Справа № 640/8834/19 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.
03 лютого 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, -
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 року №1985-ІV, Конвенції Міжнародної організації праці №129 1969 року про інспекцію праці у сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 року №1986-ІV, статті 259 Кодексу законів про працю України, Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.07.2007 року №877, постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2017 року №1104 «Про затвердження переліку органів державного нагляду (контролю), на які не поширюється дія Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року №929, Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295, наказу Міністерства соціальної політики від 18.08.2017 року №1338, Положення про Головне управління Держпраці у Київській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 03.08.2018 №84, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої з інших джерел, доступ до яких необмежений законодавством, на підставі заяви гр. ОСОБА_2 вх. №П-1069 від 06.03.2019 Головним управління Держпраці у Київській області прийнято наказ №1864 від 08.04.2019 «Про проведення інспекційного відвідування ТОВ «СВІТПАС», ФОП ОСОБА_1 , яким наказано організувати проведення інспекційного відвідування на предмет не оформлення трудових відносин у ТОВ «СВІТПАС», код ЄДРПОУ 42023224, юридична адреса: Ревуцького, б. 42Б, кв. 4, ФОП ОСОБА_1 , ІНПП НОМЕР_1 , юридична адреса: АДРЕСА_1 (далі - Наказ №84).
На підставі наказу відповідачем сформовано направлення на проведенні інспекційного відвідування №954 від 12.04.2019 року, вимогу про надання/поновлення документів №954 від 12.04.2019 року, яка отримана позивачем 12.04.2019 року. Разом з цим, вимогу про надання/поновлення документів №954 від 12.04.2019 року позивачем не виконано, документи відповідачу не надано. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Надалі, за наслідком проведення інспекційного відвідування Головним управлінням Держпраці у Київській області складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю №КВ954/1763/АВ від 15.04.2019 року (далі - акт інспекційного відвідування).
У розділі III «Опис виявлених порушень» акту інспекційного відвідування зазначено, що у порушення вимог частини 1 статті 21 КЗпП трудовий договір не був укладений між працівником ОСОБА_4 і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою та у порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України ОСОБА_4 допущено до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Під час інспекційного відвідування відповідачем відібрано пояснення від 12.04.2019 року у ОСОБА_4 , яка повідомила, що вийшла на перший день стажування, керівник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є першим днем стажування, заробітну плату не отримувала, її виплата не здійснювалась, трудові відносини поки не оформленні.
В подальшому, листом від 23.04.2019 року №43/2/19/6601 відповідачем повідомлено про розгляд справи про накладення штрафу 07.05.2019 року о 10 год. 25 хв. за адресою: м. Київ, вул. Вавілових, 10, у каб. 104.
07.05.2019 року, керуючись статтею 259 Кодексу законів про працю України, статтею 53 Закону України «Про зайнятість населення», частиною 3 статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пунктом 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працбю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509, на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України Головним управлінням Держпраці у Київській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими особами №КВ9554/1763/АВ/П/ТД/ФС-342, якою вирішено накласти на директора ТОВ «Світпас» ОСОБА_1 штраф у розмірі 125 190,00 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення).
Позивач, вважаючи оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернулась з данним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
При цьому КЗпП не визначає особливостей здійснення органами державного нагляду (контролю) заходів державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон №877-V).
Відповідно до статті 1 Закону №877-V, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Абзацом 4, 5 статті 2 Закону №877-V передбачено, що заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.
Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Пунктом 7 Положення передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці, зокрема Головне управління Держпраці у Київській області.
У відповідності до приписів Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 27 березня 2015 року № 340 (далі - Положення №340), Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області (далі - Управління Держпраці) є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.
Підпунктом 5 пункту 4 Положення №340 передбачено, що Управління Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Таким чином, ГУ Держпраці у Київській області, як територіальний орган Держпраці України, наділене повноваженнями державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Як вбачається з матеріалів справи, спірна постанова винесена на підставі акту інспекційного відвідування, складеного відповідачем у відповідності до Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 (далі - Порядок №295), який визначає процедуру проведення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю.
Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).
Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження) (пункт 3 Порядку №295).
За змістом підпункту 3 пункту 5 Порядку №295 за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.
У відповідності до пунктів 19, 20, 27 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.
Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.
У разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
Заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування (п. 29 Порядку №295).
Відповідно до статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року «Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі», яка ратифікована Законом України №1985-IV від 08 вересня 2004 року (далі - Конвенція №81), Інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: i) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; ii) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; iii) зобов'язувати вивішувати об'яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; iv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою. У разі інспекційного відвідування інспектори повідомляють про свою присутність роботодавцю або його представнику, якщо тільки вони не вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їхніх обов'язків.
Стаття 16 Конвенції №81 визначає, що Інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.
Згідно з частинами 1-4 статті 265 Кодексу законів про працю України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (далі - Порядок №509).
Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.
Отже, правовою підставою для винесення постанови про накладення штрафу є, зокрема фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). При цьому, такий вид порушення повинен бути належним чином зафіксований у складеному посадовою особою Держпраці чи її територіального органу акті перевірки та доведений належними доказами.
Водночас, при накладенні штрафу слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення та встановлення в діях підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді штрафу.
Необхідно враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Як зазначалось раніше, в ході інспекційного відвідування було встановлено порушення позивачем вимог частини 1 та 3 статті 24 Кодексу законів про працю України.
Так, за визначенням, наведеним у частині першій статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з частиною першою статті 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Відповідно до частини першої статті 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.
Згідно з частиною третьою статті 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Використання примусової праці забороняється. Особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Право на працю в Україні реалізується переважно шляхом укладання трудового договору між працівником та роботодавцем.
Судом першої інстанції встановлено, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог частини 1 та 3 статті 24 Кодексу законів про працю України ґрунтуються на поясненнях ОСОБА_4 від 12.04.2019 року, яка повідомила, що вийшла на перший день стажування, заробітну плату не отримувала, трудові відносини не були оформленні.
Між тим позивач у позовній заяві зазначає, що із ОСОБА_4 тільки обговорювалось питання про її можливе стажування. Суд залишає поза увагою такі доводи позивача мотивуючи це наступним.
Відповідно до вимог статті 26 Кодексу законів про працю України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається та умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. Позивачем не надано наказів про проходження випробування ОСОБА_4 .
Крім того, стажування при прийнятті на роботу законодавчо передбачено лише для певних категорій осіб. У всіх інших випадках роботодавець зобов'язаний оформити працівника на роботу за трудовим договором в установленому порядку з першого дня виконання ним трудових функцій.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.10.2018 року у справі №817/2331/16.
Отже, враховуючи надані пояснення громадянки ОСОБА_4 , щодо виходу її на роботу (перший день стажування), судом вбачається наявність в діях позивача ознак порушень трудового законодавства.
Колегія суддів також не приймає до уваги доводи позивача про те, що адреса проведення інспекційного відвідування відповідачем - АДРЕСА_2 офісного приміщення не використовується для підприємницької діяльності ТОВ «СВІТПАС», а є виключно адресою підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , оскільки жодних належних та достатніх доказів на підтвердження наведеного до суду не надано.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань АДРЕСА_2 офісного приміщення не є ані юридичною адресою ФОП ОСОБА_1 , ані ТОВ «СВІТПАС». Стверджуючи, що вказана вище адреса використовується позивачем для здійснення господарської діяльності виключно ФОП ОСОБА_1 остання не надала до суду належних та достатніх доказів на підтвердження зазначеного (договір оренди офісного приміщення, тощо).
Таким чином, доводи позивача в цій частині є безпідставними та такими, що не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позовних вимог.
До того ж, колегія суддів відхиляє посилання позивача на незрозумілість висновку інспектора про те, що ОСОБА_4 працює, виконує трудові обов'язки на користь ТОВ «СВІТПАС», оскільки, по-перше, позивач не заперечувала обставин перебування у приміщенні під час здійснення інспектування Кравцової О.Є., а по-друге, згідно пояснень ОСОБА_4 , її керівником є ОСОБА_1 , яка, в свою чергу є керівником ТОВ «СВІТПАС».
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження вчинення відповідачем будь-яких примусових дій щодо надання особою пояснень. Позивачем не надавались жодні заперечення на акт інспекційного відвідування, на розгляд справи про накладення штрафу остання також не прибула.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що даний адміністративний позов є необґрунтованим, а тому підстави для його задоволення відсутні.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.