Справа № 560/16640/21
іменем України
09 лютого 2022 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Майстера П.М. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду із позовом до Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень - Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2016 по день фактичного розрахунку - 21.10.2021 включно;
- зобов'язати Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2016 по день фактичного розрахунку - 21.10.2021 включно, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.
В обгрунутування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.11.2020 у справі №560/5079/20 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період зз березня 2012 року по день його звільнення.
Відповідач 28.01.2021 та 21.10.2021 виплатив позивачу грошову компенсацію за індексацію грошового забезпечення. Позивач вважає, що ненарахування йому коштів за час затримки розрахунку при звільненні він має право звернутись до суду.
Ухвалою суду від 09.12.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач подав відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що будь - яких положень щодо можливості виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні чинне законодавство, яке визначає засади проходження в Україні військової служби, не містить, а трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством. Просив суд у позові відмовити.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив таке.
Позивач проходив військову службу за контрактом осіб офіцерського складу в Службі безпеки України, військове звання "підполковник".
Відповідно до наказу начальника Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області (по особовому складу) від 25.03.2016 № 44-ОС позивача, звільненого з військової служби наказом першого заступника Голови Служби безпеки України від 11.02.2016 № 138-ОС, виключено зі списків особового складу Управління з 28.03.2016 .
При цьому, під час проходження військової служби в період з березня 2012 року по 28 березня 2016 року позивачу не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Не проведено такий розрахунок зі ним і в день його звільнення.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року по справі №560/5079/20 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з березня 2012 року по день його звільнення. Зобов'язано Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з березня 2012 року по день його звільнення.
Вказане судове рішення набрало законної сили.
На виконання рішення суду 28.01.2021 та 21.10.2021 Управлінням Служби безпеки України у Хмельницькій області позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення шляхом перерахунку на картковий рахунок (двома платежами) відповідно в сумах 2 982,42 грн. та 13651,78 грн., всього на загальну суму 16 634,20 грн.
В жовтні 2021 року позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2016 по день фактичного розрахунку -21.10.2021, однак відповіді йому не було надано.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У відповідності до ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Положеннями п.2, 4 ст.9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Згідно ч.2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Так, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року по справі №560/5079/20 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з березня 2012 року по день його звільнення. Зобов'язано Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з березня 2012 року по день його звільнення.
На виконання рішення суду 28.01.2021 та 21.10.2021 Управлінням Служби безпеки України у Хмельницькій області позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення шляхом перерахунку на картковий рахунок (двома платежами) відповідно в сумах 2 982,42 грн. та 13651,78 грн., всього на загальну суму 16 634,20 грн.
Тобто, указаними судовими рішеннями, які набрали законної сили, було встановлено неповний розрахунок відповідача із ОСОБА_1 в день його звільнення.
Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 1 ст.117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України в рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив: "Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.
Така правова позиція також уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі №821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18).
Зважаючи викладене, суд дійшов висновку, що на час звільнення позивача, останньому не здійснено виплату усіх належних працівникові сум при звільненні та не проведено остаточного розрахунку з ним, що обумовлює застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України у даному конкретному випадку з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що відповідачем допущено затримку фактичного розрахунку при звільненні позивача, у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення, при цьому середній заробіток за таку затримку не нараховано та не виплачено.
Суд вважає безпідставним зазначення позивачем початковою датою для нарахування та виплати йому середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні 28.03.2016, оскільки згідно з витягом з наказу начальника Управління Служби Безпеки України (по особовому складу) від 25.03.2016 №44-ОС позивач виключений зі списків особового складу Управління 28.03.2016.
Оскільки позивача виключено зі списків 28.03.2016, а виплата індексації грошового забезпечення в розмірі 16634,20 грн відповідачем здійснена лише 21.10.2021, відповідно, строк затримки розрахунку складає 2033 календарні дні за період з 29.03.2016 (наступний день після виключення позивача зі списків Управління) по 21.10.2021 включно.
Водночас, суд зазначає, що відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 28.12.2021 середньоденне грошове забезпечення позивача складає 316,47 грн (9494,10 грн + 9494,10грн (грошове забезпечення за січень-лютий 2016)) / 60 днів (кількість днів в січні-лютому 2016 року).
Затримка розрахунку при звільненні становить 2033 календарні дні (період з 29.03.2016 до 21.10.2021).
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 643383,51 грн. (середньоденне грошове забезпечення 316,47 грн. х 2033 календарні дні).
Водночас, суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі № 711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Враховуючи розмір індексації грошового забезпечення та істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.
Зокрема, істотність частки індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: (сума індексації грошового забезпечення за період з березня 2012 по 28.03.2016) 16634,20 / 643383,51 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 29.03.2016 по 21.10.2021 (2033 дні) х 100 = 0,025%.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,025% становить: 316,47 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 0,025 х 2033 кількість днів затримки розрахунку) = 16084,59 грн.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 16084,59 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору та не сплачував його, з врахування положень ст. 139 КАС судові витрати, що підлягають розподілу - відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Зобов"язати Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 кошти в сумі 16084,59 грн за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 29.03.2016 по 21.10.2021 включно.
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 09 лютого 2022 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області (вул. Героїв Майдану, 19,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 20001734)
Головуючий суддя П.М. Майстер