27 січня 2022 року справа № 580/10895/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді: Тимошенко В.П.,
за участю секретаря: Цаплі І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка Олексія Степановича про визнання протиправними та скасування постанов,
встановив:
15 грудня 2021 року до Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка Олексія Степановича, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка Олексія Степановича прийняті у формі постанов:
- від 30.07.2021 року про відкриття виконавчого провадження № 66333160;
- від 30.07.2021 року про стягнення винагороди приватного виконавця ВП № 66333160;
- від 30.07.2021 року про арешт майна боржника ВП № 66333160;
- від 24.11.2021 року про арешт коштів боржника ВП № 66333160.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на норми та вказує, що заяву про відкриття виконавчого провадження за виконавчим написом від 07.06.2021 №7010 подано неуповноваженим представником АТ «Альфа-Банк», оскільки до даної заяви не додано оригіналу довіреності від 31.03.2021 №015202/21. Крім того, в матеріалах виконавчого провадження № 66333160 відсутні будь які докази та відомості про те, що цивільно-правова відповідальність приватного виконавця Плесюка О.С. застрахована; сума за виконавчим документом (виконавчим написом нотаріуса від 07.06.2021 року № 7010), сукупно із сумами решти виконавчих документів, які перебували на виконанні станом на 30.07.2021 у приватного виконавця Плесюка О.С. не перевищує мінімальний розмір страхової суми, на підставці чого у приватного виконавця було право здійснювати станом на 30.07.2021 року виконавчі дії.
Щодо незаконності постанови від 30.07.2021 про арешт майна боржника і постанови від 24.11.2021 про арешт коштів боржника ВП № 66333160, позивач зазначив, що сума основної грошової винагороди згідно постанови від 30.07.2021 ВП № 66333160 не могла бути включена в загальну суму стягнення при накладенні арешту на кошти та майно боржника.
Крім цього, станом на дату прийняття постанов про арешт, приватним виконавцем не було вчинено жодних заходів примусового виконання й не здійснено фактичне виконання виконавчого документа в повному чи частковому обсязі, в силу чого безпідставно нарахована взагалі винагорода.
Представник позивача надав суду клопотання, в якому просить справу розглянути без його участі.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, відзив на позовну заяву не надав.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
30 липня 2021 року представник АТ «Альфа-Банк» Кізюк Р.О. звернувся до приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича із заявою про примусове виконання. До даної заяви додано оригінал виконавчого напису та документи на підтвердження повноважень на представництво інтересів стягувача.
30 липня 2021 року відповідачем прийняті такі постанови:
1) постанова про відкриття виконавчого провадження № 66333160;
2) постанова про арешт майна боржника ВП № 66333160;
3) постанова про стягнення основної грошової винагороди ВП № 66333160;
Крім того, 24.11.2021 відповідачем прийнята постанова про арешт коштів боржника ВП № 66333160.
Не погоджуючись з даними постановами позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 1 ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови, далі - Закон №1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом положень статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема, на підставі таких виконавчих документів як виконавчі листи, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Щодо постанови відповідача від 30.07.2021 про відкриття виконавчого провадження № 66333160, суд зазначає таке.
Пунктом шостим частини четвертої статті 4 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення. (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону №1404-VІІІ).
Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню визначає Інстукція з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція №512/5).
Пунктом 10 розділу ІІ Інструкції №512/5 визначено, серед іншого, що повноваження представників сторін, які беруть участь у виконавчому провадженні, мають бути посвідчені такими документами:
довіреністю фізичної особи;
довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують право представництва юридичної особи (документом про призначення керівником юридичної особи тощо);
рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи управителем спадкового майна;
ордером, до якого обов'язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій; дорученням органу чи установи, що уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги або про надання правової допомоги.
Документи, що посвідчують повноваження представників, повинні бути оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.
Оригінали документів, зазначених у цьому пункті, або належним чином засвідчені їх копії долучаються до матеріалів виконавчого провадження.
Після пересвідчення наявності у представника належним чином оформленої довіреності оригінал такої довіреності у разі потреби повертається представникові сторони виконавчого провадження.
У випадку реалізації стороною виконавчого провадження права на пред'явлення виконавчого документа на виконання, подання заяви про повернення без виконання виконавчого документа, отримання присудженого майна чи стягнутих сум через представника виконавець перевіряє, чи обумовлені у довіреності повноваження представника на здійснення таких дій.
Як вже зазначалося вище, до заяви про примусове виконання рішення, на підставі якої приватним виконавцем відкрито виконавче провадження №66333160, додано копію довіреності від 31.03.2021 №015202/21, якою АТ «Альфа-Банк», уповноважує Кізюк Р.О., зокрема, представляти інтереси довірителя в органах державної виконавчої служби, перед приватним виконавцем, з правами, які надані стягувачу.
Відповідно до положень статті 238 ЦК представник (у тому числі і за довіреністю юридичної особи) може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Законодавством не встановлено жодних обмежень щодо зазначення у змісті довіреності посилання на уповноваження представника на засвідчення копій документів, у тому числі й довіреності, а також щодо подання таких копій до будь-якого підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, державних органів, суду.
