Справа № 640/29474/20 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.
20 січня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, в якому просив:
1) визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 19 жовтня 2020 року №2600-0303-8/148051 про відмову в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу;
2) зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити переведення його з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що звернувся із заявою до відповідача про призначення пенсії державного службовця як інваліду II групи, на виконання вимог Закону України «Про державну службу», однак відповідач відмовив позивачу в переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», з тих підстав, що позивач не досяг встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 19 жовтня 2020 року №2600-0303-8/148051 у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач не досяг пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії згідно Закону України «Про державну службу».
На думку апелянта, ОСОБА_1 буде мати право на призначення пенсії лише після досягнення 62 років, тобто з 18 травня 2021 року, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, Наказом Міністерства охорони здоров'я України №181-к від 17.05.2019 ОСОБА_1 звільнено з посади на підставі п.1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
23 травня 2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про переведення його з пенсії по інвалідності на пенсію за віком по Закону України «Про державну службу».
Однак, 27 травня 2019 року відповідач листом № 113427/03 відмовив позивачу у переведенні його на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», посилаючись на п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень, відповідно до яких пенсія державного службовця згідно статті 37 Закону № 3723-ХІІ призначається державним службовцям, які на день набрання чинності Закону № 889-VIII обіймали посади державної служби та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців визначених статті 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України. Крім того, відповідач у своєму листі зазначив, що позивач набуде право на призначення пенсії відповідно до Закону № 889-VIII після досягнення ним 62 - річного віку.
Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просив: визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 27.05.2019 №113427/03; здійснити переведення позивача з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця; зобов'язати відповідача призначити, нарахувати та виплатити позивачу з 23.05.2019 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу» у розмірі 60% від грошового забезпечення, зазначеного у довідці від 17.05.2019 №25 до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено повністю.
Втім, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі №640/11659/19 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року скасовано та прийнято нову постанову, якою задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови зарахувати ОСОБА_1 стаж служби в Збройних Силах України з 12 травня 1985 року по 21 серпня 2013 року до стажу державної служби, що дає право на пенсію відповідно до ст.37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХП «Про державну службу». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.05.2019 року та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків викладених у постанові по даній справі. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Листом Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 19.10.2020 року №2600-0303-8/148051 на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі № 640/11659/19 до стажу державної служби, що дає право на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» позивачу зараховано стаж служби в Збройних Силах України з 12.05.1985 по 21.08.2013. З урахуванням вказаного періоду страховий стаж позивача становить 42 роки 6 місяців 24 дні, з них 34 роки 7 днів стажу державної служби.
У той же час, вказаним листом у призначенні пенсії позивачу відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» відмовлено у зв'язку із тим, що позивач не досяг встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років та перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді віднесеній до посад державних службовців, відтак позивач має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі статтею 37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної йому відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону № 3723-XII.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із положеннями статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Положеннями статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Аналогічні приписи закріплено і у статях 9, 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно з частиною першою статті 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду (частина третя статті 45 Закону № 1058-IV).
З матеріалів справи вбачається, що 23 травня 2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про переведення його з пенсії по інвалідності на пенсію за віком по Закону України «Про державну службу».
Так, до 01 травня 2016 року діяло законодавство у сфері державної служби, яке передбачало право державного службовця на призначення пенсії на умовах, визначених статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 19.12.1993 №3723-VIII.
У силу вимог статті 37 Закону №3723-VIII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Однак, з 01.05.2016 набрав чинності Закон України «Про державну службу» №889-VІІІ від 10.12.2015 (надалі - Закон №889-VІІІ).
У зв'язку з набранням чинності Закону №889-VІІІ, з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон №3723-VIII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII.
За правилами пункту 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону № 3723-ХІІ від 19.12.1993 передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» за № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 15 серпня 2019 року у справі №676/6166/17.
З матеріалів справи вбачається, що відмовляючи у переведенні пенсії по інвалідності на пенсію за віком по Закону України «Про державну службу», пенсійний орган виходив з підстав відсутності віку, при настанні якого призначається така пенсія.
Так, трудовий стаж позивача на державній службі становить 34 роки 7 днів, що підтверджується листом Головним управлінням ПФУ у м. Києві від 19.10.2020 №2600-0303-8/148051.
При цьому, на дату звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про державну службу» № 889-VIII (23 травня 2019 року) позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг 60 років, та станом на 01.05.2016 позивач займав посаду державної служби та мав необхідний стаж служби, яка дає право на призначення державної пенсії, відтак має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.02.2019 року у зразковій справі № 822/524/18 (Пз/9901/23/18).
Слід вказати, Закон № 889-VIII не пов'язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. У той же час, орган пенсійного фонду, як суб'єкт владних повноважень, трактує норми Закону на власний розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства України.
Таким чином, враховуючи, що позивач є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років та перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді віднесеній до посад державних службовців, відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної йому відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону № 3723-XII.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про обгрунтованість позовних вимог.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук