Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101
Іменем України
15.04.2010Справа №2-7/1391-2010
За позовом Гаражно-будівельного кооперативу «Зірка» (98500, м. Алушта, вул. Виноградна, 28, кв. 17; 98500, м. Алушта, вул. Виноградна, 26)
До відповідача Виконавчого комітету Алуштинської міської Ради (98500, м. Алушта, пл. Совєтська, 1)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватне підприємство фірма «Кримтехносервіс» (98500, м. Алушта, вул. Виноградна,7)
Про визнання незаконними та скасування рішення та висновку.
Суддя І. І. Дворний
представники:
Від позивача - не з'явився (клопотання).
Від відповідача - не з'явився (клопотання).
Третя особа - Столярова О. М. - предст., дов б/н від 24.03.2010 р.
Суть спору: Гаражно-будівельний кооператив «Зірка» звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Виконавчого комітету Алуштинської міської Ради, в якій просить визнати незаконними та скасувати рішення Алуштинської міської ради 25 сесії 23 скликання № 25/43 від 19.03.2002 року та висновок №125 від 21 березня 2008 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі спірних актів Приватним підприємством фірмою «Кримтехносервіс» здійснюється будівництво автозаправної станції, яка перекриває в'їзд на територію кооперативу. Крім того, позивач посилається на те, що відповідачем була передана в користування земельна ділянка, в яку увійшли дороги загального користування, а межі земельної ділянки не були погоджені з суміжними користувачами.
Ухвалою ГС АР Крим від 05.03.2010 р. позовна заява була прийнята до розгляду та до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Приватне підприємство фірма «Кримтехносервіс».
Третя особа проти позову заперечувала та пояснила, що спірне рішення було прийнято Алуштинською міською Радою в межах наданих їй повноважень ат підстави для визнання його незаконним відсутні. Крім того, Приватне підприємство фірма «Кримтехносервіс» посилається на те, що позов пред'явлений до неналежного відповідача, позаяк спірне рішення прийнято саме радою, а не її виконкомом. Також третя особа звертає увагу на те, що висновок №125 від 21 березня 2008 року не може бути оскаржений в судовому порядку, позаяк не є актом органу державної влади чи місцевого самоврядування.
15.04.2010 р. до ГС АР Крим від Гаражно-будівельного кооперативу «Зірка» надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно якої позивач просить суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Алуштинської міської ради №25/43 від 19.03.2002 р.;
- визнати незаконним та відкликати висновок №125 від 21.03.2008 р.
Крім того, позивач направив до суду заяву з проханням відкласти розгляд справи на більш пізніший строк.
Виконавчий комітет Алуштинської міської Ради у судове засідання не з'явився, однак направив до суду клопотання з проханням розглянути справу за відсутністю свого представника.
У судовому засіданні представник третьої особи надав суду додаткові пояснення на позов, в яких вважає вимоги Гаражно-будівельного кооперативу «Зірка» необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення третьої особи, суд
19.03.2002 р. Алуштинською міською радою було прийнято рішення №25/43, яким було погоджено Приватному підприємству фірмі «Кримтехносервіс» місце розташування земельної ділянки під розміщення автозаправної станції на земельній ділянці площею 0,042 га із земель загального користування міської ради, напроти території СПЕЦ РСУ-3 по вул. Виноградній, в Попівській балці в м. Алушта. Цим же рішенням третій особі був наданий дозвіл на складання проекту землеустрою з відведення земельної ділянки під розміщення автозаправної станції.
Вважаючи вказане рішення таким, що прийнято всупереч положенням законодавства України, Гаражно-будівельний кооператив «Зірка» звернувся до суду з позовом про визнання його незаконним.
Проте, з цього приводу суд звертає увагу не наступне.
Так, згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Право на звернення до господарського суду реалізується шляхом подання відповідного процесуального документа - позовної заяви, обов'язковими елементами якої є предмет позову та підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.
Позовні вимоги повинні бути обґрунтовані певними обставинами, до яких належать обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включають факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача. У предмет доказування включається також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу позивача.
Посилання на законодавство являє собою юридичні підстави позову. У позовній заяві повинні бути викладені норми матеріального права, що регулюють спірні матеріально-правові відносини та порушені відповідачем, а також відповідно до яких, на думку позивача, слід вирішити спір.
В позові Гаражно-будівельного кооперативу «Зірка» зазначено, що підставою для звернення до суду є незаконне та неузгоджене з ним як сусідом будівництво автозаправної стації, яка перекриває в'їзд до кооперативу.
Тобто фактично в основу заявленої вимоги про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про затвердження матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на складання проекту землеустрою з відведення земельної ділянки покладені факти порушень в сфері будівництва, що не може бути визнано підставою для скасування рішення, прийнятого місцевою радою при здійсненні повноважень в сфері регулювання земельних відносин.
Так, статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
В пункті 2 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 р. N 02-5/35 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Проте, матеріали справи свідчать, що спірне рішення Алуштинської міської ради 25 сесії 23 скликання № 25/43 від 19.03.2002 року було прийнято з дотриманням вимог чинного на час його ухвалення законодавства та в межах компетенції ради, у зв'язку з чим підстави для його скасування відсутні.
Так, Згідно статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до частин 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України (тут і далі застосовується законодавство в редакції, чинній на момент ухвалення спірного рішення) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Органами місцевого самоврядування, що приймають такі рішення, є сільські, селищні та міські ради, включаючи ради міст Києва та Севастополя. Повноваження цих органів по прийняттю рішень про передачу відповідних земельних ділянок у власність обо надання їх в користування, визначені в 2-й та 3-й главах Земельного кодексу України.
Повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст встановлено ст. 12 Земельного кодексу України, відповідно до вимог якої відповідним радам надано право розпорядження землями територіальних громад; передавати земельні ділянки з комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, відповідно до цього кодексу; надавати земельні ділянки у користування із земель комунальної власності відповідно до Земельного кодексу.
Згідно з частинами 1, 3 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.
Частинам 1-4 статті 123 ЗК України визначено, що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.
Статтею 151 Земельного кодексу України визначено, що юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування погодити із власниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України і Верховною Радою України місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів, умови проживання населення і охорону довкілля.
Вибір земельних ділянок для розміщення об'єктів провадиться у встановленому порядку юридичними особами, зацікавленими у їх відведенні.
Погодження місць розташування об'єктів, розмірів передбачуваних для вилучення (викупу) земельних ділянок та умов їх відведення провадиться відповідними сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України відповідно до їх повноважень щодо вилучення цих ділянок, а також Верховною Радою України.
Юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, звертаються з клопотанням про погодження місць розташування об'єктів до відповідної сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адміністрації. Клопотання щодо об'єктів, вилучення яких провадиться Кабінетом Міністрів України, подаються до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Севастопольської міської державної адміністрації.
До клопотання додаються необхідні матеріали та розрахунки.
Відповідна сільська, селищна, міська рада, місцева державна адміністрація розглядає у місячний строк клопотання і дає юридичній особі дозвіл на підготовку матеріалів погодження місця розташування об'єкта.
Юридичні особи погоджують найбільш доцільне місце розташування об'єкта, розміри намічуваної для вилучення земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) із власником землі або землекористувачем, районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини і подають відповідні матеріали до сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адміністрації, які погоджують місце розташування того об'єкта, під який мають право самостійно вилучати земельну ділянку.
Матеріали погодження місця розташування об'єкта повинні включати: викопіювання з генерального плану або іншої містобудівної документації населеного пункту, копію плану земельної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єкта із зазначенням загальної площі, яку необхідно вилучити. Зазначаються також склад угідь земельної ділянки, що вилучається, та умови її відведення.
Судом встановлено, що спірне рішення було прийнято Алуштинською міською радою при наявності всіх необхідних для цього документів.
Зокрема, в матеріалах справи наявний акт вибору та обстеження земельної ділянки №545 від 19.12.2001 р., складений відповідно до вимог Порядку вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 р. N 427.
Матеріали попереднього погодження місця розташування земельної ділянки містили ситуаційне викопіювання з топоплану м. Алушти, викопіювання з генплану м. Алушти, висновок управління архітектури та містобудування Алуштинської міської ради про можливість відведення земельної ділянки №545 від 19.12.2001 р., позитивний висновок Алуштинської міської санепідемстанції №2195 від 26.12.2001 р., позитивний висновок Алуштинської екологічної інспекції №376 від 28.12.2001 р., позитивний висновок Республіканського комітету з охорони та використання пам'яток історії та культури №836 від 27.12.2001 р.
За таких обставин, наведене свідчить, що спірне рішення Алуштинської міської Ради 25 сесії 23 скликання № 25/43 від 19.03.2002 року було прийнято з дотриманням вимог чинного на час його винесення законодавства, а тому підстави для визнання його незаконним відсутні.
При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що подальше будівництво на вказаній земельній ділянці автозаправної станції, навіть з порушенням будівельних норм та правил, не є підставою для визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на складання проекту землеустрою.
Також, суд звертає увагу на те, що Гаражно-будівельним кооперативом «Зірка» пред'явлений позов до неналежного відповідача, оскільки спірне рішення було винесено Алуштинською міською радою, а позивачем в якості відповідача зазначений Виконавчий комітет Алуштиської міськради, що також є підставою для відмови в позові.
У той же час, суд вважає, що провадження у справі в частині визнання незаконним висновку №125 від 21.03.2008 р. підлягає припиненню, оскільки вказаний акт не може бути предметом оскарження в господарських судах України.
Відповідно до роз'яснень президії Вищого Арбітражного суду України від 26.01.2000р. № 02-5/53 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” (з наступними змінами і доповненнями) акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характер та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкту (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкту (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Згідно з пунктом 6.2 Роз'яснень не можуть оспорюватися в господарському суді акти ревізій, документальних перевірок, різного роду листи, інформації, роз'яснення тощо, у зв'язку з тим, що не мають обов'язкового характеру для виконання.
Суд зазначає, що висновок №125 від 21.03.2008 р. не є актом, що може бути оскаржений в порядку господарського судочинства, оскільки не носить обов'язкового характеру для виконання та є підставою виникнення прав та обов'язків.
До того ж суд звертаэ увагу на те, що спырний висновок був складений Комунальним підприємством «Алуштинське архітектурне бюро», яке не є ані органом державної влади, ані органом місцевого самоврядування, у той час як чинним законодавством України взагалі не передбачений такий спосіб захисту порушеного права та інтересу як визнання незаконним та відкликання висновку, складеного комунальним підприємством.
З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі відповідно до пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України в частині визнання незаконним та відкликання висновку №125 від 21.03.2008 р, у зв'язку з тим, що спір не підлягає розгляду в господарських судах України.
Судові витрати суд залишає за пощивачем у справі згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Припинити провадження у справі в частині визнання незаконним та відкликання висновку №125 від 21.03.2008 р.
2. Відмовити в позові в частині визнання незаконним та скасування рішення Алуштинської міської ради №25/43 від 19.03.2002 р.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Дворний І.І.