Справа № 580/1954/21 Суддя (судді) першої інстанції: Петро ПАЛАМАР
07 лютого 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, в якому просила суд:
- визнати протиправною відмову Шрамківської сільської ради Золотоніського району викладену у рішенні від 26.01.2021р. № 4-18/УIІІ, у наданні їй дозволу на розробку документації щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення у межах населеного пункту, яка знаходиться на території Бирлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, із земель комунальної власності;
- зобов'язати Шрамківську сільську раду Золотоніського району надати їй дозвіл на розробку документації щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення у межах населеного пункту, яка знаходиться на території Бирлівської сільської ради, Драбівського району Черкаської області, із земель комунальної власності:
-встановити судовий контроль;
-стягнути витрати на професійну правову допомогу.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 26.01.2021 №4-18-VIIІ «Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок з земель Шрамківської сільської територіальної громади», в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірі 2.0000 га., в с. Бирлівка в адміністративних межах Шрамківської сільської ради.;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та здійснені порушення норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що висновки суду першої інстанції щодо необхідності подання відповідачу технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок у відповідності до вимог ч. 6 ст. 791 Земельного кодексу України є безпідставними.
Апелянт просить врахувати, що законом не передбачено права звертатись до відповідача з заявою про надання дозволу на розробку технічної документації щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, оскільки у відповідності до вимог ст. 26 Закону України «Про землеустрій» вона не може бути замовником такої технічної документації. Таким чином, на думку заявника, вона правомірно звернулася до відповідача з клопотанням, яке передбачене ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, щодо надання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 21.12.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за рахунок земель запасу у межах Бирлівської сільської ради, на території Шрамківської сільської громади, Драбівського району Черкаської області.
До клопотання додано наступні документи:
- Графічний матеріал на якому зазначене бажане розташування земельної ділянки, роздруковане з публічної кадастрової карти України http ://www.шар.land, gov .ua/kadastrova-karta (кадастровий номер 7120682100:03:001:0870);
- копія паспорту;
- копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру.
Рішенням Шрамківської сільської ради від 26.01.2021р. №4-18-VIIІ «Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок з земель Шрамківської сільської територіальної громади», відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірі 2.0000 га., в с. Бирлівка в адміністративних межах Шрамківської сільської ради тому, що дана земельна ділянка кадастровий номер 7120682100:03:001:0870 зарезервована для створення громадського пасовища для жителів села Бирлівка за рішенням Шрамківської сільської ради від 24 грудня 2020 року № 3-39/VІІІ.
Вважаючи зазначену відмову протиправною, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги виходив з того, що оскаржувана позивачем відмова не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, оскільки підстава, на яку послався відповідач при відмові у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, відсутня серед підстав, виключний перелік яких наведено у ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Водночас, Черкаський окружний адміністративний суд зазначив, що підстави для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відсутні, оскільки для отримання відповідного дозволу позивач повинна була звернутися до відповідача з технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок у відповідності до вимог ч. 6 ст. 79-1 Земельного кодексу України, а не із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Таким чином в межах доводів і вимог апеляційної скарги позивача предметом апеляційного розгляду є правомірність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Шрамківської сільської ради Золотінського району Черкаської області надати їй дозвіл на розробку документації щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 гектари за рахунок земель сільськогосподарського призначення у межах населеного пункту, яка знаходиться на території Бирлівської сільської ради, Драбівського району Черкаської області, із земель комунальної власності.
Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження, рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди зобов'язані перевірити чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження та з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з врахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України та Законом України «Про землеустрій».
Стаття 81 Земельного кодексу України визначає, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Відповідно до вимог ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Повноваження відповідних органів виконавчої влади та порядок передачі земельних ділянок у власність громадянам встановлені ст.ст. 118, 122 Земельного кодексу України.
Частиною 6 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 1861 цього Кодексу (ч. 8 ст. 118 Земельного кодексу України).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України).
Відповідно до положень ч.ч. 9, 11 ст. 118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем під час апеляційного розгляду справи, позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, що не передбачені ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
У зв'язку з чим Черкаський окружний адміністративний суд прийняв рішення про визнання протиправним та скасувати рішення Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 26.01.2021 №4-18-VIIІ «Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок з земель Шрамківської сільської територіальної громади», в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірі 2.0000 га., в с. Бирлівка в адміністративних межах Шрамківської сільської ради
В свою чергу, колегія суддів вважає, що скасування оскаржуваного рішення відповідача не призводить до вирішення спірного питання та захисту прав позивача, на захист яких направлено подання даного позову.
У відзиві на позовну заяву відповідач додатково пояснив, що підстави для надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою відсутні, крім іншого, у зв'язку з тим, що земельна ділянка, яку має намір отримати у власність позивач, перебуває у складі вже сформованої земельної ділянки площею 9,6 га кадастровий номер № 7120682100:03:001:0870.
Відтак, на переконання відповідача, у відповідності до вимог ч. 6 ст. 79-1 Земельного кодексу України та ч. 1 ст. 50 Закону України «Про землеустрій» позивач повинна була звернутися до нього із технічною документацією із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, а не з клопотанням.
Водночас, як вірно зазначив суд першої інстанції, зазначена підстава для відмови позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, не була підставою для прийняття оскаржуваного рішення Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області.
