Справа № 640/3542/20 Головуючий у І інстанції - Костенко Д.А.
Суддя-доповідач - Губська Л.В.
26 січня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,
за участю секретаря Кондраток А.В.,
представника позивача Тарасенка О.В.,
представника відповідача Шокуна О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданніапеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та нечинним рішення в частині,-
ОСОБА_1 до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправною та нечинною частину речення «до 1 грудня 2014 р., а з 1 грудня 2014 р. - на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, де органи державної влади здійснюють свої повноваження» абз. 1 п. 1 Порядку встановлення зв'язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №306 «Деякі питання встановлення зв'язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров'я».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наведені положення Порядку є дискримінаційними та такими, що не відповідають положенням Протоколу №12 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, Конституції України та Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», а також меті, яка декларується розробником нормативно-правового акта.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2021року у задоволені адміністративного позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оспорюване положення відповідає змісту абз. 2 п. 4 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не містить нових норм (правил), які б обмежували позивача у визнанні його прав та/або реалізації, користуванні ними відсутні підстави для задоволення позову, оскільки наведений Закон неконституційним не визнавався, тому є обов'язковим до виконання.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги аналогічні тим, що викладені у позовній заяві.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
В судовому засіданні представник позивачів вимоги апеляційної скарги підтримав, наполягав на її задоволенні, в той час, як представник відповідача проти цього заперечував, просив судове рішення залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справита обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №306 «Деякі питання встановлення зв'язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров'я» затверджено Порядок встановлення зв'язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров'я.
Рішенням Міжвідомчої комісії з питань установлення фактів отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції від 26.04.2019 №5/ІІІ/4 відмовлено позивачу в установленні факту одержання поранення (ушкодження здоровя) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції відповідно до п.п. 2 п. 5 Порядку №306, оскільки поранення (ушкодження здоров'я) одержано 04.02.2015 на території проведення антитерористичної операції, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
В абз. 1 п. 1 Порядку №306 зазначено, що цей Порядок визначає процедуру встановлення зв'язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров'я, одержаними особами від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння (далі - ушкодження здоров'я від боєприпасів) на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях до 1 грудня 2014 р., а з 1 грудня 2014 р. - на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення (розмежування), під час проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (далі - територія проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях).
Вважаючи зазначений пункт Порядку №306 протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень довів суду, що діяв правомірно, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.
Так, за положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон№ 3551-XII), стаття 4 якого визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Абзац 3 пункту 4 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII встановлює, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних:
від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях до 1 грудня 2014 року, аз 1 грудня 2014 року - на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, під час проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціального захисту постраждалих учасників Революції Гідності та деяких інших осіб» № 2443-VIII від 22.05.2018).
Абзац 6 пункту 4 частини 2 статті 7 Закону передбачає, що зв'язок інвалідності з пораненням чи іншим ушкодженням здоров'я, отриманим особами, зазначеними в цьому пункті, встановлюється для повнолітніх осіб - за висновком медико-соціальної експертизи, для осіб віком до 18 років - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів У порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених повноважень Урядом було прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 306 «Деякі питання встановлення зв'язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров'я», якою було затверджено Порядок встановлення зв'язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров'я(далі - Порядок №306).
Абзац 1 пункту 1 Порядку у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27.03.2019 № 299 зазначає, що «Цей Порядок визначає процедуру встановлення зв'язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров'я, одержаними особами від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння (далі - ушкодження здоров'я від боєприпасів) на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях до 1 грудня 2014 р., а з 1 грудня 2014 р. - на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення (розмежування), під час проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (далі - територія проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях)».
Згідно з ч.2 ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII(далі - Закон № 794-VII) Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 4 Закону Закон № 794-VII Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Положення Порядку №306, що є предметом оскарження, повністю узгоджуються з відповідними положеннями Закону № 3551-XII, які є чинними та не визнаними Конституційним Судом України неконституційними.
Таким чином, враховуючи, що положення Порядку №306 в оскаржуваній частині є ідентичними відповідним положенням Закону № 3551-XII, незгода позивача з оскаржуваними положеннями Порядку №306 та посилання на її дискримінаційний характер є фактичною незгодою позивача з відповідними положеннями Закону.
Частина 2 статті 55 Конституції України та стаття 5 КАС України передбачають право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 1 КАС України передбачено, що Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
За приписами ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.п. 1 та 2 ч.1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Статтею 19 КАС України передбачено справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів та закріплено категорії справ, на які юрисдикція цих судів не поширюється. За приписам п. 1 ч.2 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється, зокрема, на справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України. Отже право на звернення до адміністративного суду не є абсолютним оскільки необхідно також враховувати повноваження та юрисдикцію адміністративних судів.
Колегія суддів зазначає, що позивач фактично просить надати оцінку щодо неконституційності деяким положення Закону № 3551-XII, на підставі яких видана оскаржувана Постанова Уряду.
Проте вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших нормативно-правових актів належить до повноважень Конституційного Суду України (ст. 7 Закону України «Про Конституційний Суд України»).
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
При цьому, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року -залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Постанова в повному обсязі складена і підписана 31.01.2022.
Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: О.В. Епель
О.В. Карпушова