Таким чином, при зверненні до адміністративного суду представника юридичної особи, закон не встановлює обов'язок засвідчення копій довіреності на представництво нотаріусом або ж безпосередньо керівником юридичної особи, що видав довіреність.
Наведеного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням практики застосування Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 4 листопада 1950 року.
Статтею 60 КАС передбачено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері (частини перша, друга цієї статті).
У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання (частина восьма статті 59 КАС).
Таким чином, слід вважати підтвердженими повноваження представника юридичної особи на підставі завіреної ним копії довіреності, якщо право цього представника засвідчувати своїм підписом копії документів випливає зі змісту виданої йому довіреності та за відсутності у ній відповідного застереження на вчинення певної дії.
З наведеного суд доходить висновку, що заяву про примусове виконання рішення підписано особою, яка має право її підписувати, та, відповідно, подано особою, яка уповноважена її подавати, а тому постанова про відкриття виконавчого провадження винесена правомірно та скасуванню не підлягає.
Щодо скасування постанов відповідача від 30.07.2021 про арешт майна боржника ВП № 66333160 та від 24.11.2021 року про арешт коштів боржника ВП № 66333160, суд зазначає таке.
У силу норм п. 7 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Відповідно до положень ч. 1-4 ст. 56 Закону № 1404-VІІ, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
Аналіз наведених норм, дає підстави для висновку, що приватному виконавцю надані повноваження щодо накладення арешту, в тому числі й на кошти, які перебувають на рахунках, а також на все майно боржника або на окремі речі.
Таким чином оскаржувані постанови є правомірними та скасуванню не підлягають.
Щодо постанови про стягнення основної грошової винагороди ВП № 66333160 суд зазначає таке.
Згідно з частиною 1 статті 31 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Відповідно до частин 2,3 та 4 статті 31 Закону № 1403-VIII винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частина 5 статті 31 Закону № 1403-VIII передбачає, що якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина шоста статті 31 цього Закону).
Відповідно до частини сьомої статті 31 Закону № 1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643 «Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця».
Відповідно до пункту 19 Порядку № 643 приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Отже, у спірних правовідносинах винагорода приватного виконавця має складати 10% від стягнутої ним суми. Будь-якої іншої основної винагороди приватного виконавця законодавство України не визначає.
Аналізуючи положення законодавства, що регулюють порядок справляння виконавчого збору, суд дійшов висновку, що постанова приватного виконавця про стягнення основної суми винагороди виноситься в силу закону, разом із постановою про відкриття виконавчого провадження.
При цьому, положеннями законодавства про виконавче провадження передбачено про те, що сума основної винагороди приватного виконавця зазначається у постанові про відкриття виконавчого провадження (стаття 26 Закону № 1404-VIII, яка застосовується також і до основної винагороди приватного виконавця в силу частини третьої статті 45 Закону № 1404-VIII. Також, законодавством передбачено, що приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина сьома статті 31 Закону № 1403-VIII).
Суд зазначає, що станом на момент відкриття виконавчого провадження приватному виконавцю не відомо, яка саме сума буде стягнута з боржника за результатом проведення виконавчих дій.
Враховуючи викладене, приватним виконавцем розраховано суму виконавчого збору, виходячи з повної суми заборгованості за виконавчим документом, тоді як фактичному стягненню з боржника підлягає сума основної винагороди, пропорційна сумі заборгованості, що була фактично стягнута за результатами проведених виконавчих дій.
Суд погоджується з доводами позивача, що питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від суми фактичної стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом, а не від суми зазначеної у виконавчому документі.
При цьому, за своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі.
Аналогічна позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 по справі № 2540/3203/18.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2020 року у справі № 200/13920/19-а зазначив, що законодавець пов'язав можливість отримання виконавцем виконавчого збору (основної винагороди) не виключно з вчиненням ним певних виконавчих дій протягом усього часу тривання виконавчого провадження яке призвело до фізичного стягнення коштів на користь стягувача з боржника. Сума основної винагороди у розмірі 10 відсотків визначається та стягується виходячи з сум коштів, що підлягають примусовому стягненню за виконавчим документом, і це не залежить від вчинених виконавчих дій після відкриття виконавчого провадження. Визначення розміру винагороди пов'язане з фактом початку примусового виконання за виконавчим документом.
У свою чергу, у даній справі постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця прийнята разом з постановою про відкриття виконавчого провадження.
Наведеними нормативними актами передбачено винесення постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця саме одночасно з відкриттям виконавчого провадження. При цьому закон не передбачає, що до моменту винесення постанови про стягнення основної винагороди приватним виконавцем мають бути вчинені будь-які виконавчі дії. За виконавчими документами майнового характеру розмір основної винагороди становить 10% суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Фактичне ж стягнення здійснюється одночасно із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом.
Враховуючи вищевикладене підстави для скасування постанови про стягнення основної грошової винагороди ВП № 66333160 відсутні, а тому в задоволенні позовувимоги в цій частині необхідно відмовити.
Враховуючи викладене, позовні вимоги є не обгрунтованими та задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 12, 72-77, 242- 243, 245-246, 255, 271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Повний текст рішення складений 27.01.2022
Суддя Валентина ТИМОШЕНКО