Справа № 640/26269/19 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І.
07 лютого 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Київський міський військовий комісаріат про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову полковнику запасу ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із первинним встановленням інвалідності 3 групи з 22.12.2010р. внаслідок травми, яка пов'язана із виконанням обов'язків військової служби, оформлене протоколами засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 2 від 18.05.2011р. та № 32 від 15.03.2019р.;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 направити документи полковника запасу ОСОБА_1 на засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум у зв'язку із первинним встановленням інвалідності 3 групи;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із первинним встановленням інвалідності 3 групи ОСОБА_1 , внаслідок травми, яка пов'язана із виконанням обов'язків військової служби.
В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що відповідачем безпідставно відмовлено у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності 3 групи, оскільки вважає, що набув право на її отримання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2021р. адміністративний позов в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України про відмову полковнику запасу ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із первинним встановленням інвалідності 3 групи з 22.12.2010р. внаслідок травми, яка пов'язана із виконанням обов'язків військової служби, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 2 від 18.05.2011р. - залишено без розгляду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2021 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до вимог частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 наказом Міністерства оборони України від 02.12.2002 року № 720 (по особовому складу) був звільнений у запас за п.п. «б» п. 67 (за станом здоров'я) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України.
Наказом Міністерства оборони України від 18.06.2015 року № 130 (по стройовій частині) позивача з 18.06.2015 року зараховано до списків особового складу частини відповідно до Указу Президента України про часткову мобілізацію від 14.01.2015 року № 15.
При цьому, наказом Генерального штабу ЗСУ від 25.07.2016 року № 251 позивача звільнено з військової служби у запас за п.п. «є» (призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України).
Відповідно до витягу з протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 10.12.2010 року № 1259, захворювання, так, пов'язані з проходженням військової служби.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААА № 135058 позивачу встановлено 3 групу інвалідності з 22.12.2010 року (травма, так, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби).
Водночас, відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 0968239 під час повторного огляду позивачу встановлено 2 групу інвалідності з 14.02.2018 року (травма, так, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби).
Відповідно до посвідчення від 15.02.2018 року позивач є інвалідом 2 групи довічно.
Позивач звернувся через Київський міський військовий комісаріат до Міністерства оборони України із заявою та пакетом документів щодо призначення йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності.
15.03.2019р. комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, що оформлено витягом з протоколу № 32, який затверджено Міністром оборони України 18.03.2019р.
Підставами для відмови слугували висновки відповідача про те, що позивачем не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (травми, каліцтва), який передбачено п. 11 Порядку № 975. Крім того, зазначено, що згідно з абз. 2 п. 4 ст. 16-3 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги затвердженої постановою КМУ від 25.12.2013р. № 975, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. При цьому, позивачу групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності.
Позивач, вважаючи протиправною відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що оскільки повторний огляд, за наслідками якого позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності, відбувся 14.02.2018 року, а первинно інвалідність ІІІ групи встановлено 22.12.2010 року, тобто між цими подіями минуло понад два роки, то позивач немає права на отримання одноразової грошової допомоги.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Частиною дев'ятою статті 16 Закону №2011-XII встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
25 грудня 2013 року Постановою Кабінету Міністрів України № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Згідно з пунктом 3 Постанови №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги.
Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 750/5074/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 807/15426/18, від 22 березня 2019 року у справі №2340/2993/18.
Згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на час первинного огляду позивача органами МСЕК та встановлення III групи інвалідності) якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Таким чином, норми частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2014 року.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (який набрав чинності з 01 січня 2017 року) частину четверту статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим, яким передбачено, що «у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.
Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону 2011-XII) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності.
З огляду на вищевикладене, право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду.
Передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року, а зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після).
Вказаний правовий висновок викладений у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 240/10153/19, та від 02 грудня 2020 року у справі № 1.380.2019.006957.
Колегія суддів звертає увагу на те, що пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати одноразової грошової допомоги шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров'я і які раніше уже таку допомогу отримували.
Одночасно, цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров'я.
Проте, ті особи, стан здоров'я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров'я, втрачають право на виплату одноразової грошової допомоги, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.
Таким чином, дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров'я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла до висновку, що дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.
Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб'єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров'я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно.
При цьому, держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання одноразової грошової допомоги, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п'ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах.
Вирішуючи питання щодо усунення розбіжностей у тлумаченні пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 (справа №240/10153/19) та від 02.12.2020 (справа .380.2019.006957) відступив від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа №295/3091/17), від 21.06.2018 (справа №760/11440/17), від 30.09.2019 (справа № 825/1380/18) та інших, де його застосовано, та дійшов такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону 2011-XII:
- встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов'язаними підставами для виплати одноразової грошової допомоги;
- встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми;
- дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Таким чином, з огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що, оскільки з дня встановлення позивачу III групи інвалідності (22.12.2010) до дня встановлення ІІ групи інвалідності (14.02.2018) минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Колегія суддів звертає увагу, що у 2018 році позивачу було змінено групу інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, тому виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма