Справа № 826/4962/18 Суддя (судді) першої інстанції: Добрівська Н.А.
04 лютого 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення коштів,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача за рахунок Державного бюджету України 5785,42 грн заборгованості по пенсії; 846,91 грн інфляційних витрат; 196,24 грн - 3% річних, всього 6828,57 грн за період з 12 травня 2015 року по 01 січня 2018 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно невиконано постанову Дарницького районного суду міста Києва від 09 грудня 2015 року, якою зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_2 додаткову пенсію як постраждалому від аварії на ЧАЕС 4 категорії, у розмірі 15% мінімальної пенсії за віком з 12 травня 2015 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Дарницького районного суду міста Києва від 09 грудня 2015 року у справі №753/8882/15-а за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва про визнання дій неправомірними, проведення перерахунку пенсії позов задоволено, визнано протиправними дії Управління пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва щодо відмови в призначенні додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, зобов'язано Управління пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 недоотриману суму додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до статті 51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 15% мінімальної пенсії за віком з 12 травня 2015 року з урахуванням виплачених коштів. Постанова набрала законної сили 07 червня 2016 року відповідно до відмітки суду.
Позивач звертався до Лівобережного об'єднаного управління пенсійного фонду України в м. Києві зі скаргами від 04 грудня 2017 року та від 16 січня 2018 року щодо невиконання рішення суду.
Вважаючи дії відповідача щодо невиконання рішення суду протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що право на компенсацію позивач набуває лише після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ від 19.10.2000 (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Таким чином, положення зазначених статей Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 21 лютого 2001 року №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Згідно п. 3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Таким чином, основними умовами для виплати суми компенсації є:
1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та
2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Отже, Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
В свою чергу слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №522/5664/17, від 05.10.2018 у справі №162/787/16-а.
Крім того слід зазначити, що, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
Відповідно до позиції Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 817/621/18, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону, є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
З огляду на викладене, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
З наявних матеріалів справи неможливо встановити, чи відбулась виплата пенсії за спірний період, а отже відсутні підстави вважати, що відповідачем порушено строки виплати нарахованої пенсії, оскільки для проведення розрахунку компенсації втрати частини доходів порушений строк, зокрема період невиплати має бути визначений.
Також слід зазначити, що остаточна сума компенсації, відповідно до приписів законодавства, підлягає розрахуванню на день виплати боргу та не залежить від дати ухвалення судового рішення.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність позовних вимог та відсутності підстав для зобов'язання відповідача обчислити та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати.
Щодо доводів позивача відносно застосування його розрахунків, перевірки розрахунків, проведених відповідачем та наведення у рішенні свого розрахунку, слід зазначити наступне.
Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Відповідно до вимог частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
У цій справі повноваження пенсійного органу не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії, тобто нарахування та виплата компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати здійснюється одночасно з виплатою заборгованості з пенсії.
Пенсійний фонд є спеціально уповноваженим органом державної влади, що здійснює обчислення та за наявності підстав проводить перерахунок пенсії.
Враховуючи викладене суд не може перебирати на себе повноваження відповідача щодо розрахунку суми компенсації.
Відповідач є спеціально уповноваженим органом державної влади, що здійснює обчислення та за наявності підстав проводить перерахунок пенсії, а тому суд не може керуватися розрахунками позивача щодо розміру складових власної пенсії, у тому числі компенсацій.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені в постанові від 12.06.2018 по справі №154/2002/16.
Оскільки матеріали справи не містять жодних доказів виплати заборгованості з пенсії, компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати не може бути нарахована та виплачена позивачу.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача за рахунок Державного бюджету України заборгованості по пенсії, слід зазначити наступне.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановлені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Положеннями статті 3 вказаного Закону визначено особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу, відповідно до якої виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Як свідчить постанова Дарницького районного суду міста Києва від 09 грудня 2015 року у справі №753/8882/15-а за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва про визнання дій неправомірними, проведення перерахунку пенсії, - позов задоволено, визнано протиправними дії Управління пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва щодо відмови в призначенні додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, зобов'язано Управління пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 недоотриману суму додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до статті 51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 15% мінімальної пенсії за віком з 12 травня 2015 року з урахуванням виплачених коштів.
Тобто, у спірному випадку конкретний розмір заборгованості по сплаті пенсії рішенням суду не стягувався, а резолютивна частина вказаної постанови містить вимогу зобов'язального характеру, а не вимогу про стягнення коштів, у зв'язку з чим, зобов'язання зі сплати конкретного розміру заборгованості на підставі постанови суду №753/8882/15-а на момент розгляду справи - не виникло.
Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів вчинення дій позивачем щодо примусового виконання постанови Дарницького районного суду міста Києва від 09 грудня 2015 року у справі №753/8882/15-а, зокрема, звернення до органів примусового виконання рішень у встановленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Є.І. Мєзєнцев
В.В. Файдюк