У зв'язку з чим, в силу вимог абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України відповідач не може посилатись на обставини, які не були підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
Враховуючи, що зазначені у відзиві на позовні заяву обставини не були підставою для відмови позивачу у наданні запитуваного дозволу, колегія суддів вважає, що суд не вправі надавати правову оцінку таким доводам відповідача під час розгляду справи.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду вказаної справи суд першої інстанції не врахував того, що скасування в судовому порядку оскаржуваного позивачем рішення Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 26 січня 2021 року №4-18-VIIІ в частині, що стосується ОСОБА_1 , не передбачає захисту права позивача, на поновлення якого було подано вказаний позов, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 2 та п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.
Згідно п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР), питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Частинами 1 та 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Таким чином, орган місцевого самоврядування наділений виключними повноваженнями щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, на пленарних засіданнях ради шляхом прийняття розпорядчого індивідуального правового акта - рішення.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 320/5699/15-а та від 10 вересня 2019 року у справі № 820/2632/17.
З огляду на вищевикладене та враховуючи наявність у відповідача виключних повноважень щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та беручи до уваги те, що за під час розгляду справи суд визнав обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування оскаржуваного позивачем рішення Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 26.01.2021р. № 4-18/УIІІ, колегія суддів вважає, що для забезпечення виконання завдання адміністративного суду, вказаного у ст. 2 КАС України, належним і ефективним способом повного захисту порушеного права позивачки є зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за рахунок земель запасу у межах Бирлівської сільської ради, на території Шрамківської сільської громади, Драбівського району Черкаської області.
Отже, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, колегія суддів вважає, що наявні правові підстави також і для частково задоволення вимог позивача зобов'язального характеру шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивачки про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції прийняв нове рішення у частині позовних вимог, у відповідності до ч. 6 ст. 139 КАС Україні зміні підлягає і розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
За правилами ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позов ОСОБА_1 містив декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат колегія суддів визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 520/2983/19.
З матеріалів справи вбачається, що згідно квитанції від 15 березня 2021 року №83580 ОСОБА_1 за подання адміністративного позову до Черкаського окружного адміністративного суду сплачено судовий збір у розмірі 908 грн 00 коп.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 454 грн 00 коп.
З огляду на зазначені обставини та висновки суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги позивача, належить також стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача решту суми судового збору у розмірі 454 грн 00 коп.
Також позивач сплатила судовий збір у розмірі 1362 грн 00 коп. за подання апеляційної скарги на рішення Черкаського окружного адміністративного суду 14 червня 2021 року, що підтверджується квитанцією від 30 червня 2021 року № 95173.
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області на користь ОСОБА_1 судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору в сумі 1816 грн 00 коп.
Щодо вимоги скаржника про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн 00 коп., колегія суддів зазначає наступне.
Приписи ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України визначають, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас, в силу положень ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У відповідності до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Положеннями ч. 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 10000 грн 00 коп. представником позивача адвокатом Шипіциним О.В. до суду першої інстанції подано копії наступних документів: договору про надання правової допомоги від 10 лютого 2021 року № 10-02/2021-6; додаткової угоди № 1 від 10 лютого 2021 року; акту № 1 приймання-передачі виконаних послуг від 07 травня 2021 року до договору № 10-02/2021-6 від 10 лютого 2021 року; квитанції про оплату від 07 травня 2021 року № 54/1-1 на суму 10000 грн 00 коп.
Відповідно до акту приймання передачі наданих послуг від 07 травня 2021 року, заявлений розмір витрат на правничу допомогу на суму 10000 грн 00 коп., складається із: аналізу нормативно-правових документів, які регулюють спірні взаємовідносини між клієнтом та Шрамківською сільською радою Золотоніського району Черкаської області - 2 години; аналіз судової практики судів України та Європейського суду з прав людини щодо спірних взаємовідносин між клієнтом та Шрамківською сільською радою Золотоніського району Черкаської області - дві години; підготування та направлення до Черкаського окружного адміністративного суду позовної заяви та доданих до неї матеріалів - чотири години; підготування та направлення до Черкаського окружного адміністративного суду документів на підтвердження судових витрат, понесених позивачем - одна година. Сторони домовились, що вартість виконаних робіт становить 10000 грн 00 коп.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги; документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, згідно яких: «…суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг».
Так, колегія суддів приходить до висновку про те, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 10000 грн 00 коп. є необґрунтованим, оскільки, не є співмірним та пропорційним із заявленим адвокатом розміром відшкодування витрат на правничу допомогу з обсягом виконаних ним робіт.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року вирішено стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на користь позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн 00 коп.
Разом з тим, враховуючи, що справа № 580/1954/21 відноситься до справ незначної складності, підготовка матеріалів по якій адвокатом не потребувала значних витрат часу та зусиль, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для додаткового присудження відшкодування витрат на правничу допомогу.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати в установлений судом термін звіт про виконання судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, наведеною нормою передбачено право суду встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, а не його обов'язок. При цьому, в даному випадку колегія суддів необхідності у встановленні судового контролю не вбачає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також здійснено порушення процесуальних норм, що стали підставою для неправильного вирішення справи у частині позовних вимог. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати у оскаржуваній частині з прийняттям нової постанови про часткове задоволення вимог ОСОБА_1 зобов'язального характеру шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог зобов'язального характеру та прийняти в цій частині нову постанову, якою зобов'язати Шрамківську сільську раду Золотоніського району Черкаської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 21 грудня 2020 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за рахунок земель запасу у межах Бирлівської сільської ради, на території Шрамківської сільської громади, Драбівського району Черкаської області.
В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області (19812, Черкаська обл., Золотінський р-н., с. Шрамківка, вул. Незалежності, буд. 16; код ЄДРПОУ: 34238355) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати із сплати судового збору у сумі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма