Справа № 320/12338/21 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.
18 січня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
При секретарі: Кузьмінської К.В.,
За участю представника позивача: Литвиненко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницької районної державної нотаріальної контори Київської області, третя особа: Голосіївський районний відділ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання протиправною та скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Переяслав-Хмельницької районної державної нотаріальної контори Київської області, третя особа: Голосіївський районний відділ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати постанову державного нотаріуса Переяслав-Хмельницької районної державної нотаріальної контори Київської області Коляденка Я.В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 15.05.2021 № 316/02-31;
- зобов'язати Переяслав-Хмельницьку районну державну нотаріальну контору Київської області розглянути акт головного державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Проц Віктора Степановича № 60148752 від 18.11.2020 про проведені електронні торги та вчинити дії, передбачені частиною восьмою Розділом Х Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2831/5.
Разом з позовною заявою, позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить: накласти арешт на домоволодіння загальною площею 47,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказана заява обґрунтована тим, що відсутність будь-яких заборон щодо відчуження майна, придбаного на торгах, створять ризики відчуження вказаного майна, що у подальшому ускладнить оформлення права власності.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу та прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову - задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що на даний час відсутні будь-які заборони щодо відчуження майна, придбаного на торгах, втім у зв'язку з тривалою неможливістю оформити право власності на таке майно, існують ризики відчуження такого майна, що у подальшому ускладнить оформлення права власності на таке майно.
Крім того, апелянт звертає увагу на те, що оскільки позивач є переможцем аукціону з продажу спірного майна, тому наявні підстави для застосування заходів забезпечення позову.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачкою не надано жодного доказу існування до ухвалення рішення в даній адміністративній справі очевидної небезпеки заподіяння шкоди її правам, свободам та інтересам, тому клопотання про забезпечення адміністративного позову задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
У відповідності до вимог частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначені цією статтею заходи забезпечення адміністративного позову.
Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачем за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
- очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.
У той же час, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 826/13413/18.
Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Як свідчать матеріали справи, переможцем торгів щодо продажу домоволодіння загальною площею 47,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було визначено ОСОБА_2 .
Як наслідок, 18 листопада 2020 року позивачу було видано Акт про електронні торги №60148752.
Однак, постановою державного нотаріуса Переяслав-Хмельницької районної державної нотаріальної контори Київської області Коляденка Я.В. відмовлено у вчиненні нотаріальної дії від 15.05.2021 № 316/02-31 щодо реєстрації права власності за ОСОБА_1 спірного майна.
Відтак, позивач вважає за необхідне накласти арешт на домоволодіння загальною площею 47,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Подаючи заяву про забезпечення позову позивач посилається на те, що зазначені дії державного нотаріуса завдадуть шкоди шляхом втрати права власності на спірне майно, оскільки до цього часу власником такого майна являється боржник - ОСОБА_3 .
У той же час, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед, тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Так, у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №826/16509/18 та від 07 квітня 2020 року у справі № 826/13413/18 щодо «очевидності» ознак протиправності дій та порушення прав позивача зазначено, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваних рішень (дій) поза обґрунтованим сумнівом.
Сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов'язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Відтак, перевірка протиправності оскаржуваної постанови державного нотаріуса можлива лише на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності під час судового розгляду справи на підставі позову, про забезпечення якого просить позивач.
До того ж, судом першої інстанції вірно відзначено, що позивачем не надано жодного доказу існування до ухвалення рішення в даній адміністративній справі очевидної небезпеки заподіяння шкоди її правам, свободам та інтересам.
Крім того, позивачем не наведено конкретних обставин, які, на його переконання, могли б свідчити про неможливість поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, без вжиття судом заходів забезпечення позову.
Таким чином, дослідивши встановлені обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову відповідно до положень ст. 150 КАС України.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук