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Судом встановлено, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає у сумі 223636,10 грн., як наслідок, компенсація за не отримане речове майно із цієї суми становить 24306,55 грн., що складає 9,2%, тому виходячи із критеріїв зменшення розміру відшкодування з огляду на їх співмірність суд дійшов висновку, що належна суми до виплати позивачу в якості компенсації за затримку розрахунку при звільненні становить у розмірі 8085,33 грн. (87884,07 грн. (сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.06.2021 по 29.11.2021) х 9,2% (розмір своєчасно невиплаченої компенсації за не отримане позивачем речове майно від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат).
Таким чином, з огляду на очевидну неспівмірність несвоєчасно виплачених сум при звільнені позивача з розміром середнього заробітку за час затримки їх виплати при звільненні, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям співмірності, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, тому суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні лише в сумі 8085,33 грн.
Посилання відповідача на те, що позивач зобов'язаний був сплатити судовий збір за звернення до суду, тому позов підлягає залишенню без руху - не приймається судом до уваги, оскільки позивачем до матеріалів позову було надано копію посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 , тому згідно положень п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду із цим позовом.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача, є частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до часткового задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 8085 (вісім тисяч вісімдесят п'ять) грн. 33 коп.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.
Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО