Справа № 640/816/21 Суддя першої інстанції: Мамедова Ю.Т.
19 січня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І.,
при секретарі - Закревській І.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити дії, -
У січні 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просив:
- визнати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-139-16 від 09.11.2020 ГУ ДПС у м. Києві протиправною та скасувати;
- зобов'язати ГУ ДПС у м. Києві провести відповідне коригування в інформаційній системі органів доходу і зборів (інтегрованої картки платника податків) інформації щодо недоїмки зі сплати ЄСВ ОСОБА_1 , яке визначене на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-139-16 від 09.11.2020 ГУ ДПС у м. Києві.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2021 відкрито провадження у справі.
Крім того, у червні 2021 року ОСОБА_1 подав до Окружного адміністративного суду міста Києва заяву про забезпечення позову шляхом:
- зупинення стягнення на підставі виконавчого документа - вимоги №Ф-139-16У від 15.01.2020, на підставі якої відкрито виконавче провадження №65634869 від 02.06.2021, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
- зупинення дії індивідуального акта - Постанови про арешт коштів боржника від 02.06.2021, яка прийнята заступником начальника відділу Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Чернявською Тетяною Миколаївною, при примусовому виконанні Вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-139-16У виданий 15.01.2020;
- заборони ГУ ДПС у м. Києві виносити нові вимоги про сплату недоїмки з ЄСВ, яка за даними Відповідача виникла в 2016 року та є предметом судового розгляду у даній справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2021 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що вимога від 15.01.2020 №Ф-139-16У, на підставі якого відкрито виконавче провадження №65634869, а також постанова про арешт коштів боржника від 02.06.2021, прийнята у цьому виконавчому провадженні, не є предметом оскарження у справі №640/816/21, а відтак зупинення їх дії у межах саме цієї справи положеннями КАС України не допускається. Крім того, суд підкреслив, що очевидних ознак протиправності оскаржуваної вимоги не встановлено, а Позивачем не було доведено існування обставин, які б вказували, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду. Окремо звернув увагу на тому, що заборона ГУ ДПС у м. Києві виносити нові вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску є фактично прийняттям рішенням без розгляду справи по суті, що суперечить меті заходів забезпечення позову.
Не погоджуючись із викладеним в ухвалі рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та ухвалити нову про задоволення заяви про забезпечення позову у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що оскільки сама по собі вимога не є рішенням контролюючого органу про визначення податкового боргу, а є лише документом, на підставі якої вимагається сплатити податковий борг, вимоги №Ф-139-16У від 15.01.2020 та від 09.11.2020 стосуються одного й того ж боргу, то такі вимоги пов'язані і фактично у межах справи розглядаються обидві вимоги. Підкреслює, що невжиття заходів забезпечення позову до узгодження податкового боргу позбавляє можливості Позивача користуватися коштами на рахунках.
Після усунення визначених в ухвалі від 16.12.2021 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2021 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.01.2022.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
У судовому засіданні Апелянт доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю з викладених у ній підстав, додатково зазначивши, що рішенням суду у справі №640/9587/19 визнано протиправною та скасовано вимогу від 13.05.2019 №Ф-139-16.
Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення Позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта, забороною відповідачу вчиняти певні дії, зупинення стягнення на підставі виконавчого документа. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, Апелянт зазначає, що у невжиття заходів забезпечення позову на час розгляду справи може відбутися безпідставне вчинення контролюючим органом дій щодо погашення незаконно нарахованих грошових зобов'язань, порушення права особи на вільне володіння і розпорядження коштами на рахунках, поставлення під загрози діяльність Позивача як самозайнятої особи.
Надаючи оцінку відповідним доводам Апелянта, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що вичерпний перелік підстав для зупинення виконавчих дій визначений у ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», пунктом 2 якої передбачено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
У свою чергу, матеріали справи свідчать, що постанова про арешт коштів боржника від 02.06.2021 прийнята заступником начальника відділу Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні №65634869 з примусового виконання вимог ГУ ДПС у м. Києві від 15.01.2020 №Ф-139-16У про стягнення заборгованості у розмірі 75 944,69 грн. Разом з тим, як вірно підкреслив суд першої інстанції, указані виконавчий документ та постанова про арешт коштів боржника не є предметом судового оскарження у межах цієї справи, що унеможливлює вирішення судом питання щодо зупинення стягнення на підстави вимоги від 15.01.2020 №Ф-139-16У та зупинення дії постанови від 02.06.2021 у виконавчому провадженні №65634869.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція №449).
Пунктом 2 розділу VI Інструкції №499 передбачено, що у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити їх у звітності, що подається платником до податкових органів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
У разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена податковими органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Із змісту п. 3 розд. VI Інструкції №499 випливає, що податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС (далі - ІТС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) крім загальних реквізитів має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми.
Відповідно до п. 4 розд. VI Інструкції №499 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІТС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Податковий орган веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).
В третій частині літера «У» (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання: платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження; вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Зі змісту наведених положень чинного законодавства випливає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується податковим органом, зокрема, на підставі облікових даних з інформаційних систем на суму боргу, що перевищує 10 гривень. При цьому, до повного погашення суми боргу порядковий номер такої вимоги не може бути змінений.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що за правилами п. 7 розд. VI Інструкції №499 якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки).
Таким чином, чинне законодавство наділяє податковий орган правом на формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) у випадку збільшення суми боргу (недоїмки) платника із включенням до неї усього періоду виникнення такої недоїмки та всіх попередньо нарахованих сум. Разом з тим, уповноваживши суб'єкт владних повноважень на вчинення таких дій, законодавець у п. 7 розд. VI Інструкції №499 виклав застереження, за яким у випадку формування нової вимоги про сплату боргу (недоїмки) у випадку зростання суми боргу (недоїмки) платника та після проходження процедури узгодження і оскарження така вимога подається до органу державної виконавчої служби тільки на суму зростання боргу (недоїмки).
Відтак, оскарження у цій справі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 №Ф-139-16 на суму 101 303,65 грн неможливо ототожнювати із оскарженням вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.01.2020 №Ф-139-16У на суму 75 944,69 грн, зупинення стягнення на підставі якої просив Позивач. А тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що забезпечення позову у цій справі шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги від 15.01.2020 №Ф-139-16У та зупинення дії постанови про арешт коштів боржника від 02.06.2021 у виконавчому провадженні №65634869 не допускається в силу приписів п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України, згідно якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Отже, на переконання судової колегії, відповідні обставини не створюють передумов для висновку, що невжиття заходів забезпечення цього позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, як учасника публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Крім того, наслідки від незабезпечення цього позову жодним чином не вплинуть на можливість ефективного захисту або поновлення Позивачем порушених чи оспорюваних прав або інтересів, оскільки, навіть після вчинення контролюючим органом дій, спрямованих на погашення боргу, заявник не позбавлений можливості порушувати питання про відстрочення або розстрочення його сплати, а в разі задоволення позову звертатися за поверненням сплачених ним (стягнутих) коштів з Державного бюджету України згідно законодавства, зокрема, відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787.
Відтак, на переконання судової колегії, суд першої інстанції обґрунтовано підкреслив на неподанні Позивачем жодних доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у даній справі. Крім того, на переконання суду апеляційної інстанції, викладені обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів ОСОБА_1 стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Аналогічна за змістом позиція підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.08.2019 у справі №200/3887/19-а, від 03.10.2019 у справі № 640/19275/18, від 25.03.2020 у справі № 240/9592/19.
Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі «Белеєр проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Як було зазначено вище, відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, передумовою вжиття заходів забезпечення позову є необхідність встановлення судом їх співмірності із заявленими позовними вимогами, а також врахування наслідків вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
У межах визначеної нормативної регламентації спірних правовідносин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що зупинення стягнення на підставі вимоги №Ф-139-16У від 15.01.2020, на підставі якої відкрито виконавче провадження №65634869 від 02.06.2021, зупинення дії постанови про арешт коштів боржника від 02.06.2021 у виконавчому провадженні №65634869, а також заборона ГУ ДПС у м. Києві виносити нові вимоги про сплату недоїмки з ЄСВ, яка за даними Відповідача виникла в 2016 року та є предметом судового розгляду у справі №640/816/21, за відсутності об'єктивних та достатніх підстав вважати, що такі дії обов'язково будуть здійснені протягом розгляду цієї справи, зумовить виникнення невиправданого судового втручання у діяльність суб'єкта владних повноважень, що, у свою чергу, йде у розріз з метою інституту забезпечення позову.
Відтак суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що наведені Позивачем у заяві мотиви необхідності вжиття заходів в частині заборони Відповідачу вчиняти певні дії, за своєю суттю є підставами позову, а відтак оцінка їх обґрунтованості повинна надаватися під час розгляду справи по суті.
З приводу посилання Апелянта на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2021 у справі №640/9587/19 в якості підстав стверджувати, що вимога від 13.05.2019 №Ф-139-16 визнана протиправною та скасована у судовому порядку, а відтак наявні підстави стверджувати про її очевидну протиправність, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що доказів того, що це рішення набрало законної сили, Позивачем не надано. Крім того, згідно відомостей КП «ДСС» ГУ ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу на рішення суду у згаданій справі, що наразі унеможливлює твердження про те, що рішення суду у справі №640/9587/19 є таким, що набрало законної сили.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про правильність твердження суду першої інстанції щодо необґрунтованості поданої заяви про забезпечення позову у повному обсязі, оскільки, як було встановлено вище, викладеними у ній доводами не підтверджується існування підстав та обставин для вжиття відповідних заходів. У зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 150-151, 242-244, 250, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
М.І. Кобаль
Повний текст постанови складено 19 січня 2022 року.